Війна помсти

6

Коли ішаранський військовий корабель увійшов до гавані Сереполя, на одному з червоно-білих смугастих вітрил звисало чорне полотнище, сповіщаючи про те, що на острові Фулкор сталося щось жахливе.

Семі стояла на носі корабля. Повертаючись додому з пораненою емпрою, вона почувалася дуже самотньою. Галаслива гавань попереду здавалася розмитою, ніби її вкривав океанський туман, та незабаром дівчина, відчувши, як по щоках течуть тоненькі струмочки, зрозуміла, що це сльози затьмарили їй зір. Її наставниця Ілуріс жива і водночас мертва — непритомна, безсила.

Тіло Семі здригнулося від жахливих спогадів, що зринули в пам’яті. Вона увірвалася в покої емпри й знайшла її на підлозі з розбитою об кам’яний виступ головою. Вбивця, що виглядав як Хоробрий Уто, напав на правительку Ішари, тримаючи в одній руці магічний вогонь, а в іншій — ніж. Зрада з боку Співдружності. І це ті самі люди, що заманили туди емпру під приводом досягнення миру!

Семі й досі почувалася, мов у тумані, після їхньої шаленої втечі тієї штормової ночі, коли вони з усіх сил поспішали доправити поранену емпру на корабель. Відтоді пройшло вже кілька днів, але, хоча голову емпри перев’язали й кров вже не текла, Ілуріс не говорила, не розплющувала очей, не ворушилася. ІЗ її вуст чулося ледь помітне дихання, а серце продовжувало битися, хоча слабко й нерівно.

— О, Ілуріс... — прошепотіла Семі, і її голос проковтнув шурхіт хвиль, які вирували під носом корабля, що заходив у гавань.

Гучний бій воєнних барабанів, який лунав з палуби військового корабля, скликав численних містян зібратися на набережній, щоб вітати повернення їхньої улюбленої емпри, Але, вгледівши чорні запони, люди заклякали на місці.

Каптані Вос підійшов до Семі, ставши поруч. Його золоті обладунки блищали та сяяли, на плечах розвівався червоний плащ — він був готовий до офіційної церемонії.

— Емпра Ілуріс тепер з нами, у безпеці. Ми, Яструбина варта, більше не дозволимо заподіяти нашій матері жодної шкоди.

Хоча Вос ставився до Семі як до друга, він визнавав, що вона є наступницею емпри, хай ніякого офіційного призначення ще не було. Семі ж не могла повірити, що її, просту дівчину з вулиць Прірарі, могли обрати для правління цілим континентом, та й вона не хотіла правити без Ілуріс.

— Може, мені краще повернутися до неї в каюту, раптом я їй знадоблюся?

Очі Воса були втомленими та сумними.

— Вона так і не поворушилася.

— Я впевнена, вона знає, що я поруч.

Більшу частину шляху додому Семі провела, сидячи поруч з нерухомим тілом емпри, замкнувшись у каюті, яку охороняла Яструбина варта. Дівчина дбайливо вмивала її, міняла пов’язки на голові, але більше нічого зробити не могла. Від хитавиці на кораблі в бурхливих штормових водах Семі нудило, але Ілуріс ні на що не реагувала.

Поки корабель плавно наближався до свого причалу в порту, верховний жрець Кловус снував туди-сюди по палубі, підганяючи команду, що готувалася до швартування. Він нарікав, що, якби вони взяли із собою божка, то змогли б захистити свою дорогу емпру. Кілька непримітних солдатів супроводжували жерця, охороняючи його від небезпек. Дивне сум’яття влаштували на борту ішаранського корабля, подумала Семі, але її розум був настільки затуманений страхом і горем, що попервах вона взагалі не звернула уваги на ці деталі.

Коли моряки скинули канати й корабель пришвартували до пристані, Семі стояла на носі судна бліда, але сповнена рішучості. Каптані Вос, що був поруч з нею, виглядав як живе уособлення відданості та готовності служити. Коли Вос втратив свою родину, емпра усиновила його, так само як і інших бійців Яструбиної варти.

Кловус стояв на сонці у своєму темно-синьому каптані, і його бурхливий ентузіазм затьмарював собою все те горе, яке він мав би виявити через смертельно небезпечний стан емпри. Жрець голосно звернувся до юрби ще до того, як опустили трап.

— Співдружність влаштувала нам підступну пастку, як я й попереджав, Емпру тяжко пораненої Лише поєднавши силу молитви й жертвоприношень, ми зможемо зберегти їй життя. Почуй нас, убережи нас!

У відповідь натовп заревів:

— Почуй нас, убережи нас!

Міська варта вишикувалася, відтіснивши натовп та розчистивши шлях, і Кловус виступив уперед, наче правитель Ішари. Як верховний жрець, найвищий жрець у всій Ішарі, він контролював божків, які захищали цю землю. А оскільки емпра стала недієздатною, було цілком логічно, що релігійний лідер говоритиме від імені тих, хто повернувся з подорожі. Сама Семі була не в тому становищі, щоб виступити перед людьми, але слова жерця викликали в неї тривогу.

— Ми самі перенесемо емпру, — оголосив каптані Вос. — Ніхто не може торкатися її, окрім нас.

Семі рушила за бійцями Яструбиної варти до каюти емпри. Вони вдивлялися у нерухому жінку з повагою та сумом. Вос віддав наказ, і двоє охоронців обережно підняли Ілуріс і, поклавши на солом’яний матрац, хутко винесли на сонячне світло.

Вос тихо сказав своїй Яструбиній варті:.

— Емпра не померла. Це не труна, яку несуть до похоронного вогнища. Ми понесемо нашу матір через місто до палацу, де вона буде у безпеці. Ілуріс все ще наша емпра.

Похмура Семі ступала попереду процесії. Вони спустилися по трапу вслід за Кловусом. Бійці Яструбиної варти в розкішних золотих обладунках та яскраво-червоних плащах рухалися за великим загоном солдатів уздовж причалів.

Ксіон, ур-жрець із храму в гавані, чекав їх разом з численними послідовниками свого божка. У нього були широкі навислі брови і темне, дуже коротко стрижене волосся.

— Молитви і жертви будуть принесені також у храмі гавані, верховний жерче. Почуй нас, убережи нас! Мій божок може поділитися своєю силою з людьми Ішари заради емпри.

— Твій божок? — перепитав Кловус, і в його голосі чувся докір. — Цей храм та його божок були моїми, до того як я став верховним жерцем. Божок з гавані був зі мною, коли ми напали на містечко Міррабай в Осгеррі. — Він поблажливо усміхнувся до ур-жерця та його відданих послідовників. — Я можу зібрати всіх божків для захисту Ішари.

Не в силах більше терпіти ці розмови, Семі різко заговорила, її тонкий голос проривався крізь гамір.

— Ілуріс залишається правителькою Ішари, і вона прокинеться.

Почувши впевненість у голосі Семі, натовп зайшовся радісними вигуками Й молитовними закликами.

— Вона прокинеться І Почуй нас, убережи нас!

Клопус насупився через те, що його перебили, але майже одразу перемінився в обличчі.

— Звичайно, люба дівчинко, саме це я і мав на увазі.

Швидким твердим кроком Яструбина варта понесла Ілуріс головною вулицею, що вела до палацу. Високий чоловік з товстим ланцюгом камергера емпри на шиї, одягнений у темні шати, зустрів процесію. У нього були запалі щоки, великі очі й кущуваті брови. Камергер Нерев супроводжував Ілуріс під час поїздки повітами Ішари у пошуках наступника. Побачивши зовсім бліду й передчасно постарілу Ілуріс, розпростерту на ношах, камергер ледве стримав стогін. Зморшки на його обличчі стали такими глибокими, немов їх викресали зубилом.

— Що сталося? Вона ще жива?

— Вона ще жива, — відповів каптані Вос.

Нерев повернувся до Семі, виявляючи шанобливість та повагу.

— Що нам робити? — Було очевидно, що він очікував відповіді від молодої жінки.

Неподалік, оточений своїми послідовниками, Кловус здійняв голос до крику.

— Тільки ми можемо зробити наш народ сильним. Почуй нас, убережи нас!

Поки Яструбина варта поспішала з нерухомою жінкою до палацу, верховний жрець насолоджувався увагою, наче упиваючись енергією віруючих так само, як це робили божки.

Він рушив за ними, зайшовши крізь високу кам’яну арку до подвір’я з фонтаном, але залишився надворі, поки бійці Яструбиної варти заносили свою ношу всередину. Семі була стривожена тим, що Кловус виявляє так мало турботи про поранену емпру, та водночас вона зраділа, що він не супроводжує їх.

Кловус тим часом піднявся на поміст і владним голосом заходився виголошувати промову. Поки вони спішили занести емпру в прохолодну тінь палацу, Вос сказав Семі:

— Кловус заволодів увагою натовпу і тепер буде говорити дуже довго. — У його голосі звучало полегшення.

— Він завжди говорить дуже довго, — мовив Нерев із явним невдоволенням.

Бійці Яструбиної варти діяли швидко та вміло, стукіт їхніх чобіт та обладунків дзвінко відлунював у склепінчастій галереї. Вос поспішав виконати задумане.

— Ми якраз матимемо час, щоб віднести матір до вежі. Там ми зможемо захистити її і виставити кордон з Яструбиної варти.

Семі довіряла його інтуїції.

— Згодна. Ніхто не наблизиться до неї, поки ми не дозволимо.

Вона була здивована тим, з якою готовністю охоронці слухалися її. Нерев подивився на неї і кивнув.

Ззовні ж верховний жрець продовжував свою промову, і приглушений гомін натовпу поступово переростав у рев. Кловус із запалом розказував, як конаґ Конндур підступно обманув емпру Ілуріс, запропонувавши їй повернути острів Фулкор як спокуту за всі злочини, скоєні Співдружністю. Семі, нахмурившись, зупинилася і стала прислухатися. Власне, це було не зовсім те, що казав Конндур.

Розмахуючи руками, немов відганяючи комарів, верховний жрець змальовував криваву й жорстоку картину того, як підступний конаґ підіслав свого Хороброго вбити емпру.

— Ми виявилися вразливими. Найбільшою помилкою емпри було довіритися безбожникам, і вона ледь не поплатилася за це життям. Хоробрі ішаранські солдати доправили її в безпечне місце — але це ще не кінець. — Він підвищив голос до крику. — О ні, це ще не кінець! Почуй нас, убережи нас! Ми повинні готуватися до помсти. — Почувши крики натовпу, сповнені гніву та обурення, Кловус продовжив свою полум’яну промову. — Ідіть до своїх храмів, приносьте жертви, віддавайте свою кров, щоб зміцнити наших божків — і зміцнити Ішару.

Увійшовши через головний вхід, Семі поглянула на Воса, той нахмурився, занепокоєний. Камергер Нерев прокашлявся.

— Семі, чому ти не звертаєшся до народу?

— Я? Але ж я...

— Ми знаємо, що емпра Ілуріс хотіла, щоб ти заступила її.

— Ніхто не заступить емпру, — пробурчав каптані Вос. — Вона все ще жива. Але зараз їй потрібен відпочинок та лікування.

Семі все ще намагалася осмислити слова Нерева.

— Можливо, про це знаєте ви, камергере, але Ілуріс не оголосила це своєму народу, не передала мені правління. Я не можу просто...

Вони почули, як натовп розпалюється все більше, слухаючи виступ Кловуса.

— Ми повинні були зміцнити Ішару тридцять років тому. Наш серепольський божок повинен бути сильнішим за будь-яку іншу силу у світі. — Він зробив паузу, а потім повів промову у несподіваному напрямку. — Храм Маґніфіка завжди мав бути основою нашої сили не лише для Сереполя, а й для всієї країни. Як верховний жрець я наказую відновити будівельні роботи. Усі матеріали, всі робітники мають бути зібрані в центрі нашого міста, і ми зведемо храм, найвеличніший з усіх, що коли-небудь існували! Він потрібен нам для оборони Ішари. Коли наш божок сповниться силою, ми завоюємо ненависну Співдружність. Ми знищимо безбожників!

Семі стривожилася, усвідомивши, наскільки зухвалим став Кловус.

— Ілуріс мусить одужати.

Коли вони перетинали вхідну залу, несучи емпру, до них по відполірованій кахляній підлозі підтюпцем кинулася стара жінка у непоказному, проте чистому вбранні.

— Ваша Величносте! — Аналера була вірною й відданою служницею протягом усього життя Ілуріс, і тепер вона намагалася проштовхнутися поміж бійців Яструбиної варти. — О, моя пані! Я покличу придворних лікарів.

Впізнавши її, Вос та Яструбина варта заспокоїлися. Семі теж не раз розмовляла зі старою, коли навчалася у емпри. Вона сказала:

— Подбайте, щоб емпра мала все необхідне у своїх покоях. Ми всі будемо поруч. — Її голос зірвався. — Нам, можливо, доведеться пробути тут деякий час.

— Це придатне для оборони місце, — сказав Вос. — Тут найкраще її охороняти.

З рішучим виглядом Аналера поспішила до виходу.

— Я подбаю про все.