Війна помсти

107

Семі, вимушена й далі ховатися в підземеллі під палацом емпри, з жахом дізналася про лихо, якого зазнав Сереполь.

— Верховний жрець Кловус, — заявила Аналера, — дурень! Його робітники збудували храм Маґніфіка, хоча емпра Ілуріс заборонила це робити, і тепер божок став надто могутнім. А потім Кловус випустив його!

— Великий божок — наш захисник, — відказав каптані Вос.

Стара служниця, насмішкувато глянувши на нього, продовжила.

— Люди посилювали божка і одночасно розлючували його, аж поки він не став більшим за все, що ми коли-небудь бачили. Цей ідіот-жрець відправив його атакувати гетрренів, а той, увійшовши в несамовитий раж, зруйнував будівлі і домівки, вбивши сотні невинних людей. Божок не розумів, що коїть. — Її хриплий голос бринів від гніву. — О так, було вбито чимало гетрренів, але ж загинуло і багато нещасних містян. А ще ця сутність зжерла божка гавані! Розірвала його на шматки і знищила! — Вона застогнала. — Почуй нас, убережи нас! Ми ще навіть не загасили всі пожежі в місті.

Голос Семі був схожий на тихе гарчання.

— Тепер вони нас послухають, якщо ми повернемось. — Вона відчула, як неподалік надимається і кружляє химерний новий божок, сповнений нетерпіння почати діяти. Це було їхнє власне божество, прив’язане до Ілуріс і навіть до самої Семі. — Народу потрібна емпра.

— Ішара зараз потребує правителя, як ніколи, — додав Вос.

Семі стала навколішки біля блідої жінки, в якій ледь жевріло життя. Дівчина не хотіла визнавати, що її улюблена наставниця, по суті, вже мертва, хоча її серце продовжувало битися. Рани загоїлися, але розум її був десь далеко.

— Як ви думаєте, армія готова? Чи достатньо там вірних нам людей? Чи підтримає нас народ?

— Мешканці Сереполя обурені тим, що натворив Кловус, — відповіла Аналера. — Вони знають, що він відповідальний за все, що сталося, але люди ще занадто приголомшені, щоб зрозуміти, що це означає.

— Вони повинні припинити будівництво Маґніфіки, якщо божок уже настільки могутній, що верховний жрець не може з ним впоратися, — мовив Вос.

— Кловус не дозволить їм зупинитися, хоча й розуміє, що накоїв, — сказала з відразою стара служниця, а потім взяла порожній кошик, у якому принесла для них їжу. — Я буду й далі служити тобі, і ти знаєш, що я вірна емпрі. Я вже віддала їй більшу частину свого життя, і я віддам все, якщо буде потрібно. — Аналера підійшла до виходу з кімнати і повернулася до них. — Але вам краще вирішити, що робити, — і якнайшвидше. Запропонуйте людям щось інше.

Семі не потрібно було про це нагадувати. Вона підняла очі на Воса, а вродливий каптані дивився на дівчину, охоплений тривогою за неї, за емпру і за всю Ішару.

Після того, як Аналера пішла, безформний новий божок витік з кам’яних стін і, ставши більш щільним, замерехтів, маскуючи отвір. Під його захистом Семі мала б почуватися у безпеці, але натомість вона відчула себе як у пастці.

— Ілуріс, чи зможеш ти коли-небудь повернутися до нас?

Протягом нестерпно тихих днів, проведених тут, Семі часто розмовляла з безмовною жінкою. Вос теж спілкувався зі своєю прийомною матір’ю, хай вона і не відповідала. Кожен з бійців Яструбиної варти сповідався сплячій емпрі; вони розповідали їй свої історії, благали повернутися — та все марно.

— Це повинна бути ти, Семі,— сказав Вос, а потім заговорив голосніше, щоб почули всі бійці Яструбиної варти. — Емпро Семі. Ми повинні почати діяти.

Воїни Яструбиної варти підійшли ближче.

— Емпро Семі, — повторили вони. — Це те, чого хотіла б наша матір.

— Ми зробимо це, — відказала Семі, намагаючись надати рішучості своєму голосу.

Вос поклав руку їй на плече і, пригорнувши до себе дівчину, обійняв її.

Раптом щось змінилося. Семі опустила погляд і побачила якесь мерехтіння на обличчі Ілуріс. Дихання жінки стало іншим, і дівчина почула потріскування, відчула, що божок, який захищав їх у цьому похмурому й непривітному місці, стає сильнішим.

Лежачи на матраці, емпра Ілуріс зітхнула, і її очі розплющилися.