Війна помсти

52

Елліель і Тон стояли перед троном королеви крижаних Лютих. Шрам на щоці Онн одночасно і псував, і підкреслював її красу. Ця жінка, поза всяким сумнівом, була надзвичайно могутньою. На стіні позаду трону висів на видноті стародавній спис.

Королева здавалася зачарованою двома чужинцями, які наважилися прийти до неї, але вони розуміли, що найменша необережність з їхнього боку може перетворити її примхливу допитливість на лють.

— Ви прийшли сюди з власної волі, знаючи, що вас можуть позбавити життя. Навіть мої мамули розумніші за вас.

Тон, що стояв поруч з Елліель, був занурений у власні турботи, охоплений глибоким бажанням дізнатися, якими відомостями про нього можуть володіти крижані Люті та яке його місце у всесвіті.

— Мені потрібно дізнатися, що ви знаєте про історію Лютих і що ви пам’ятаєте.

Дивовижний палац був витворений з природного льодовика, а його вежі та стіни підносилися на таку висоту, що вся споруда здіймалася, наче кришталева гора, посеред засніженої рівнини. Елліель вже бачила палац піщаних Лютих, який вражав не менше. На відміну від лицемірних піщаних Лютих, ці Люті не приховували своїх вбивчих намірів щодо людей. Чи було це краще?

Воїни-Люті стояли зі списами в руках уздовж стін з крижаних брил і розглядали двох відвідувачів. Іррі, мускулистий воїн, стояв найближче до трону, ніби вважаючи себе особистим охоронцем Онн або її особистою власністю.

Якщо крижані Люті мають намір винищити і стерти з лиця землі надокучливу людську расу, то, подумала зі страхом Елліель, Нортерра приречена. Навіть з допомогою Тона, чи зможе вона переконати Онн звільнити Вірча? Чи хлопчик іще живий?

Королева, піднявшись одним плавним рухом, подивилася на Тона.

— І що ж ти за істота? Ти не схожий ні на що, що я коли-небудь бачила. — Вона нахмурила брови. — Творіння піщаних Лютих? Шпигун?

— Ні, цим я абсолютно точно не є, — відповів Тон. — Я прийшов сюди, щоб ознайомитися з вашою історією й вашими легендами і знайти відповіді для себе.

Онн звернула свою увагу на Елліель, оглянула її з голови до ніг, ковзнувши поглядом по чорній кольчужній накидці, по нагрудному обладунку, по її мечу.

— Ти ще одна напівкровка Хоробра. Жінка. Жінки зазвичай розумніші. — Вона на мить замислилася. — Не так давно я привезла сюди Хороброго собі на забаву. Я вбила його, коли він мені набрид.

Елліель загадково відповіла:

— Хоробрих не так просто вбити.

Холодне блакитне полум’я спалахнуло в глибині очей королеви, однак вона відвернулася від Елліель і підійшла ближче до Тона. Вона торкнулася його темного волосся, сріблястого пластинчастого нагрудника, але Тон залишався нерухомим.

— Гарний, але... бентежний.

— Я хочу побачити ваші історичні записи. Для мене це важливо. — Тон блиснув своїми ідеальними зубами, ніби хотів переконати її, що важливе для нього має бути важливим і для неї. — У нас є й інша мета. Ви забрали маленького хлопчика. Ми хотіли б його повернути.

Елліель була вражена, що він може бути таким нерозважливо відвертим. Тому вона швидко заговорила:

— На знак поваги. Ми звертаємося з офіційним проханням до королеви крижаних Лютих. — Хоробра зробила паузу, а Тон тим часом здивовано дивився на неї. — Хлопчик ще живий?

— Бірч — миле дитя, безмежно цікаве, хоча за ним треба добре наглядати. — Онн перевела погляд блідих очей на своїх охоронців, і невдоволення промайнуло по її обличчю. — Цікаво, куди ж він подівся...

Вона крикнула всім, хто міг почути її наказ:

— Приведіть людське дитя сюди! Я хочу показати нашим гостям, як добре я піклуюся про своїх підопічних. — Онн повернулася до гостей і пирхнула. — Хто він вам? Уже те, що ви питаєте про нього, означає, що він має бути кимось важливим.

— Я не знав, що Люті вважають когось із людей важливими, — промовив Тон, знову здивувавши Елліель, але він точно зіграв на настрої королеви.

Невдовзі група схвильованих мамулів привела худенького хлопчика до тронної зали. Він стояв, опустивши очі, його одежина, пошита з клаптиків тканин, була заправлена в завеликі штани, підперезані короткою мотузкою. Хлопчик підвів очі на Тона і жінку-Хоробру, але не впізнав нікого з них.

Елліель відчула, як її обдало теплою хвилею, коли вона побачила хлопчика, хай він і був у жалюгідному стані. Вона нахилилася і взяла його за плечі.

— Усе гаразд. Ми спробуємо повернути тебе додому. — Вона стишила голос, слідкуючи, щоб не вимовити ім’я Колланана. Хлопчику якимось чином вдалося приховати, ким він є. — Твій дідусь буде радий дізнатися, що ти живий.

Коли Бірч глянув на неї, його очі наповнилися сльозами.

— Він прийде за мною?

Елліель підвелася й звернулася до королеви:

— Якби ви дозволили нам забрати дитину, це було б чудовим виявом щедрості та доброти.

Онн, виглядаючи обуреною, заявила:

— Бірч — одна з моїх найцінніших речей! Він сидить біля мого трону. Чому він має хотіти повернутися до звичайних людей?

— Тому що вони його сім’я, і там його дім. Ви, певно, можете це зрозуміти? — Елліель, правда, зовсім не була впевнена в цьому.

— Я роблю йому честь, залишаючи його в себе. — Онн походжала перед своїм троном, поки мовчазні охоронці дивилися на неї, готові до нападу. — Ні, він мій. Чому я повинна бути щедрою? Ви не позбавите мене його товариства. — Королева накинулася на мовчазних мамулів. — Заберіть його звідси і відведіть глибоко в тунелі. Він нікуди не піде. — Вона також звернулася до двох могутніх охоронців-Лютих. — Переконайтеся, що хлопчик не... не загубиться.

Елліель охопив розпач, коли Бірча потягнули геть. Вона розуміла, що королеву вже не переконати. Мабуть, їм доведеться вдатися до більш рішучих заходів.

Судячи з обличчя Онн, вона щось обмірковувала.

— Дитина цікава, але знає мало. Вас обох я теж залишу тут. Мої маги отримають задоволення, видобуваючи з вас відомості.

Елліель відступила.

— Не залишите. — Вона затиснула золотий реймер на зап’ясті і викликала вогонь.

Тон був беззбройним і на вигляд здавався спокійним, але голос його прозвучав зловісно.

— Ти розчарувала мене, королево Онн. Ми прийшли сюди з цілком слушним проханням.

— Тільки я вирішую, що є слушним, — відказала Онн.

Елліель стала поруч з Тоном, піднявши реймер, що випромінював яскравий помаранчевий вогонь на тлі біло-блакитного холоду палацу. Онн, здавалося, розважали відблиски тепла, що сяяли на її блідій шкірі.

Іррі зробив крок уперед, пихато набундючившись від того, що матиме можливість захистити свою королеву. До них рушили інші воїни Лютих, здіймаючи списи та мечі. Елліель стояла готова до бою, вогонь у реймері потріскував. Хоробра була впевнена, що зможе вбити Іррі, але вона не зможе вбити їх усіх.

Онн відкинулася на спинку трону, наче їй не терпілося споглядати за битвою, що ось-ось розгорнеться перед нею.

Тон, загадковий і мовчазний, вивчав ворожих воїнів, що наближалися до нього. Він уже бився з ними раніше на озері Бакал, але тоді бій був на відстані, а не врукопашну. Здавалося, він був дещо спантеличений, зіткнувшись із супротивником так близько. Елліель не знала, що він зробить, — або що він може зробити, — проте вірила в нього. Вона бачила ту безмірну силу, якою володів Тон, незалежно від того, розумів він, ким він є чи ні.

— Я сподівався, що раса Лютих буде могутньою, благородною і достойною, — мовив він. — На жаль, я бачу, що вам бракує цього.

Глибокий гортанний сміх Іррі прозвучав як рик. Піднявши руку і закликавши невидиму силу, Тон відірвав закутого в броню воїна від підлоги. Той безпомічно дригав у повітрі ногами в міцних грубих черевиках, намагаючись вирватися. Поки Тон утримував його в повітрі, безпорадний воїн розсікав мечем порожнечу, але не міг нікого дістати.

Ошелешені крижані Люті завагалися. Тон притиснув Іррі до крижаної стіни біля забризканого кров’ю списа. Поверхня крижаних блоків розтанула, набувши іншої форми. Горизонтальні потоки води огорнули Іррі й закували його в крижаний кокон.

Королева Онн вражено дивилася на воїна, що опинився в пастці і відчайдушно намагався вибратися з неї. Решта воїнів кинулися вперед, піднімаючи списи. Тон зробив рух рукою в бік дзеркальної крижаної підлоги, і вона раптом розтанула, а воїни занурилися по коліна у воду. Ще один порух рукою — і Тон знову заморозив підлогу, утримуючи їх в пастці, мов комах у бурштині.

Двоє воїнів все ж кинули в нього списи, але реймер Елліель знищив їх у польоті. Ще кілька воїнів зупинилися на вході до тронної зали, чекаючи наказу від королеви.

Онн з подивом поглянула на Тона.

— Що ти таке?

— Саме це я намагаюся з’ясувати. Мене запечатали під горою Вада в камері з кришталю. Хтось помістив мене іуди у давні часи. — Він торкнувся химерного татуювання на своєму обличчі. — Я нічого не знаю про своє минуле. Що мені можуть розповісти крижані Люті? Які ваші легенди про Кура? І про дракона? — Він піднявся на підвищення, на якому стояв трон, і королева відступила назад. Його тон змінився, ставши вимогливим:

— Ви щось зробили зі мною?

— Я ніколи не бачила тебе раніше, — сказала Онн. — Наша історія нічого не говорить про чоловіка, запечатаного в горі.

— Чому я там був? Хто я? Яка моя мета? — Його запитання лунали все голосніше. — Якщо ти знаєш, то повинна сказати мені.

Елліель була здивована, що Тон не запитав королеву прямо, чи він Кур. Мабуть, він сам недостатньо вірив, що це можливо.

— Я не знаю! — вигукнула Онн.

— Тоді допоможи мені дізнатися. Королева By дала мені всі їхні легенди та записи. Я прошу тебе зробити те саме.

Онн вирішила, що це невелика ціна.

— Ти можеш ознайомитися з нашими записами. — Її голос став м’якшим. — Коли ти зрозумієш нас, то, можливо, допоможеш нам досягти перемоги.

— Це залежить від того, що я зрозумію про вас і про себе.

Іррі продовжував боротися з крижаними путами. Воїни, що потрапили в пастку на підлозі, не могли витягнути ноги. Елліель була впевнена, що королева Онн може легко розтопити кригу власного силою і звільнити їх, але вона не наважувалася використати свою магію, поки Той залишався поруч. Королева віддала ще кілька наказів, які луною розійшлися по тронній залі, і незабаром до неї поспішили Люті з касти робітників зі стосами тонких кришталевих пластин, серед яких були навіть кілька документів з обкришеними краями, написані на старому пергаменті.

Супроводжували їх двоє магів.

— Ці записи зберігалися у нашому палаці, і їх не торкалися протягом багатьох років, що ми провели в заклинальному сні.

— Мені знадобляться всі вони, — мовив Тон.

Онн, відчуваючи острах, не стала сперечатися.

— Забирайте їх і йдіть.

Прибула ще сотня воїнів, готових захищати свою королеву. Вони скупчилися біля порогу, всередині тронної зали.

Елліель почувала себе сильною поруч з Тоном, продовжуючи тримати свій тріскучий реймер, вливаючи силу у вогняний клинок.

— І хлопчик. Ми візьмемо його з собою.

— Ні! — Верескливо вигукнула королева Онн. Її гордість розпалилася. Вона висмикнула стародавній спис зі стіни за троном і здійняла його.

— Хлопчик залишиться тут, зі мною. Якщо ти попросиш ще раз, я вб’ю його просто зараз.

Елліель бачила, що королева так і вчинить.

Тон, переглядаючи документи, був у захваті від здобутого скарбу, а Елліель просто хотіла забратися звідти. Вона знала, що навіть при могутності Тона битва в будь-яку мить може обернутися проти них.

— Ми повинні йти. — Вона роззирнулася навколо, готова до несподіваного нападу. — Ми не можемо битися з ними всіма.

— Я не маю бажання, і я вирішив не битися. — Тон повернувся, несучи свої цінні документи. — Ми підемо зараз.

Елліель не опускала запалений реймер, поки вони відступали. Зловісні крижані Люті спостерігали, проте не зробили жодного руху, щоб перешкодити їм.