Війна помсти

30

Уто був готовий повернутися до Конвери. Йому не подобалося, що він опинився так далеко від тих воєнних планів, які почав втілювати від імені конаґа.

Однак Мандан був зачарований рудоволосою донькою лорда Кейда і офіційно оголосив, що Ліра — його наречена. Він хотів одружитися якомога швидше. У дівчини від таких новин голова йшла обертом, а Кейд, звісно, не заперечував. Мандан, попри те, що зовсім недавно він завершив траурну процесію, тепер збуджено віддавав вказівки служникам з питань культури та головному хранителю щодо майбутнього королівського весілля. Уто був здивований такою гарячковою поспішливістю, але водночас відчував полегшення від того, що молодий конаґ нарешті одружиться. Хоробрий пропонував призначити дату весілля якомога швидше, готовий покінчити з цією справою і перейти до більш важливих речей.

Вранці того дня, коли вони вже мали вирушати додому, леді Альмеда зникла. Вона вже кілька днів була не в собі, зривалася на слуг, на чоловіка, а одного разу, у нестямі, навіть образила конаґа. Не на жарт переляканий Кейд наказав своєму Хороброму відвести дружину до її покоїв, де вона могла б відпочити, поки «не перестане почуватися погано». Уто був стурбований, знаючи, скільки шкоди може завдати ця неврівноважена жінка. Коли Альмеда таємниче зникла, Уто стривожився, чи не втекла вона кудись. Чи не влаштує вона скандал? Чи не викрав її якийсь лорд-суперник?

Однак сам Кейд не виявляв особливої тривоги. Він більше робив вигляд, що хвилюється за зниклу дружину, наказавши дізнатися, де вона поділася. Лорд відрядив шукачів, але було видно, як він радий, що ця мегера зникла. Запідозривши недобре, Уто зустрівся з ним поглядом, намагаючись вловити в його очах якийсь вираз, що викаже правду; проте на його обличчі, окресленому тонкою, як бритва, борідкою, він не зміг прочитати нічого: ні тривоги, ні страху, ні розгубленості. Кейд був жорсткого людиною, про що свідчила його реакція на історію з Елліель. Уто зазвичай розумів його.

Невже Кейд зробив щось зі своєю дружиною, вважаючи за необхідне позбутися її?

Думки потворного Ґанта теж неможливо було прочитати. Хоробрий не зізнавався Уто, давав йому лорд Кейд наказ щодо Альмеди чи ні.

Уже ближче до обіду понівечене тіло жінки знайшли біля підніжжя скелі, де збирали перли. Відразу після того, як вершник примчав до маєтку з цією звісткою, Кейд зібрав загін, щоб дістати тіло. Він не виглядав засмученим.

Мандан і Уто прибули разом із загоном до місця промислів на морських скелях. Солдати Кейда стояли з мечами наголо, оточивши охоплених жахом полонених ішаранців, які скупчилися за огорожею табору. Десяток переляканих рабів вже роздягнулися, щоб пірнати за перлинами, але всі роботи негайно припинили, коли знайшли тіло Альмеди.

На прямовисних скелях звисали мотузки, по яких кілька чоловіків спустилися до води. Мандан поспішив до краю скелі, і Уто поклав руку йому на плече, щоб юнак не зісковзнув униз. Вони дивилися на прибій і спостерігали, як хвилі з гуркотом розбиваються об чорні скелі, а бризки фонтанами розлітаються навколо. Люди внизу пробиралися поміж вкритих водоростями валунів. Тіло жінки біліло на мілководді біля берега. Її шкіра почервоніла від крові, білий одяг був подертий.

— Моя дружина була дуже пригнічена, дуже неврівноважена, — розмірковував Кейд, стоячи поряд з ними. — Саме такі люди схильні кидатися зі скель.

Його слова звучали так, немов він їх завчив.

— Ми всі бачили, в якому вона була стані, — продовжив Уто. Його чорний плащ, хоча й мав кольчужну підкладку, розвівався у нього за спиною від океанського вітру.

— Як прикро, — мовив Кейд.

— Прикро, — повторив Мандан. — Серце бідолашної Ліри буде розбите.

Я втішу її.

Кейд збентежено нахмурився.

— Прошу вибачення за цей безлад у мене вдома, Володарю. Ми з дружиною посварилися вчора ввечері, і я боюся... це стосувалося і вас. — Він важко зітхнув. — Як батько я дуже радий, що ви обрали нашу доньку своєю нареченою, я пишаюся цим, проте Альмеда набагато більш ревнива. Вона мати дівчини і не хотіла її віддавати. Вона казала... вона казала про вас жахливі речі, мій Володарю.

Обличчя Мандана потемніло.

— Чому Альмеда не хотіла, щоб її донька стала моєю королевою? Королевою Співдружності?

Кейд розвів руками.

— Я часто сам не розумів її. Тільки велика любов давала мені терпіння жити з нею день за днем.

Хоча Уто не вірив жодному слову, він миттю вигадав цілком природну історію, яку можна буде розповідати про цей випадок.

— Після вашої сварки леді Альмеда була в розпачі. Посеред ночі вона втекла з маєтку, і сама поїхала до узбережжя. — Він подивився на Кейда, чекаючи, що вельможа додасть інші подробиці, але, коли той не відповів, Уто продовжив. — У відчаї вона кинулася зі скелі.

Кейд погодився.

— Так, усе, мабуть, так і було.

Це був непростий і незручний спосіб позбавити себе життя, так далеко від власного будинку, але Уто сумнівався, що у когось виникнуть сумніви щодо цієї історії. Ґант виглядав стурбованим, але нічого не сказав.

Мандан продовжував дивитися, як унизу розбиваються хвилі. Він спостерігав, як робітники витягають понівечене тіло і піднімаються з ним на скелю. Слухаючи малоймовірне пояснення Уто, юнак, здавалося, поринув у власні думки. Зрештою він похитав головою.

— Ні, я не думаю, що все було саме так.

Здивований Уто нахмурився, адже Мандан рідко суперечив йому.

— Справді, мій конаґу? У вас є інші відомості про леді Альмеду?

— Я знаю цих ішаранців. — Він повернувся до вбогих, схожих на опудала в’язнів. — А що, як мати Ліри прийшла сюди обміркувати, що їй робити далі, а ці тварини вбили її? Чи можна вигадати кращу помсту, ніж вбивство дружини їхнього володаря і хазяїна? Я думаю, що саме вони скинули її зі скелі на рифи внизу.

Помітивши гнівний блиск в очах Мандана, Уто повільно промовив.

— Це також можливо.

— Я впевнений, що так і було. Має здійснитися правосуддя. Ці негідники постануть перед судом конаґа.

Коли понівечений труп Альмеди поклали серед високих трав на мисі, Мандан ступив уперед, зачарований побаченим. Шкіра Альмеди була подерта, вся в синцях. Збоку на голові виднілася рожева рана, з якої вже витекла кров.

Ґант стояв, схрестивши руки на грудях, а Кейд дивився униз, не виказуючи жодних емоцій.

— Моя кохана дружина загинула, і тепер у моєї доньки не стало матері, саме тоді, коли вона має вийти заміж. — Він підхопив історію Мандата і, підвищивши голос, звернувся до солдатів, які тримали ішаранців на відстані. — Вони вбили її! Якимось чином вони схопили мою кохану дружину і кинули її на каміння внизу.

— Ми знайдемо вбивць, — мовив Мандан. — Допитати їх.

Переляканих ішаранців зібрали разом, навіть тих, що шукали перли у воді. Вони стояли мокрі і тремтіли. Мандан повільно пройшов повз кожного, пильно дивлячись на них, зустрічаючись з ними поглядом. Одні трималися стійко, інші тулилися одне до одного і плакали.

Уто спостерігав за юнаком, намагаючись зрозуміти хід його думок. Мандан відбирав конкретних жертв, мабуть, помітивши щось у їхній поведінці або тоні голосу. Можливо, хтось із них нагадував йому учасників посольства емпри на острові Фулкор... тобто людей, котрі, як він вважав, вбили його батька.

— Ось цей. — Мандан зупинився перед чоловіком, в якого було рідке темне волосся, а в роті бракувало зуба. — Він їхній ватажок. Він спланував вбивство.

Жалюгідний чоловік вражено відсахнувся.

— Я не робив цього! Нас тримали в халупах всю ніч. Ніхто не втік.

— Тоді як ти вбив леді Альмеду? — зажадав відповіді Мандан.

Чоловік продовжив сперечатися, і Уто вдарив його в обличчя, до крові розбивши губу.

Конаґ пройшовся вздовж ряду в’язнів, вказуючи на трьох чоловіків, які були всі в синцях і подряпинах, ймовірно, через те, що збирали перли.

— А ці троє допомагали йому. Бачите рани? Леді Альмеда відбивалася, відчайдушно намагаючись врятуватися. — Здивовані раби спробували заперечувати, але Мандан повернувся до них спиною, він уже все вирішив. — Зв’яжіть їх. Вони приймуть моє покарання.

Полонені стогнали й плакали, але здавалося, що не могли й поворухнутися від жаху. Уто вирішив, що вони вже давно втратили надію на втечу і були готові до смерті відтоді, як їх привезли сюди.

Чотирьох обвинувачених прив’язали до стовпів, встановлених біля загону для бранців. Кейд схвально спостерігав, як солдати грубо зв’язують їх, а Мандан ледве стримував радісне збудження. Задоволення молодого конаґа від споглядання таких кривавих тортур мало б стривожити Уто, але, знаючи, що ішаранські тварини вчинили з його дружиною та дочками в Міррабаї, Хоробрий не відчував до них жалю.

Мандан не мав бажання бруднити руки кров’ю, тому Кейд наказав своїм солдатам перерізати прив’язаним ішаранцям сухожилля під колінами, а потім з усією ретельністю зідрати шкіру зі спини. Інших в’язнів змусили на це дивитися.

Коли крики стали занадто гучними, Мандан сказав:

— Відріжте їм язики, щоб ми більше цього не чули.

Охоронці виконали наказ.

Уто мовчки спостерігав за катуванням протягом двох годин, та зрештою його задоволення згасло, перетворившись на тупу огиду. Це було марною тратою його часу.

— Ми повинні повернутися до Конвери, Володарю. Тут ми закінчили. — Він стиснув реймер навколо зап’ястя, золоті вістря шипів почали всмоктувати його кров. Уто штовхнув, запаливши вогонь, який кільцем охопив його руку. — Ще дуже багатьом ішаранцям належить заплатити за свої злочини.

Ґант торкнувся власного реймера, ніби розмірковуючи, чи долучитися до товариша-Хороброго, але Уто не став чекати. Він різко вдарив вогняним лезом, стративши всіх чотирьох ішаранців і поклавши край їхнім стражданням. У повітрі запахло кров’ю, горілим деревом та смаженим м’ясом. Мандан виглядав задоволеним.

Кейд кивнув.

— Ваше правосуддя здійснилося, мій конаґу. — Він звернувся до своїх солдатів. — Загорніть тіло леді Альмеди в простирадла, щоб наша мила донька не бачила свою матір такою.

— Вона буде горювати, — сказав Мандан, — але ми відволічемо її від смутку за вбитою матір’ю планами на наше неймовірне весілля. Більше ніяких затримок!