Війна помсти

37

Дорога із Судерри додому була довгою і непростою, проте король Колланан невтомно мчав уперед. Якщо королева By дотримає свого слова, вона відрядить воїнів, щоб допомогти захистити Феллстафф. Він сподівався, що її загін прибуде до того, як крижані Люті завдадуть удар, щоб помститися.

Поки коні долали милю за милею, Колл ні з ким не ділився своїми тривогами. Він дивився на довгу дорогу і, коли темні сосни обабіч змінилися низькими дубами, зрозумів, що він та його супутники вже недалеко від дому. Окраїнні угіддя Нортерри зустріли його золотим зерном, зв’язаними в купи качанами кукурудзи, садами, повними яблук і груш, — дарами пізньої осені. Селяни збирали врожай, насторожені й обережні, готуючись до тяжких і жорстоких часів.

Колл не міг дочекатися, коли побачить свою кохану Тафіру. Перед тим, як він зі своїми супутниками вирушив на північ, король Адан обійняв його, вони обоє мовчки переживали горе через смерть Конндура та усвідомлювали небезпеку, з якою зіткнувся світ.

— Я маю повернутися до моєї Тафіри, — сказав Колл. — Мушу переконатися, що вона в безпеці, поки ми чекаємо на підкріплення від піщаних Лютих. Сподіваюся, королева By не забариться з його відправкою. Чи дотримає вона свого слова?

— Так. Вона хоче справити на тебе враження. — У Адана защемило серце. — А я дбаю про безпеку своєї королеви, відсилаючи її від себе...

Тепер, коли він нарешті побачив укріплене місто попереду, Колл відчув радість і полегшення.

— Я боявся, що ми знайдемо зруйновані стіни, спалені будівлі, а мою дружину...

Елліель прикрила очі.

— Крижані Люті не мали б вважати, що ми заслуговуємо негайної відповіді. Якщо вони повірять, що ми мало чого варті, у нас може з’явитися шанс.

Тон поплескав по сідельній сумці.

— Маючи історичні відомості, що дала мені королева By, я зможу краще підготуватися.

— Шадрі буде щаслива допомогти тобі розтлумачити документи, — мовила Елліель.

— Так, вчена дівчина хороша товаришка для досліджень.

Міська варта вийшла привітати їх біля головної брами, а вулицями рушили глашатаї, сповіщаючи про повернення короля. Мандрівники у запиленому одязі дісталися головної ринкової площі під замком і побачили, що там вже зібрався натовп. Шторм пирхнув, перш ніж продовжити рух.

Першою прапори Співдружності помітила Елліель.

— Ще один загін прибув з Конвери! І хранителька.

Колл насупився, помітивши, що капітан Рондо та його група невгамовних солдатів приєдналися до процесії новоприбулих як почесна варта. На площі, у коричневому вбранні, оздобленому червоним, біля позолоченої скрині, яку вона відкрила, стояла хранителька.

Елліель вигукнула:

— Король Колланан прибув! — Люди в натовпі стали повертатися, щоб зустріти свого короля, а потім почали перешіптуватися, наче спіймані на гарячому за якоюсь таємною діяльністю.

Стоячи зі своїми людьми, капітан Рондо звернувся до короля:

— Я допомагав супроводжувати процесію до міста, королю Колланане. Їхній загін пройшов через гори. Деякі дороги прохідні, хоча й рухатися ними непросто. — Він подивився на замок Феллстафф і невдоволено додав:

— Королева Тафіра досі не прибула сюди, щоб віддати шану.

— Кому віддати шану? — запитав Колл.

— Може, це через її провину, — пробурмотів один з людей Рондо, сержант Гідан. Колланан сердито подивився на нього, і чоловік швидко відвів погляд та відступив назад.

Хранителька говорила з бентежним піднесенням, демонструючи присутнім вміст скрині. Вона вийняла загорнутий у тканину предмет і підняла його.

— За наказом конаґа Мандана ми передаємо вам ліву руку нашого шанованого Конндура Хороброго, якого жорстоко вбили ішаранські тварини.

Зіскочивши з коня, Колл швидко рушив крізь натовп.

— Що це?

Його розгубленість перетворилася на вагання, і короля немов обдало холодом. Рука Конндура?

Елліель і Тон зайняли свої місця по обидва боки від короля. Збита з пантелику лише на якусь мить, хранителька підвищила голос:

— Тіло Конндура було розчленовано, пошматовано, ніби якусь тварину, але навіть ця наруга має силу об’єднати нас! Ми передаємо вам цю реліквію, щоб увесь наш народ міг пам’ятати, ким він був і що зробили з ним ішаранці.

Рондо шанобливо опустив голову, як і його підлеглі. Натовп навколо них загомонів з благоговінням і острахом, поминаючи вбитого конаґа.

Колл вийшов уперед, сповнений жаху і тривоги, і похитнувся, побачивши зморщену, сіру шкіру відтятої мертвої руки.

— Рука мого брата? Навіщо Мандан послав це нам?

Король дивився на вицвілий, моторошний артефакт. Пальці були скручені, нагадуючи мертвого павука. Стиснуті від болю під час вбивства? Чи просто так скрутило вже мертві м’язи і плоть? Люди на площі замовкали, і невдовзі довкола запала тиша. Колл чув гучний стукіт свого серця, власне важке дихання. Йому хотілося, щоб Тафіра була поруч.

Рука була темною, але від кінця великого пальця через зап’ясток відрубаної руки тягнувся білий шрам. Колл пам’ятав цей поріз і те, як сильно він кровоточив. Це сталося під час ішаранської війни, коли вони з братом вели своїх солдатів через ворожу територію. Однієї ночі в таборі, коли Конн необачно рубонув бойовою сокирою по вузлуватій колоді, гостре лезо зісковзнуло і уп’ялося йому в руку. Колл скористався голкою і кишковою ниткою, щоб зашити рану, а Конн смикався від болю і водночас сміявся з власної незграбності. Брати вирішили, що таку рану слід приписати не звичайному нещасному випадку біля багаття, а великій битві. Потім ніхто не піддав сумніву цю історію після того, як вони старанно прикрасили її. Тепер цей спогад нахлинув на Колланана, і сльози навернулися йому на очі.

— Ми повинні показати руку всім! — вигукнула хранителька. — Кожна людина в Співдружності повинна пам’ятати, як ішаранці вбили нашого конаґа. Вони поглянуть на цю руку і зрозуміють, який жахливий кінець спіткав Конндура, який біль, яку зраду він пережив.

Однак Колл похитав головою, зробивши крок назад.

— Не так слід вшановувати спадок мого брата. — Він подивився на хранительку та її супровід, — Ні, це закінчиться тут. Я не хочу, щоб люди запам’ятали про нього його біль і страждання. — Сльози почали котитися по його щоках. — Тільки не мого брата...

Натовп заворушився, не знаючи, як реагувати. Хранителька та її супутники виглядали втомленими. Схоже, їхня тривала мандрівка по країні виснажила їх. Голос жінки був сухим і хрипким, бо їй явно доводилося проголошувати ту саму історію багато разів протягом їхньої важкої подорожі.

— Народи трьох королівств повинні зрозуміти, якими лихими та жахливими є ішаранці. Це доказ для всіх, щоб усі бачили, усі пам’ятали.

Колл моргнув, а тоді заплющив очі — і перед ним постали яскраві спогади про безрозсудні та героїчні вчинки, які вони з братом вчиняли замолоду. Колл і Конн. Ці думки розлютили його ще більше.

— Спадок Конндура — це його життя, його перемоги. Роблячи це, ви гарантуєте, що єдине, що пам’ятатимуть, — це як він загинув.

Хранителька заговорила так, ніби повчала дитину.

— Його ім’я вирізьблене у великому святилищі пам’яті в Конвері. Людям уже розповіли його історію. Конаґ Мандан хоче, щоби ця трагедія була на вустах усіх його підданих. Віроломні ішаранці!

Так, але солдати Співдружності теж чинили жахливі речі з ішаранцями під час тієї війни! Він згадав, як врятував село від різанини і визволив дівчину, яка стала його дружиною...

— Ні... — відказав Колланан сухим шепотом, потім заговорив голосніше. — Це моє королівство, а Конн був моїм братом. Тут, у Феллстаффі, ми зробимо все по-моєму. — Колл швидко прийняв рішення. — Ми з великою пошаною влаштуємо поховальне багаття, як він того заслуговує. Ви привезли мені братову руку. Цього вистачить для вшанування. — Хранителька відсахнулася, обурена, але Колл підійшов ще ближче. — Принесіть солому, хмиз і дрова — прямо сюди, на площу.

Елліель віддала наказ міській варті Феллстаффа:

— Зберіть хмиз. Підготуйте багаття!

Вона відтіснила тих, хто стояв неподалік, а вартові швидко принесли оберемки хмизу, дошки та колоди. Колл не промовив більше жодного слова, не зводячи погляду з розкритої скрині, немов загіпнотизований відрубаною рукою, але не бажаючи торкатися її.

Капітан Рондо та його солдати виглядали стривоженими й розгубленими. Обличчя хранительки потемніло.

— Це не те, чого вимагав конаґ Мандан.

Невдовзі із замку, в супроводі Ласіса, виїхала королева Тафіра, вбрана в урочисту сукню, прикрашену барвистими ішаранськими шарфами. Містяни перешіптувалися, косо подивляючись на власну королеву, наче яскраві барви були образою для безрадісної, похмурої події.

На серці у Колланана стало легше, коли він побачив свою дружину, але зараз він ясно відчував підозрілість, з якою ставилися до неї відтоді, як він привіз її в Нортерру з війни як свою наречену.

— О, приїхала нарешті, — пробурчав Рондо, — коли її король може захистити її.

Колланан пильно глянув на чоловіка.

— Навіщо королеві Нортерри захист від своїх підданих?

Капітан відвів погляд.

Тафіра плавно підійшла і спокійно зайняла своє місце королеви. Коли вона стала поруч з ним, Колланан подолав огиду і потягнувся, щоб узяти тверду, шкірясту руку зі скрині. Вимушена коритися вказівкам короля, хранителька незграбно відступила назад, хоча здавалося, що вона вважала себе власницею цього похмурого предмета.

Коли на міській площі склали купу дров, Коля шанобливо поклав на неї висохлу руку.

— Мій брат Конндур був видатною людиною, і йому довелося зіткнутися з немислимими ворогами. Як конаґ він намагався вчинити правильно і знайти союзника для боротьби проти справжньої небезпеки для людства — Лютих.

В юрбі злякано перешіптувалися, проте Рондо та його солдати виявилися налаштованими скептично.

— А ішаранці вбили його!

Коля провадив далі, підвищуючи голос.

— Спадок Конндура буде світити нам яскраво. Ми пам’ятатимемо його, продовжуючи боротьбу за Нортерру і три королівства. — Він зрозумів, що був настільки спантеличений моторошною процесією, що навіть не пояснив, про що дізнався глибоко в Печі. — До того ж я маю важливі новини. Незабаром прибуде підкріплення від піщаних Лютих, щоб допомогти нам захищати Феллстафф. Коли вони стануть до бою пліч-о-пліч з нами, ми відвоюємо Лейк Бакал.

— Але як же ішаранці? — не вгавав Рондо, забувши про дисципліну.

Поглинутий думками про свого брата, Колланан не дав йому відповіді, якої той хотів.

— На жаль, після того, що сталося на острові Фулкор, ми не можемо розраховувати на допомогу ішаранців у боротьбі проти справжнього ворога.

Він кивнув двом своїм Хоробрим. Ласіс та Елліель затиснули золоті реймери навколо зап’ясть і викликали магічний вогонь, щоб запалити вогнище. Полум’я з ревінням поглинуло складені докупи дрова.

Тафіра взяла чоловіка за руку, і вони дивилися, як вогонь перетворює жахливі рештки на чистий попіл. Коли гаряче полум’я обернулося на вугілля, король відчув полегшення, але водночас і страшну втому. Він узяв королеву під руку.

— Ходімо зі мною в замок. Мені потрібно побути вдома.