Війна помсти

84

Коли будівельні роботи лорда Балена на стародавніх руїнах зарухалися швидше, Шадрі переконала Тона долучитися до неї, щоб вони разом спробували розкрити таємниці Лютих.

Там, де будівлі були зовсім зруйновані, збирали уламки каменю і використовували їх для зміцнення оборонної стіни біля головних воріт, а от на дальніх ділянках стіни ще залишалися проломи. Вцілілі будинки розчистили та укріпили, а потім зробили з них військові штаби, склади та притулки для біженців, які зможуть знайти в них захист.

Чимало людей Балена воювали на озері Бакал, тож вони знали, з чим їм доведеться зіткнутися. Його солдати, теслі та каменярі подвоїли зусилля, щоб зміцнити оборону міста, бо знали, що безжальні армії крижаних Лютих можуть напасти в будь-який день. Натомість міський голова Клефф та багато його солдатів-добровольців з Янтона, які в повсякденному житті були фермерами, теслярами та лісорубами, повернулися до своїх звичайних занять. Міський голова відправив вантажі з матеріалами та припасами для робочих бригад, а деякі селяни навіть оселилися в давно спорожнілому місті Лютих.

Залишивши Елліель з робітниками біля напівзруйнованої східної стіни, Шадрі і Тон пішли до загадкового обваленого кратера. Колись це провалля могло бути колодязем у центрі площі, проте внизу з’явилася порожнеча, ніби щось з’їло все в місці джерела. Земля навколо колодязя обвалилася, але внизу було щось набагато більше — Шадрі це відчувала.

Цього разу вони прихопили з собою мотузку, взявши її в однієї з будівельних бригад. Стоячи на краю похилого кратера, Шадрі вдивлялася в загадковий отвір внизу, який вів ще глибше під землю. Вона глянула на Тона.

— Коли я показувала тобі це раніше, ти сказав, що в цій дірі може бути магічне джерело, з якого черпали силу Люті.

Тон торкнувся нижньої губи.

— Так, але дивно, звідки я це знаю. Я згоден, що там має бути щось цікаве.

Шадрі засунула руку до кишені своїх довгих спідниць і дістала свої скарби.

— У мене ніколи не виходило вправно користуватися кременем і кресалом, проте серед моїх запасів є свічка й три сірники. — Вона підняла їх вище. — Там, внизу, в темряві, я зможу освітити собі шлях і розвідати, що ж там є.

Перекошені плити заросли бур’янами, а із загадкової ями повзли вгору чіпкі ліани. По краях кратера росли декоративні дерева, вже зовсім хирляві, проте їхнє коріння сягало глибоко під землю. Шадрі посмикала за стовбур, аби пересвідчитися, що дерево тримається міцно.

— Я хочу знати, що там унизу. — Вона обв’язала мотузку навколо дерева. — Я спускаюся вниз. Ти можеш спуститися після мене. — Дівчина смикнула за вузол. — Думаєш, тут є магія? Можливо, тобі вдасться використати джерело, щоб перемогти крижаних Лютих?

— Я хочу знати відповіді, як і ти, вчена дівчино. Я відчуваю тут силу і старовину. — Його сапфірові очі заблищали, а губи склалися в тонку посмішку. — Можливо, магія тут достатньо сильна, щоб відновити мої власні спогади або принаймні дати підказку до мого минулого.

— Якщо ти справді виявишся Куром, то зможеш вирішити наші проблеми.

— Якби боги могли так легко вирішувати проблеми, — зітхнув Тон, — то ніяких проблем би не було. — Він подивився на свої руки, пропустив крізь пальці темне волосся. — Ти справді думаєш, що я можу бути богом?

Шадрі іронічно зауважила:

— Якби ти був простим чоботарем Лютих, ніхто б не стер твою пам’ять і не запечатав би тебе під горою Вада.

Вона уперлася ногами в похилі плити і скинула мотузку. Розкручуючись з великої бухти, довга мотузка змією поповзла вниз і впала в чорну діру на дні кратера. Шадрі раптом відчула невпевненість.

— Як гадаєш, там унизу небезпечно?

— Я думаю, що там щось невідоме.

— Я люблю досліджувати невідоме. — Тримаючись за мотузку, Шадрі почала спускатися, ставлячи ноги на хиткі плити, зробивши один крок, потім ще один. — Ти спустишся за мною?

Тон подивився в бік далекої стіни міста і головної брами. Щось привернуло його увагу, наче йому щось почулося.

Саме в цю мить на сході, за міським муром, пролунали бойові сурми і почулися пронизливі крики.

— Хтось іде, — мовив Тон. — Я відчуваю небезпеку... проте це не крижані Люті.

Після перемоги на озері Бакал Елліель була готова знову зіткнутися з крижаними Лютими, але вона ніяк не очікувала, що нападники прийдуть дорогою з боку Остерри.

Працюючи біля головної східної брами, там, де міський мур був уже відновлений, Елліель та її бригада відступили з дороги, помітивши, що шляхом від Янтона насувається натовп переляканих людей, які явно шукали прихистку. Сонце вже сідало, і в сутінках вони побачили, як на возах, запряжених мулами, їхали цілі сім’ї, чоловіки скакали на старих тяглових конях, а матері, квапливо рухаючись узбіччями, намагалися зібрати докупи своїх дітей.

— Військо наступає!

Лорд Бален виїхав на білому коні назустріч першим біженцям.

— Що за військо? Чиє воно?

— На них знак сонця, що сходить, символ Остерри. І над ними прапори Співдружності.

Струшуючи з одягу бруд, Елліель підійшла до наляканої матері.

— Король Колланан попросив прислати війська Співдружності, щоб вони допомогли нам проти крижаних Лютих. Це, мабуть, ті солдати, яких він просив! — Вона дозволила собі посміхнутися, показуючи полегшення, хоча й сама не вірила в те, що сказала. — Чому ви боїтеся?

— Вони не союзники! Вони спалюють поля! Вони вже вбили десятки людей і продовжують наступати. Вони підпалили Янтон!

Серед юрби втікачів був і міський голова Клефф. Він вийшов уперед, виглядаючи набагато більш стривоженим, ніж зазвичай. Усмішка його зникла.

— Я намагався вивести городян, але та армія увірвалася в місто дуже швидко! Вони просто почали кидати смолоскипи на будинки. Вони навіть зарубали мечами кількох моїх людей.

Новини викликали гомін обурення. Робітники, що працювали на стіні, покидали свої інструменти. Чоловік на високому риштуванні стривожено вказав на дим, що здіймався на сході.

— Це, мабуть, моє обійстя! Мої поля!

Біженці потоком ринули крізь відчинені ворота. Мер підганяв їх, змушуючи рухатися якомога швидше.

— Нам потрібен притулок тут. Саме для цього це місце й призначалося, мілорде. Вони знищують все наше місто!

Вражений Бален дивився на біженців, які поспішали повз нього.

— Навіщо армії Остерри палити наші села? Що собі думає конаґ?

Клефф підвів на нього очі, хапаючи ротом повітря.

— Я не мав часу обговорювати політику чи дипломатію, мілорде! Я просто рятував своїх людей.

Елліель відчула важкий клубок у грудях, згадавши зухвалий лист Колланана. Вона знала, що свавільний конаґ Мандан перебуває під впливом Уто. А Уто міг перекрутити все, щоб вирішити якусь проблему, — як зробив це, коли стер її пам’ять татуюванням і відправив у вигнання, аби мати можливість зберегти їхні з лордом Кейдом таємниці.

Біженці спішили сховатися за мурами стародавнього міста, а Бален тим часом закричав робітникам, щоби бралися за зброю. Вони кинулися до своїх наметів, щоб узяти обладунки, мечі, щити, багато з яких все ще були вкриті плямами або пошарпані після битви на озері Бакал. Беззбройні робочі намагалися позичити хоч якусь зброю або брали до рук ломи та інші будівельні інструменти.

Бойові сурми лунали все голосніше, військо нападників наближалося, і по дорозі підходило все більше городян, які поспішали до руїн міста Лютих. Міський голова Клефф і частина робочих відводили їх до укриттів. Над довколишніми полями і садибами здіймалися заграви пожеж. Бален зібрав своє військо і наказав вишикуватися перед відновленим муром, хоча в деяких місцях стіни ще не відремонтували, і там руїни не були захищені.

Невдовзі по дорозі примчав набундючений вершник в блакитному плащі і шкіряній куртці, на якій було вишито сонце, що сходить, — символ Остерри. Він мало не розтоптав кількох біженців на своєму шляху. Спітнілий після скачки, чоловік зупинився на безпечній відстані від міських стін і нахабно закричав у сутінках, що згущалися над містом.

— Ми прибули з Конвери за наказом конаґа Мандана. Оскільки ваш король Колланан відмовився коритися законному указу, як покарання за це конаґ наказав стерти місто Янтон з лиця землі. Ви можете здатися або загинути. Армія лорда Кейда вже близько. — Вершник розвернув коня і поскакав назад до свого війська.

Коли Елліель почула ім’я Кейда, її серце перетворилося на лід. Підлі вчинки того чоловіка запустили стрімкий потік подій, які мало не знищили її. Але Елліель вижила. Вона знову стала Хороброю.

Бален поспішно відправив посланця до Феллстаффа з наказом мчати щодуху і все розказати королю Колланану. Частина бійців видерлася на міські мури, зайнявши оборонні позиції, а Елліель затиснула золоту манжету свого реймера на зап’ясті.