Війна помсти

28

Будівництво храму Маґніфіка значно просунулося, але Кловус вважав, що робота рухається недостатньо швидко. Навіть після того, як він зібрав матеріали й робітників з усієї Ішари, нетерпіння роз’їдало його зсередини, мов отрута. Він хотів довести свою перемогу. І він знав як.

На великій площі юрмилися робітники. Вони тягнули на майданчик цебра з розчином, штовхали тачки з цеглою. Вози, запряжені мулами, котилися по бруківці, розвозячи бочки з водою для робочих, але ті ледь зупинялися, щоб наскоро ковтнути з черпачка, і поверталися до праці. Дерев’яні котки змащували рідкою глиною, щоб пересувати кам’яні блоки, кожен розміром з віз. Десятки чоловіків були потрібні для перетягування кожного такого блоку, блок за блоком, годину за годиною.

Жрець хотів, щоб будівництво йшло ще швидше, ніж зараз. А згаяний час він міг надолужити лише за допомогою божка.

Коли ця ідея спала йому на думку, верховний жрець не вагався ані миті. Стоячи біля макета Маґніфіки і роздивляючись, як виглядатиме завершений храм, Кловус заплескав у долоні і закричав, перекриваючи шум метушливої площі і злякавши бригадирів, що стояли поруч.

— Всі роботи мають бути зупинені, негайно! Стійте, зупиніться.

Виснажені робітники поверталися до нього, кліпаючи від здивування.

Він знову крикнув:

— Усім робітникам — покинути майданчик Маґніфіки. Сьогодні вам більше не потрібно працювати.

— Але, верховний жерче, — почав було ур-жрець Доно, — ми не можемо дозволити собі зволікати. Усі ці бригади набрали темп...

— ... який померкне в порівнянні з тим, що я збираюся зробити. — Кловус посміхнувся. — Просто дивіться.

Хоча жерці й робітники були спантеличені, вони підкорилися його наказу. Начальники гукали своїм бригадам, щоб ті припинили роботу. Кловус згорав від нетерпіння.

— Скажіть їм, щоб поквапилися.

Звуки гонгів рознесли цю звістку по всій площі. Знесилені брудні робочі кидали свої інструменти, залишали розчин і цеглу. Сотні розгублених, вкритих пилюкою робітників спускалися з риштувань і пандусів і відходили за межі величезного будівельного майданчика.

Кловус, облизавши губи, дозволив енергії всередині себе наростати. Він відчував зв’язок із серепольським божком, відчував, як той ворушиться під розлогим фундаментом храму. Великий божок був неспокійним, голодним, прагнув щось робити.

Кловус уже деякий час не випускав головного божка на волю. Йому ніколи не дозволялося досягти всього його потенціалу, і зараз це буде лише початком. Із зростанням храму Маґніфіка зростала і сила божка.

Нарешті будівельний майданчик спорожнів, і над безладом кам’яних блоків та нагромадженнями цегли повисла відчутна всім напруга. Другий ярус східчастої піраміди поступово набував потрібної форми, основу для третього вже було закладено, але мине не один тиждень, перш ніж буде завершено наступний рівень.

Люди щодня збиралися, щоб помолитися за Ілуріс, але жрець покаже їм справжню силу їхньої віри і явить саме те, що вони давали йому. Люди вірили у свого верховного жерця, і ця віра дозволяла йому робити буквально все.

Замолоду Кловус був служкою, потім молодшим жерцем, згодом піднявся до головного жерця храму в гавані. А тепер, завдяки сильній спорідненості з божками, він став наймогутнішим жерцем Ішари. Віра, яку люди використовували, щоб створювати та зміцнювати божків, була пов’язана з його власною вірою в те, що могли робити божки.

Кловус годинами стояв біля дверей заклинання у підземеллях і проникався відчуттями божка Маґніфіки, мов дбайливий батько, що дивиться, як спить його новонароджене дитя. Він спілкувався з божком, плекав його. Його думки були думками божка. Його бажання і потреби відображали те, що робив божок. Це був його рідний брат, його тінь, його відображення.

Стоячи біля макета храму Маґніфіка, він уявив собі увесь величезний храм і відчув замкненого внизу божка, налаштувався на нього. Божественна сутність розуміла значення цього будівельного майданчика, знала, що могла зробити, щоб допомогти виконати цю грандіозну роботу. І, коли над площею запала тиша, Кловус прикликав божка.

Божок заворушився під фундаментом Маґніфіки, а потім виринув з-за дверей заклинання у реальний світ. Кловус чув, як люди в натовпі вражено видихнули.

Величезний фундамент храму затремтів і затрясся, наче камінь не міг більше стримувати силу, що просочувалася знизу. Божок був виром диму, енергії та вогню, він був бурею, створеною з маси емоцій, потреб, понять. Усі страхи, сподівання і нестримні бажання незліченних жертв, молитви про багатство і помсту, про владу і мир — усе це, перемішавшись, явилося у вируючому буревії.

Мерехтливі тіні застигли в грубій масі, що сягала у висоту трьох людських зростів. Задихаючись, віряни відступили назад, марно намагаючись знайти захист під стінами будівель навколо площі. Робітники з віддалених районів бачили своїх місцевих божків, які були набагато меншими, а це був божок Маґніфіки, головна сутність усієї Ішари.

Люди затягнули молитовний заспів: «Почуй нас, убережи нас!»

Кловус здійняв руку і крикнув божку:

— Це твій храм, замислений твоїми вірними послідовниками і збудований твоїми робітниками! Але ти можеш допомогти. Ти можеш зробити Маґніфіку міцнішою... і водночас зробити сильнішим себе.

Присутні не могли відвести очей від божественної сутності, що піднімалася вгору.

— Почуй нас, убережи нас!

Кловус викликав у своїй уяві кришталево чистий образ того, якою має бути Маґніфіка. Він уявив собі різні її складові — кам’яні блоки, цегляну кладку, опорні балки — все зроблене саме так, як повинно бути у велетенській піраміді. Божок може допомогти.

Мінлива форма потекла вперед, вхопила кам’яну брилу розміром з віз, ніби та була не важчою за дитячий кубик, і поклала точно на визначене для неї місце на другому рівні. Сутність заходилася кружляти серед уже заготованого каміння, підхоплювала сотні цеглин, розсипала їх легким вихором, наче осіннє листя, а потім різкими рухами укладала їх, зводячи аркові галереї, невеликі храмові ніші і жертовники.

Кловус відчував, як божок діє через нього, і він узгоджено водив руками та стискував кулаки. Він дивився, як рухомі відростки підхопили ще одну величезну брилу і встановили на місце.

Робітники навколо заходилися гучними криками:

— Почуй нас, убережи нас!

Повернувшись до гори видобутого каменю, божок схопив і уклав ще одну брилу, і ще одну, зробивши за кілька хвилин те, на що робочі витрачали дні.

Створіння отримувало задоволення від своєї роботи, а Кловус сповнювався відчуттям власної значущості. Керуючи божком, він показував людям, що він є верховним жерцем, він знав, що служить і виступає від імені могутніх сутностей, які захищають усю Ішару.

Божок уже витратив багато енергії, він був радий, що його випустили на волю, бо йому часто доводилося скніти за непрозорими зачарованими дверима. Він хотів бути вільним, хотів діяти, і тепер Кловус дав йому мету. Що ще важливіше, мешканці Сереполя побачили, наскільки могутньою, наскільки вражаючою і наскільки страхітливою є ця істота, і вони знали, що божок, їхній божок, поруч з ними. По всій Ішарі божества захищали свій народ від стихійних лих, служили та допомагали людям, але цей божок був справжнім осереддям усієї країни. Божок Сереполя був Ішарою.

Кловус сподівався, що після завершення будівництва велетенського храму божок стане достатньо сильним, щоб перетнути океан і дістатися Співдружності, де він зможе очистити землю від безбожників і залишити старий світ порожнім і мертвим, на що той і заслуговує.

Натовп, що весь цей час розростався, споглядав дії божка з благоговінням. Кловус із задоволенням відзначив, що за ці години жодна людина жодного разу не пробурмотіла молитву за Ілуріс.

Божок перемістив сотні тонн каменю, однак, коли він завершив другий рівень храмової піраміди, верховний жрець відчув, що той зменшився. Кловус бачив, що божок став помітно більш розпливчастим, хоча й продовжував із силою жбурляти тисячі цеглин, зводити стіни і пересувати все нові кам’яні блоки. Його сила, почерпнута із незліченних молитов і кривавих жертв, не була безмежною.

Кловус не міг дозволити людям збагнути, що божок ослаб. Вони взагалі не повинні знати, що сила божка має межі.

На щастя, основна робота на другому рівні була закінчена. Перш ніж ослаблення божка стало помітним натовпу, Кловус закликав божка зупинитися і дозволив йому піднятися вгору й ураганом пронестися перед людьми, які невпинно повторювали:

— Почуй нас, убережи нас.

Кловус вигукнув до вражених людей:

— Сподіваюся, це вас надихнуло. Тепер я відпускаю божка, бо він показав вам, що тут потрібно зробити. Божок служить вам, так само, як і ви служите йому. Ми — Ішара, і ми — сильні!

Божество зникло у Маґніфіці, мов дим, що розвіявся на вітрі. Люди, приголомшені, сповнені благоговіння, застигли в цілковитій тиші.

— Тепер ви всі повинні працювати старанніше, — сказав Кловус. — Ви бачили, на що здатен божок. Покажіть йому, на що здатні ви! — Він цілковито підкорив натовп своїй волі. — Віддайте свої сили і свій піт! Віддайте свою кров. Піднесіть свої жертви — жерці тут, щоб прийняти їх. Що більше ви віддасте своєму божку, то міцнішою стане Ішара. Зробіть Ішару сильною, і ви самі станете сильними.