Війна помсти

10

— Я хочу вирушити якомога швидше, Уто, — сказав Мандан, відкинувшись на м’якому кріслі у своїх королівських покоях. — Настав час людям побачити мене — свого нового конаґа.

Хоробрий пильно глянув на нього, упевнений, що запал юнака ослабне, коли вони зіткнуться з труднощами під час подорожі. Для них було накрито стіл, однак Уто залишався байдужим до страв. Великий вогонь у каміні занадто сильно, як на нього, грів кімнату.

Очі Мандана набули хижого виразу.

— А коли ми прибудемо до володінь лорда Кейда, я хочу побачити рабів з Ішари, хочу побачити поразку в їхніх очах.

Він скуштував шматок нарізаної оленини з ожиновим соусом, а тоді звернув увагу на мапи, що вкривали всю стіну його кімнати. Він годинами роздумував над кордонами Остерри, Судерри та Нортерри. Під час навчання, коли він ще був принцом, Мандан захопився географією. Він знав, де закінчується кожне володіння, міг назвати кожен із двадцяти одного округу в підпорядкуванні Остерри, п’ятнадцять округів Судерри та вісім великих округів Нортерри. Мандан навіть міг назвати імена більшості лордів-васалів, хоча мало з ким з них був знайомий особисто.

Більшість своїх знань королевич почерпнув з книг і отримав від учителів, бо він майже ніде не бував у Співдружності, мало що бачив на власні очі. Тож Уто був приємно здивований ідеєю юнака.

— Я теж повинен оглянути табір для полонених лорда Кейда, мій конаґу. Це буде довга подорож, вона триватиме багато днів. Ми, звичайно ж, намагатимемося знаходити корчми чи заїзди на нашому шляху, але й треба бути готовим ночувати просто неба.

— Я вивчив маршрут. — Забувши про вечерю, Мандан підійшов до великих детальних мап на стіні. — В Осгеррі є місця, які я хочу побачити, і є лорди-васали, з якими я хочу зустрітися по дорозі. — Його погляд став холодним, як сталь, а в його душі тривога змінилася на непохитну жагу помсти. — Я хочу взяти свого батька із собою.

Уто здригнувся, вражений.

— Що ви маєте на увазі?

— Тіло конаґа Конндура було розтяте на шматки, ми їх зберегли. Вся Співдружність повинна зрозуміти, якими варварами є наші вороги. Що може бути кращим свідченням цього, ніж розіслані по всіх трьох королівствах процесії з останками конаґа. Так люди зможуть побачити докази того, що ішаранці вчинили з нашим улюбленим правителем.

Уто точно пам’ятав, що було вчинено з тілом Конндура. Власне, саме він влаштував ту сцену, щоб викликати якнайбільше жаху. Він відрубав руки конаґа, виколов йому очі, вирізав серце і вклав його чоловікові поміж ніг. Уто розбризкав кров по стінах покоїв, залишаючи сліди страшної бійні, хоча у своїй єдиній іскрі милосердя він принаймні спочатку вбив Конндура.

Уто повільно кивнув, зрозумівши, що така процесія збурюватиме лють у кожного мешканця Співдружності.

— Це хороший план, Мандане.

Молодий конаґ засяяв, почувши похвалу з уст свого наставника.

— Ми візьмемо з собою серце мого батька, а решту частин тіла розішлемо по інших округах.

Минуло три дні, і процесія з фургонами, наметами, зручними похідними ліжками вирушила в путь. Колону очолювали прапороносці, позаду них рухався супровід, Уто їхав поряд з Манданом Повелителем кольорів. Чорний одяг Хороброго сильно контрастував із барвистою накидкою, курткою та рейтузами молодого конаґа. За ними ступав абсолютно білий кінь, ідеально доглянутий, вкритий попоною у кольорах Конндура Хороброго. До сідла була приторочена позолочена скриня, вмістилище якої служило зловісним нагадуванням для всіх стрічних.

Люди виходили вітати конаґа щоразу, коли процесія в’їжджала в чергове місто, але з поширенням звісток про жахливий вміст скрині натовпи ставали все похмурішими. Люди пошепки з повагою переповідали легенди про подвиги Конндура, як він разом з братом тридцять років тому вів армії Співдружності на Ішару.

На другий день процесія прибула до володінь лорда Ґорана, який вийшов привітати їх зі свитою з особистої охорони. Ґоран підготував вишукані покої для конаґа у своєму маєтку над річкою, і Уто не сумнівався, що Горан, який був людиною недалекою, вважатиме, що ця зустріч надасть йому значної ваги.

Вдивляючись у натовп, Хоробрий помітив, що деякі люди були в темному занедбаному одязі і виглядали пригніченими. Багато біженців зі спустошеного шахтарського містечка Скрабблтон перебралися сюди після виверження вулкана Вада, і їм ще не вдалося заново облаштувати своє життя.

Лорд Ґоран мав високе чоло, дещо роздвоєне підборіддя й потемнілі губи, що надавало йому похмурого вигляду. Стоячи перед процесією, Ґоран звернув увагу на позолочену скриню на сідлі білого коня. Він щосили намагався зберегти вираз поваги.

Зістрибнувши з коня, Мандан підійшов до маленької скрині.

— Ви хочете побачити серце мого батька. — Він погладив коня по гриві. — Я покажу вам, що зробили ішаранці.

Ґоран нахилився ближче, а молодий конаґ тим часом розстебнув металевий замок і підняв кришку, показуючи невелику грудку, загорнуту в блакитний оксамит. Мандан заговорив хрипким голосом:

— Вони вирізали серце з грудей мого батька. Вони роздерли ребра і голими руками вирвали йому серце. А потім, поки воно ще кровоточило, запхали його йому поміж ніг.

Обличчя Ґорана стало білим, мов полотно.

— Я... Мені дуже шкода, Володарю.

Уто спостерігав, задоволений виступом Мандана. Це він навчав молодого чоловіка, показуючи, як додати пристрасті до промови. Конаґ підвищив голос, звертаючись до всіх присутніх, а не лише до зблідлого лорда. Описуючи події на острові Фулкор, королевич знову переживав свої нічні жахіття, але тепер він нагнав їх і на слухачів.

За тижні, що минули з тієї страшної ночі, Уто побачив, як юнак справді змінився. Коли Мандан був королевичем, він був сором’язливим і слабким, часто нудився і нехтував своїми обов’язками, але тепер помста зробила його сильним.

Один з присутніх чоловіків, з міцними руками та широкими плечима, скрикнув у відчаї:

— Спочатку знищено Скрабблтон, а тепер ця страшна новина! Світ сповнений зла і болю. Що ж нам робити?

Поки Мандан, не маючи досвіду, підшукував слова, Уто втрутився, промовивши різким голосом.

— Ви можете допомогти. Ви можете стати кимось більшим, аніж просто біженцями. Скоро війна, і ми скликаємо армію. — Він побачив, що той чоловік явно був сильним. — Той, хто все своє життя трощив камінь, може стати великим воїном. Ми навчимо тебе бути воїном. — Він підвищив голос, звертаючись до натовпу. — Ми приймемо всіх, хто бажає стати частиною армії Співдружності.

Стоячи біля розчиненої скриньки, Мандан глянув на солдат, які супроводжували лорда Ґорана.

— У вас уже є кілька бійців, яких ви нам дасте.

Блідий лорд заперечив.

— Стільки втрат, стільки болю і страждань! Ішаранські тварюки повинні заплатити за свій жахливий злочин, але ми також у небезпеці тут, в Остеррі. — Він кинув погляд на Уто. — Мій конаґу, ви маєте цього могутнього чоловіка поруч, а я втратив свою вірну Хоробру. Клеа була моєю захисницею, але вона самовіддано вирушила з експедицією на острів Фулкор, і так і не повернулася до мене.

— Зараз Клеа має інші обов’язки, — відрізав Уто. — Вона залишається на острові Фулкор і, як нова караульна, командує там військами. Ішаранські тварюки обов’язково повернуться. Вона повинна бути там.

— Але ж вона була на службі в мене! — не вгавав Ґоран. — Що мені робити без захисту? — Поруч із ним його озброєні солдати сіпнулися, ображені такими словами.

Уто не відчував жодного співчуття до цього чоловіка. Хоробрі могли присягати на вірність можновладцю чи якомусь заможному роботодавцеві.

— Вам доведеться змиритися.

Хоча Ґорану й не був потрібен такий захист, він завжди тішився тим, що мав біля себе зобов’язану йому Хоробру. Це додавало йому ваги.

— Мені дуже прикро, що ви принесли таку велику жертву, лорде Ґоране, — сказав Мандан з явним сарказмом. — Не уявляю, який біль ви відчуваєте, Хіба він може зрівнятися з моїм, від того, що я втратив батька, або з тим, що відчуває Співдружність, яка втратила улюбленого правителя?

Він опустив кришку скриньки, в якій лежало серце Конндура, і різко клацнув замком, затримавши долоню на позолоченому дереві, ніби міг відчути, що серце батька б’ється всередині.