Війна помсти

46

Стан емпри залишався незмінним. Усі дні у високій вежі палацу здавалися однаковими, і Семі відчувала, ніби балансує над проваллям, очікуючи, коли Ілуріс прийде до тями або помре... або коли верховний жрець Кловус зробить свій хід. Здавалося, він забув про них, хоча внизу на площі біля фонтану все ще збирався великий натовп, вкладаючи свої надії в молитви за здоров’я емпри.

Кловус записав собі в заслуги те, що ішаранський флот відвоював острів Фулкор, а ще він контролював серепольського божка. Жрець публічно продемонстрував свою силу, використавши її для зведення частини храму Маґніфіка.

Увесь цей час Ілуріс перебувала в мовчазному нерухомому сні. Цілими днями, кожного дня, вони чули, як її піддані молилися за емпру Ілуріс. Ця країна любила її. Що б трапилося, якби Семі вийшла й стала говорити від імені емпри? Хто б слухав дівчину з вулиці, якій ледве виповнилося шістнадцять років? Особливо якби верховний жрець намагався змусити її замовкнути?

— Почуй нас, убережи нас, — прошепотіла вона.

Аналера щодня приходила й приносила їжу, іноді в супроводі інших надійних слуг. Бійці Яструбиної варти стояли в коридорі, а Вос і ще троє залишалися у кімнаті з емпрою. Немов тварина в клітці, Семі часто підходила до відчинених вікон, дивилася на величезне місто і на стурбованих підданих емпри внизу. У їхніх молитвах було стільки віри, стільки енергії. Може, люди все ж стали б слухати її...

Хоча Семі любила жінку, яка врятувала її від вулиці та навчала політиці й навичкам управління, дівчина сумувала за часами своєї свободи, коли вона могла робити те, що хотіла, могла бігати, куди заманеться, бачити людей і різні місця, могла навіть тікати від розлючених крамарів, поцупивши в них їжу. Тепер, протягом цих довгих днів у вежі, вона питала себе, чи зможе коли-небудь покинути цю кімнату.

В обідній час троє слуг внесли таці з хлібом, фруктами, копченою рибою та гарячим бульйоном для емпри. Семі впізнала старшого слугу на ім’я Френик, чоловіка, якого представила Аналера, його супроводжували двоє нових слуг. Це були кремезні чоловіки, але їхні очі були смиренно опущені.

— Чи змінився її стан? — пошепки запитав Френик. Коли Семі похитала головою, старий заспокійливо кивнув їй. — А як ти, люба дівчинко? Ти така бліда і худенька.

Каптані Вос перегородив двом іншим слугам вхід до кімнати.

— А це хто? Я не впізнаю їх.

— Вони працюють на кухні, каптані, — відповів Френик. — Я знаю їх, і Аналера теж.

— Я їх не знаю, — відказав Вос. Він поправив червоний плащ на лівому плечі і зробив крок уперед, назустріч незнайомцям. — Що ви можете розповісти про себе?

Один з кремезних чоловіків тримав металеву тацю з важким паруючим горщиком.

— Нас допитують для того, щоб ми принесли суп?

Семі перехопило подих — вона помітила у поведінці чоловіка похмуру твердість, якої не могло бути в покірного слуги. Миттєво насторожившись, вона вигукнула:

— Восе, він...

Слуга з несподіваною спритністю вихлюпнув паруючий суп на обличчя та груди Воса. Каптані відсахнувся, слуга кинув горщик і, перехопивши металеву тацю, махнув нею, як лезом сокири. Френик обернувся, не розуміючи, що відбувається, і таця перерізала йому горло. Старий, ледь встигнувши змахнути руками, упав, стікаючи кров’ю.

Другий новий слуга теж скористався тацею як зброєю, сильно вдаривши нею в обличчя бійця Яструбиної варти, який кинувся захищати емпру. Охоронець упав з розбитим лицем.

Перший слуга нахилився до Семі, яка відскочила назад і спіткнулася саме в той момент, коли чоловік, вихопивши ніж з-під сірого одягу, розсік повітря там, де вона була мить тому.

Ошпарений гарячим бульйоном, каптані Вос кинувся у вихор бійки, намагаючись щось розгледіти.

— Семі!

Він бився зі слугою, який напав на нього. Різкий удар кинджалом поцілив Восу в груди, дзенькнувши об золоту кольчугу.

Семі впала на підлогу і відкотилася вбік — у дитинстві їй не раз доводилося виживати серед вуличних бійок. Вона пірнула під ліжко, проповзла під ним до дальнього краю і вибралася з іншого боку. Нападник кинувся за нею.

Бійці Яструбиної варти вбігали з коридору до покоїв, щоб захистити емпру, і Семі побачила, як двоє кремезних слуг змінили свої риси: вони більше не були схожі на покірних, втомлених служок. Тепер їхні обличчя набули жорсткого хижого виразу, а темні очі звузилися від напруженої зосередженості. Кожен асасин, з двома ножами в руках, пробивався до жертви.

Ілуріс нерухомо лежала на ліжку, ніби чекаючи, поки її поріжуть на шматки.

Семі кинула подушку в найближчого нападника. Той рубонув по ній, здійнявши хуртовину пуху. Дівчина почула нові крики з коридору і зрозуміла, що охоронці палацу повернули зброю проти відданих бійців Яструбиної варти. Брязкіт клинків нагадував гуркіт у кузні. Семі чула крики болю, гарчання, падіння тіл — але не могла перейматися битвою в коридорі. Вона мусила вижити тут, врятувати емпру.

Вос провів долонею по ошпареному обличчю, він, кліпаючи, захищався, як тільки міг, намагаючись водночас розгледіти, що відбувається навколо. Семі вигукнула його ім’я, і він обернувся на звук її голосу саме в ту мить, коли нападник кинувся на неї. Каптані, замахнувшись, ударив мечем чоловіка по руці, але лезо лише дзенькнуло по поверхні, наче шкіра нападника перетворилася на камінь.

Бій у коридорі ставав дедалі гучнішим, а в покоях емпри бійці Яструбиної варти відступили до ліжка, утворивши останню лінію оборони. Незабаром з коридору увірвалася ще одна група нападників. Четверо охоронців палацу, що супроводжували Френика, та слуги-зрадники тепер мали іншу зовнішність, а у їхніх очах світилася жага вбивства.

У пошуках зброї Семі потягла до себе металеву тацю і підняла її як щит, тут же різко змахнувши нею, щоб відбити удар ножа. Вона не могла повірити, що змову вдалося організувати так легко, і їй навіть не довелося гадати, чий це був наказ.

Дівчина залишалася поруч з емпрою, готова померти, щоб захистити її. Тепер, коли Вос знову міг частково бачити, він, замахнувшись мечем, наніс сильний боковий удар, але вістря просвистіло у повітрі — спритний асасин відскочив назад. Захищаючи вхід у кімнату від нападників, загинули ще двоє бійців Яструбиної варти.

Семі здійняла свою металеву тацю, Вос став з іншого боку ліжка емпри. П’ятеро смертоносних асасинів увірвалися в кімнату, поки у коридорі тривав бій.

Почувши такий гучний галас, на допомогу емпрі неодмінно мають прийти інші! Не міг же весь палац опинитися під владою жерця Кловуса. Убивці кинулися до Семі, націливши свої довгі клинки, а в неї була лише металева таця, щоб захиститися самій і врятувати Ілуріс.

Семі знала, що помре. Емпру вб’ють у ліжку, а потім пояснять її смерть тим, що вона сконала від травми голови. Жрець Кловус захопить владу та правитиме Ішарою, звинувачуючи у смерті емпри Співдружність. Семі було огидно думати, що такі зрадники можуть перемогти. Вона не могла цього допустити!

Емпра Ілуріс і є Ішара. Вона — серце країни. Навіть посеред бою, лежачи на своїй подушці, вона виглядала такою умиротвореною, такою вразливою, її заплющені очі були вкриті повіками, мов ніжною вуаллю.

Зростаючий гнів Семі пересилив її страх, і вона забула про своє власне життя.

— Ви її не отримаєте!

Асасинів не налякала худенька дівчина. Вони були схожі на гієн, готових накинутися на поранену антилопу.

Але коли вони підійшли ближче, Семі відчула, як у повітрі навколо ліжка емпри виникли хвилі і легке мерехтіння. Сама не розуміючи, що це, дівчина відчула таке піднесення в серці і таку силу, яких ніколи досі не відчувала. Повітря стало густим, немов потік води.

Майже невидима сила метнулася вперед і відбила клинок асасина з такою силою, що зап’ястя чоловіка хруснуло. Він похитнувся, здивовано витріщившись на неприродно зігнуту руку, а меч із дзенькотом упав на підлогу.

Невидима сутність, збільшившись, посунула вперед. Ще один асасин кинувся на Семі та Ілуріс, але був схоплений на півдорозі. Його підняли в повітря невидимі руки, сильно підкинули, вдаряючи об кам’яну стелю, вони били його об стелю знову й знову, потім відпустили, і його понівечене тіло розпласталося на підлозі.

— Що це?! — закричав Вос. Інші бійці Яструбиної варти здивовано перезирнулися.

— Союзник. — Семі було все одно. — Воно бореться за нас.

Бійці Яструбиної варти подвоїли свої зусилля, б’ючись із асасинами, а невидима сила тепер увійшла в раж. Семі відчула подих холодного вітру, я потім тепле поколювання. Ця сутність була на їхньому боці, дівчина це знала. Вона охороняла Ілуріс.

Коли невідома істота кинулася в атаку, асасини злякано закричали. Та все ж вони згуртувалися, ставши у бойовий порядок, але істота схопила їх і з розмаху вдарила один об одного. Хруснули кістки, бризнула кров.

— Це як божок! — вигукнула Семі, але це не було схоже на жодного божка, якого вона бачила у своєму житті. Наразі вона не наважувалася ставити запитання.

Скориставшись несподіваним відволіканням уваги нападників, Вос змахнув мечем і обезголовив одного з розгублених асасинів.

Тим часом за дверми не вщухала рукопашна сутичка, в якій полягли ще кілька захисників. Химерна сутність вирвалася в коридор і, обминаючи бійців Яструбиної варти, хапала асасинів й трощила їхні голови, які лускали, немов стиглі виноградини.

Нападники не встигли оговтатися, як усі вже лежали мертві. Хвилі сутності, поступово затихаючи, зникли. Семі не знала, чи істота все ще тут.

Вос, не вірячи своїм очам, подивився на непритомну Ілуріс, а потім на Семі.

— Вона в безпеці... і ти жива.

— Маємо передишку. — Вона почала діяти, кинувшись загортати Ілуріс в простирадла. Якби ж у них була можливість втекти... — Очевидно, що зрадником є Кловус, однак я сумніваюся, що ми зможемо це довести. Я не думала, що він виявиться настільки нахабним. Як він збирався це приховати?

— Він мав намір убити всіх нас, — сказав Вос. — Жодних свідків. Тоді б він міг перекрутити причину так, як йому заманеться.

— Я не збираюся дарувати йому таке задоволення. — Семі схопила простирадла. — Треба перенести емпру туди, де її не зможе знайти навіть жрець. Скільки людей у палаці на його боці?

З коридору заходили вцілілі бійці Яструбиної варти. Багато хто був поранений, у декого з ран сильно текла кров. Вос взяв ситуацію у свої руки.

— Якщо емпрі небезпечно перебувати у власних покоях, куди ми можемо її перенести? Чи є якесь місце, де можна її сховати?

Стара Аналера, приголомшена, спітніла й неохайна, вбігла через бічні сходи у головну залу в супроводі двох знайомих слуг.

Вос спробував заступити їм дорогу, його обличчя почервоніло від гніву.

— Слуги зрадили нас. Вони впустили асасинів.

Аналера похитала головою, з жахом дивлячись на вбитого Френика.

— Як це сталося?

— Френик, — відповіла Семі, — його обдурили. Слуги, що були з ним... змінили свій вигляд. Думаю, вони замінили інших довірених слуг. Можливо, це була якась магія верховного жерця.

— Як ми можемо бути впевнені, що ви теж не самозванці? — Бос пильно глянув на Аналеру.

— Ми вам потрібні, — сказала стара. — Ми любимо емпру, і я можу сховати вас. Під палацом є багато ходів і таємних комор, якими користувалися лише слуги протягом незліченних поколінь. Якщо пронесемо емпру задніми сходами, то зможемо її сховати.

Заговорив інший приголомшений слуга:

— Ми скоріше помремо, ніж дозволимо комусь заподіяти їй шкоду!

Бос буркнув, сумніваючись.

— Багато хто вже загинув, зокрема й чимало моїх бійців. — Він з усіх сил намагався зберігати спокій, незважаючи на сліди кривавої бійні навколо.

Семі повільно обернулася в кімнаті, ніби шукаючи когось. Вона простягнула пальці і спробувала вловити залишки поколювання в повітрі, щоб зрозуміти, чи їхній химерний благодійник все ще тут, але невидима сила, здавалося, зникла. Дівчина подивилася на каптані і заговорила як правителька... як учила її Ілуріс.

— Ми повинні діяти швидко, а іншого очевидного виходу у нас нема.

Бос крикнув решті бійців Яструбиної варти, щоб ішли за Аналерою.

Сам він підійшов до ліжка, нахилився і, незважаючи на втому після бою, підняв кволу, нерухому емпру. Він тримав її на руках так, ніби вона важила не більше, ніж спляча дитина.

— Твоя правда. Ми повинні дістатися безпечного місця, і, якщо Аналера знає таке, ми повинні довіритися їй. — Незабаром на галас збіжаться люди, і деякі з них теж можуть виявитися асасинами.

Як на згорблену та втомлену стареньку, Аналера, поспішаючи, рухалася доволі швидко.

— Ходімо, задні сходи вузькі, там досить темно, але безпечно. Ними користуються тільки ті слуги, які давно тут працюють.

— Обережно з нею, — нагадала Семі.

Бос ішов слідом за дівчиною. Він легко, ніби без жодних зусиль, ніс свою ношу, коли вони швидко рушили за старою відданою служницею.

— Я буду якомога обережнішим.

Аналера та її супутники підганяли інших. Коли вони вийшли з просторих покоїв емпри, Семі побачила у коридорі багато тіл: то були мертві бійці Яструбиної варти і понівечені асасини. Кривава бійня, яку влаштував їхній невидимий захисник, викликала в неї похмуре задоволення.

Семі згадала жахливу ніч на острові Фулкор, коли вони під дощем, поспішаючи з усіх сил, несли на корабель емпру, що стікала кров’ю. Зараз ситуація була не менш страшною. Дівчина відчувала мерехтливу істоту десь поруч, хоча вже не могла її бачити.

Намагаючись не шуміти, група поспішала до сходів, оминаючи калюжі крові та мертві тіла. Двоє бійців Яструбиної варти були поранені і розпачливо дивилися на зрадницькі сліди крові, які вони залишали на підлозі. Вос зупинив групу, перехопив слабку жінку на руках і заговорив до поранених бійців:

— Перев’яжіть рани, щоб не залишати слідів.

Один з охоронців торкнувся глибокого порізу на нозі.

— Ми можемо затримувати вас, каптані, але ми все ще можемо битися. Якщо асасини переслідуватимуть вас, ми залишимось тут і не дамо їм піти за вами.

— Вони не зможуть переслідувати нас, якщо не знатимуть, куди ми йдемо, — відказала Семі. — Це буде найкраще. — Вона порахувала їх усіх і збентежилася, побачивши, що залишилося лише семеро бійців Яструбиної варти. — Емпрі потрібні всі захисники, яких вона може мати. Сьогодні загинуло достатньо. Ми більше не можемо втрачати людей.

Аналера відчинила непомітні двері, за якими виднілися тьмяні сходи, освітлені розставленими на значній віддалі смолоскипами. Сходинки були слизькими від моху, тремтливі тіні заважали йти. Семі рухалася слідом за Восом, стривожено дивлячись на обличчя непритомної наставниці.

Слуги вели їх вниз і вниз, повз сходові майданчики, що виводили на різні поверхи. Семі не розуміла, наскільки складно тут влаштовані внутрішні простори. Коли вона побачила стіни, що були вирубані в суцільному камені, у корінній породі, а не складені з блоків, то подумала, що вони вже спустилися під землю. Повітря стало вологішим, холоднішим.

— Тут багато куди можна піти, — сказала Аналера. — Я знаю хорошу порожню комору. Там безліч років нікого не було, і ми зможемо прикрити вхід у приміщення. Ніхто й не подумає іуди зазирнути.

Завдяки подиху повітря, що викликав мурашки на шкірі, Семі знову відчула химерну сутність, яка проявилася, мов свіжий вітерець, що дмухнув на них. Дівчина відчула теплу і спокійну впевненість. Це не те, чого їй варто боятися. Ніхто інший не помітив сутність, що пурхала і ширяла навколо.

Стара служниця зупинилася перед великою кімнатою без дверей, видовбаною у скелі. Всередині було темно, все було вкрито пилюкою і павутинням, стояло кілька старих ящиків з невикористаними давніми припасами, якісь зламані меблі. Аналера заговорила пошепки.

— Ми можемо принести вам сюди розкладні ліжка і ковдри, їжу і воду. Це хороше місце, щоб сховатися.

Один з поранених бійців Яструбиної варти першим увійшов до кімнати, готовий пожертвувати собою, якщо це виявиться пасткою. Коли він дав знак, що в кімнаті безпечно і нікого нема, Вос поквапом заніс емпру всередину і, щойно один з бійців кинув на підлогу свій плащ, обережно поклав її. Він постукав кісточками пальців по каменю.

— Суцільні стіни. Ми, семеро, зможемо захищати цю кімнату, принаймні деякий час. — Його обличчя розпухло і сильно почервоніло від опіку гарячим бульйоном.

— Нас восьмеро, — додала Семі, порахувавши і себе.

Раптом повітря знову ущільнилося, і мерехтливі брижі розтеклися по кам’яних стінах, пронеслися над емпрою Ілуріс, ніби перевіряючи, чи вона неушкоджена. Семі спостерігала, як сила потекла до входу в кімнату і піднялася знизу вгору, немов стіна води, крізь яку коридор здавався розпливчастим, а потім стала ще більш непрозорою. Сутність змінювала свою фізичну структуру, поки не набула вигляду твердого каменю — того ж кольору і фактури, що й стіна коридору.

Аналера приголомшено спостерігала, як отвір зникає.

— Ми в пастці? — Вона натиснула на щойно утворену кам’яну стіну, яка приховувала вихід. Її рука пройшла крізь неї. Це була просто ілюзія!

Семі теж перевірила. Таємничий захисник емпри, невидиме божество або божок... взагалі невідомо що — створило ідеальне маскування. На що ще воно здатне?

— Я не розумію, що це таке, — сказала Семі, відчуваючи, що починає розслаблюватися, — але принаймні я почуваюся в безпеці.