Війна помсти

18

У порту Сереполя сім ішаранських військових кораблів готувалися до нападу на острів Фулкор. Крики чайок у повітрі над головою нагадували Кловусу крики помираючих.

У верховного жерця був хороший настрій. Він стояв на головній пристані, одягнений у темний каптан, розшитий знаками свого високого чину. Його свіжовиголені голова та щоки вилискували від пом’якшувальних олій, а в животі відчувалася приємна важкість після ситного сніданку. Жрець добре відпочив, попри те, що вночі його розважала худорлява, але миловида юна особа не старша п’ятнадцяти років, чиї батьки запропонували її як жертву за особливе благословення від божка, і Кловус залюбки прийняв цю жертву.

Натовпи містян уздовж набережної схвальними вигуками вітали солдатів в обладунках, які крокували маршем у ідеальних шеренгах, зберігаючи незворушні вирази облич. Вони виглядали цілковито впевненими у тому, що відвоюють стратегічний острів.

Викликавши збурення людей, жрець розумів, що найкращий спосіб утримати їх у покорі — якнайшвидше розпочати напад. Мало хто в Ішарі насправді переймався островом Фулкор, скелею, що виявилася хорошою опорною точкою між двома континентами, але після звірства, вчиненого проти їхньої улюбленої емпри, ішаранці тепер вважали Фулкор найважливішим клаптиком суші в усьому світі, Кловус хотів, щоб вони продовжували в це вірити.

Його повноваження віддавати наказ про такий зухвалий напад можна було б поставити під сумнів, але, оскільки емпра зараз була недієздатною, Кловус заповнив собою порожнечу, перш ніж хтось інший на це наважився, навіть та вулична дівка, що не знала свого місця. Як головний жрець він теж був правителем Ішари, Він лише допоміг зробити те, що, як вони всі знали, потрібно було зробити. Хто б наважився суперечити його наказу помститися за їхню улюблену Ілуріс? Усякого, хто спробував би зупинити його, було б роздерто на шматки.

Радісний натовп додавав солдатам енергії, коли вони марширували вздовж пристані до військових кораблів, що чекали на них. Торгові судна стояли на якорях у відкритому морі, тож сім військових кораблів мали у своєму повному розпорядженні весь основний причал. Готуючись до відплиття, екіпажі кораблів лагодили такелаж, перевіряли якірні ланцюги і готували місце для солдатів на борту. Вантажники заносили ящики із сушеними харчами, ковдрами, дровами, лампадним маслом, стрілами та іншими припасами, щоб забезпечити власний гарнізон на кілька місяців, після того як армія Ішари відвоює острів.

Коли основні сили піднялися на борт, останній загін ішаранських солдатів рушив уздовж причалу, вишикувавшись ідеальним строєм. Їхній командир, непоказний чоловік з простим обличчям, зупинився перед Кловусом і тихо сказав:

— Ми на місці, як ви й наказали, верховний жерче. Ми забезпечимо вашу перемогу на острові Фулкор. — Вражений Кловус здогадався, що це Заха, командир його Чорних вугрів. Ці асасини могли змінювати свою зовнішність, щоб зімітувати кого завгодно.

Кловус дав своє благословення, і солдати — його добірні асасини — піднялися на борт головного корабля. Він уже відчував впевненість в успіху цієї місії. Тепер їм залишалося тільки дочекатися своєї таємної зброї — божка.

З храму гавані в кінці пристані пролунав гонг, і різьблені дерев’яні двері широко розчинилися. Люди навколо благоговійно зашепотіли:

— Почуй нас, убережи нас!

Ур-жрець Ксіон вийшов зі свого храму, спрямувавши погляд на гавань. Його обвітрене обличчя та груба шкіра свідчили про те, що колись він був рибалкою; цей чоловік пережив чимало штормів і навіть вижив у кораблетрощі, перш ніж відчув покликання стати священиком. Завдяки своїй відданості та витримці Ксіон швидко піднявся у священстві, а тепер йому належало служити ще більшому покликанню, наказуючи своєму божку здобути перемогу для Ішари.

Здогадавшись, що відбуватиметься далі, вражений натовп подався назад, звільняючи вулицю.

З розчинених дверей храму із дзижчанням і гудінням, немов гроза, утворена з вируючих джмелиних роїв, стала повільно випливати сутність жахаючої мінливої форми. Викликаний зі свого таємничого царства, божок простягнув щупальця диму, які потім втягнулися й переплелися, нагадуючи клубок змій. На розпливчастому тілі у вируючій димній хмарі можна було вгледіти подоби людських облич, з їхніх широко відкритих ротів, здавалося, виривалися злобні крики, і все це створювало шалений потік сили й люті. Маленькі блискавки пронизували цю аморфну масу.

— Почуй нас, убережи нас! — затягнули люди, і звук їхніх голосів поступово наростав, перетворюючись на рев. Кловус зрадів, почувши, що вони перестали скиглити про своє горе через непритомну емпру.

Верховний жрець відчув сироти на шкірі, коли побачив страхітливе божество храму гавані. Раніше він кілька років служив на місці Ксіона, дбаючи про цей храм на початку свого священицького шляху, тому відчував особливий зв’язок із цим божком. А нещодавно брав його із собою на військовий корабель, коли вони здійснили напад на Міррабай.

Ксіон, ступаючи гордовито і впевнено, повів божка до військових кораблів, що чекали на них. Сунучи позаду Ксіона, божок гримів і клекотав, але Ксіон мав над ним повну владу. Якщо його випустити, божок може наробити страшної шкоди, налетівши мов стрімка буря, сповнена страхіттями забобонів і жахами морських глибин. Лише сильний жрець може керувати такою потужною стихійною силою. Цього разу ур-жрець Ксіон очолить наступ.

Натовп розступився, звільняючи місце для божка. Дошки пристані рипіли й тріщали, деякі почали димитися, інші вкривалися блиском паморозі.

Кловус стояв біля сходень корабля.

— На нас напали, нас зрадили. Нас образили мерзенні люди, які не заслуговують на життя. — Він глибоко втягнув повітря крізь ніздрі і вказав на сім військових кораблів за своєю спиною. — Наш потужний флот прорве їхню оборону, а ви і ваш божок станете ключем до завоювання острова Фулкор.

Ксіон злегка вклонився. Велетенська істота позаду нього закрутилася й зарухалася, немов охоплена шаленством зграя вовків, скидаючись на пронизане блискавками марево.

— Верховний жерче, ми захистимо нашу землю. — Вперше за весь цей час у його очах промайнула невпевненість, і він стишив голос. — Ви певні, що я можу залишити своїх послідовників без їхнього божка?

— Немає потреби боятися за людей тут, — відповів Кловус. — Божок Маґніфіки стає сильнішим щодня, і ми зможемо легко захистити Ішару. Наша найбільша загроза — це Співдружність, і ваш напад буде нашим першим ударом по них.

Ксіон підняв руку, на долоні якої виднівся довгий шрам у томі місці, яке він розсік, щоб принести жертву кров’ю.

— Чим далі я забираю свого божка від Ішари, тим меншою стає його сила. Чи вистачить нам сил для битви так далеко від дому?

Кловус насмішкувато відказав:

— Віра нашого народу укріплює його і надає йому потрібної форми. Божок виявився достатньо сильним, щоб спустошити Міррабай по той бік моря. Його сила буде достатньою, щоби захопити острів Фулкор.

Ксіон вклонився і рушив сходнями вгору.

— Почуй нас, убережи нас.

Божок вирував позаду нього, в ньому щось проносилося, штовхалося, він випускав щупальця диму, а потім втягував їх назад. Солдати, що стояли на палубі військового корабля, з острахом розступилися. Уздовж ватерлінії всі люки були закриті дерев’яними віконницями. Трюм був готовий.

Коли ур-жрець піднявся на борт, божок перекотився на корабель, залишаючи на палубі обгорілі плями і безформні димні сліди, потім простягнув відросток до відкритого вантажного люка і поринув у трюм внизу.

Ур-жрець Ксіон сам зачинив люк і закріпив засув, запечатуючи божка всередині трюму. Він крикнув:

— Ми готові.

Сім капітанів військових кораблів перегукувалися один з одним через усю гавань. Матроси поралися з канатами, вилазили на щогли, ставили вітрила, піднімали якорі. Божок тим часом нуртував у своєму сховищі. Сім грізних кораблів вирушили з гавані Сереполя.