Війна помсти

87

У замку Феллстаффа король Колланан зустрівся зі своїми військовими радниками. До того, як повернулися Люті, Нортерра століттями жила в мирі, і тепер, після того як цілі покоління прожили в спокої, кожен намагався пригадати тонкощі військової справи. Невелика група ветеранів війни в Ішарі три десятиліття тому оселилася тут, і тепер вони запропонували свої знання та досвід.

Перший удар Колла на озері Бакал згуртував його воїнів, другий — їх загартував, але смерть лорда Серуса, якого всі любили, і такої великої кількості бійців показали їм, чого очікувати від майбутніх битв. Завдяки новому призову в армії Феллстаффа стало на понад тисячу солдатів більше, але після того, як вони на власні очі побачили Лютих — і піщаних, і крижаних, — король припускав, що навчитися битися доведеться буквально кожному.

Великий бойовий молот Колланана тепер лежав перед ним на столі в залі ради, завжди під рукою. Королева Тафіра сиділа поруч, і він простягнув руку, щоб взяти за руку дружину, а не хапатися за бойовий молот. Ласіс стояв позаду нього, завжди насторожі.

Але зараз Рондо по-справжньому розлютив короля. Капітан стояв у залі ради свіжовиголений, в однострої кольорів Співдружності, підлатаному і випраному, у начищених шкіряних обладунках, з мечем у піхвах при боці. Він виглядав так, ніби збирався взяти участь у військовому параді. Натомість він висловлював непокору королю.

— Я відмовляюся, королю Колланане. Багато тижнів тому конаґ Конндур наказав нам супроводжувати вас додому до Феллстаффа, і ми з моїм загоном це зробили. Ми залишилися тут набагато довше, ніж це було потрібно, і навіть взяли участь у вашій авантюрі на озері Бакал. Тепер ми повинні постати перед своїм конаґом. Ми потрібні Співдружності.

Колл намагався зберігати терпіння.

— Ви потрібні мені тут. Ви самі бачили, наскільки могутні крижані Люті, і тому я запросив підкріплення у Конвери.

Кров вдарила Рондо в обличчя.

— Ішаранці теж принесли біль і руйнування. Ви можете кинути виклик законному правителю трьох королівств, але мої люди і я не будемо брати участі у вашому заколоті. — Він мало не випльовував ці слова. — Ми не зрадники.

Королівські воєначальники та васальні лорди, що сиділи за столом, загули. Один з них підвівся, проте Колланан підняв руку, зупиняючи його. Поруч з королем спокійним і твердим голосом заговорила Тафіра.

— Ми боремося за порятунок світу, капітане, і це, безумовно, важливіше, ніж чвари між землями, розділеними морем.

Рондо повернувся до неї.

— Ви не маєте права говорити про це. Ви іноземка і шпигунка!

— Досить! — Колланан схопив молот і підвівся. — Капітане Рондо, я терпів ваше нахабство достатньо довго. Ви в моєму королівстві і будете виконувати мої накази, або я закую вас і ваших солдатів в кайдани.

Обличчя Рондо набуло кольору розпеченого у вогнищі вугілля. Стоячи позаду короля, Ласіс додав:

— Для мене буде честю затримати його, Володарю.

Рука капітана потягнулася до ефеса меча.

— Троє моїх людей загинули у вашій безглуздій атаці на крижаних Лютих. Якщо вже нам доведеться воювати на полі бою, ми будемо битися за нашого справжнього конаґа.

Перш ніж Колл встиг відповісти, в коридорі почулися швидкі кроки, і до зали влетів розчервонілий хлопець зі злиплим від поту волоссям. Він був таким виснаженим, що ледве тримався на ногах. На ньому було вбрання в кольорах нової армії Балена.

— Напад! — Юнак струснув піт з волосся, важко ковтнув, а тоді прохрипів: — Військо наближається до міста Лютих мого лорда Балена. Багато солдатів! — Посланець схопив келих з водою, що стояв перед здивованим лордом Тео, і одним духом осушив його. — Я скакав так швидко, що ледь не загнав до смерті свого коня!

— Яке військо? — стривожилася Тафіра. — Це Люті?

Капітан Рондо залишився стояти перед ними, немов статуя, витесана з люті. Він був явно обурений тим, що його обірвали, і він ще не закінчив озвучувати свої вимоги, проте Колланан зосередився на ошелешеному посланці.

Хлопець нарешті зміг заговорити:

— Військо прийшло зі сходу, солдати спалюють наші міста і поля на своєму шляху. Це не Люті! На них кольори Співдружності.

Алькок спантеличено крекнув.

— Навіщо солдатам Співдружності палити наші села?

— За наказом конаґа Мандана. Вони напали на Янтон! Біженці знайшли прихисток у місті Лютих.

По спині Колла пробіг озноб. Мандан Повелитель кольорів був зніженим і дратівливим, але Колл не міг повірити, що юнак настільки сп’яніє від влади, що піде проти власного народу. Він же син Конндура!

— Це неможливо, — пирхнув один з генералів. — Співдружність не нападе на Нортерру.

— Але саме це вони й роблять, — задихаючись, видавив із себе гонець, випивши ще води. — Лорд Бал єн послав мене за підкріпленням. Наші оборонні споруди в місті Лютих ще не готові і не можуть захистити нас. Ми благаємо вас про допомогу, Володарю.

Колланан поклав бойовий молот на плече.

— І ви її отримаєте. Ласісе, за мною! Ми негайно збираємо військо і вирушаємо. — Він знав, що якщо вони помчать галопом, то зможуть дістатися міста Балена до того, як битва скінчиться. За звичайних умов таким великим військовим силам знадобилося б півдня на збори, але зараз Колл не хотів марнувати ні хвилини. Він закричав на всю залу:

— Вирушаємо з усіма наявними бійцями! Викличте патрулі Феллстаффа. Вони вже верхи й готові до маршу. Не можна гаяти часу.

Поки радники та військові командири швидко обговорювали, які групи та загони їм вдасться зібрати, Рондо стояв, не рухаючись.

— Мої люди ніколи не піднімуть мечі проти Співдружності.

Розлючений цими словами Колланан хотів підняти молот і проломити череп цьому нахабному капітану, але зупинив себе. У нього не було на це часу.

— Я більше не довіряю ні вам, ні вашим людям, капітане. — Він крикнув у коридор, викликаючи п’ятьох охоронців замку. — Ви будете ув’язнені в казармах, ви всі, а решта моїх солдатів відправляться захищати моє місто. Я розберуся з вами, коли повернуся.

Коли озброєні охоронці оточили Рондо, він не зрушив з місця, виглядаючи розлюченим. Колл не зводив з нього погляду.

— Я накажу зв’язати вас, якщо буде потрібно, капітане. — Рондо повернувся спиною до короля і вийшов із зали. Король гукнув услід охоронцям. — Пильнуйте, щоб вони усі були під охороною. Я не хочу від них клопоту.

Схвильовані лорди юрмилися навколо столу, готові кинутися в бій за Янтон. Колланан пристрасно схопив дружину в обійми, сильно притиснув її до себе і поцілував довгим, міцним поцілунком. Він гладив її по обличчю, по волоссю.

— Я повернуся, коли врятую свій народ, серденько.

— Я знаю.

Король у супроводі свого вірного Хороброго вибіг із зали — на нього чекало багато нагальних справ. Він міг зібрати кілька сотень воїнів для негайної відповіді, а основні сили прибудуть другою хвилею впродовж кількох годин.

Колланан Молот вирушив на війну, проте це була не та війна, до якої він готувався.