Війна помсти

98

Здіймаючи догори руки, верховний жрець Кловус молив свого божка. Страхітлива сутність вирувала, немов страшна буря, на краю розтрощеної набережної. Поглинувши божка гавані, божество Маґніфіки намагалося утримати свою форму та ввібрати в себе вивільнені під час битви нові сили, і це дало Кловусу трохи часу для нової спроби.

Зв’язок, який він завжди мав з божками, зовсім ослаб, і він намагався хоч якось підкорити собі — або принаймні заспокоїти — велетенське божество. Колись він відчував таку ж спорідненість з божком гавані, і тепер його втрата вразила Кловуса глибоко в серце.

Навколо нього лежали спустошені квартали Сереполя, всюди виднілися розбиті та повалені будівлі. В руїнах розгоралися пожежі, а навколо валялися тіла, деякі з яких належали гетрренам, а інші — місцевим жителям.

Проте Кловус дивився лише на величезного божка.

— Будь ласка, припини! — молив він, і його слова нарешті проникли у свідомість істоти. Він здійняв руки ще вище. — Ти мусиш зупинитися! Це наше місто. Твоє місто, твої люди. — Жрець почав ридати. — Ти завдаєш шкоди послідовникам, які вірять у тебе.

Божок викинув стовп диму і вогню, а потім раптом зменшився і подався назад. Дуже багато віруючих вкладали свої надії та молитви в цю сутність, але тепер їхня віра змінилася жахом. На нерівній поверхні божка, наче пухирі гарячої пари, одне за одним стали з’являтися голови та обличчя, і в основному це були кудлаті голови варварів з дикими й жорстокими виразами на обличчях. Божок намагався передати якесь повідомлення.

— Так, гетррени, — сказав Кловус, відчувши полегшення від того, що сутність припинила своє буйство. — Гетррени — наші вороги. Я наказав тобі вбити їх.

Блискавка спалахнула в серці божества, і від нього простягнулися нові хмарні руки. Його величезне тіло ще більше роздалося, нависаючи над набережною. Рибний ринок поруч лежав у руїнах. Храм гавані був пошкоджений, його фасад обгорів і частково обвалився.

— Так, ти вбив багатьох гетрренів, — сказав Кловус. — Саме цього я від тебе хотів. — Він відчув, як усередині нього бореться якась сила, і його серце закалатало так, наче могло вибухнути від напруження. — Але ти також нашкодив Сереполю! Ти заподіяв надто багато шкоди. Ти повинен контролювати себе.

Кловус глибоко вдихнув. Його горло і легені горіли.

— Я — твій верховний жрець. — Він простягав до божка руки з розчепіреними пальцями, а потім стиснув їх у кулаки. — Я твій господар!

Немов залякана дитина, божок здригнувся. Кловус відчув, що, незважаючи на всі свої колосальні розміри, божок став набагато більш розпливчастим після такої величезної витрати енергії. Хоча він знищив та поглинув свого суперника, він і сам почав помітно слабшати. Коли Кловус використовував божество, щоб піднімати величезні кам’яні брили на будівництві храму, люди віддавали йому всю свою віру, живили його своїм благоговінням. Але тепер нажахані віруючі розбіглися, позбавивши його своєї підтримки, до того ж божок був далеко від свого храму, від свого джерела.

Якісь люди все ж спостерігали за жерцем з віддалених будинків. Вони боялися його сили так само, як боялися божка.

— Почуй нас, убережи нас. — Це почалося як тихий заспів, потім інші підхопили молитву, і вона зазвучала голосніше. — Почуй нас, убережи нас!

Кловус зрозумів, що вони співають для нього, даючи йому сили, щоб вгамувати божка.

— Мені потрібно, щоб ти слухався, — сказав Кловус. — У нас ще будуть інші битви, інші вороги. Гетрренам добряче дісталося. Наразі ти виконав своє завдання. Тобі треба відпочити.

Подібно до величезного пузиря, з якого випускають повітря, божок, здригнувшись, став меншим. Кловус використав всю свою силу, всю свою віру, щоб змусити його підкоритися.

— Йди за мною!

Жрець сягнистим кроком рушив з набережної, і божок покотився за ним, мов клубище грозових хмар. Образи гетрренів, які кружляли в примарному тілі істоти, тепер зникли, натомість з’явилися інші обличчя, що, мов пухирці, спливали на поверхню, — обличчя Кловуса, лиця всіх інших вірян. Серце жерця наповнилося теплом, прихильністю, навіть любов’ю від цього послання його божка.

Кловус повів божество назад зруйнованими вулицями, і люди відступали в них з дороги. Він рухався швидким кроком, хоча був виснажений біганиною і закликами до божка, а також розумовою боротьбою з ним. Кловус побачив кількох непримітних чоловіків, що слідували за ним бічними вулицями, змішуючись із натовпом. Чорні вугри. Їхній одяг був подертий, у деяких виднілася кров, а у двох явно були зламані руки, проте вони не виказували болю. Жрець був радий, що вони вижили.

Разом з тим Кловус був вражений до глибини душі, побачивши мертві тіла, якими були встелені вулиці. Люди ридали, схилившись над загиблими родичами чи друзями; приголомшені купці дивилися на руїни своїх крамниць; батьки розбирали завали, вигукуючи імена зниклих дітей. Інші просто стояли, бездумно втупившись поперед себе, зовсім зламані. Серед трупів було багато варварів, їхні тіла були понівечені й роздерті з особливою жорстокістю, але їх було не більше, ніж загиблих звичайних мешканців Сереполя.

Кловус підганяв божка, поспішаючи до храму Маґніфіка. Коли вони були вже недалеко від храмової площі, сутність роздалася вшир у повітрі і зарухалася швидше, немов їй не терпілося скоріше опинитися вдома. Божок плив безформною масою, схожий на пекельний клуб пилу й диму, і, поки він здіймався на верхній поверх напівзбудованого храму, його примарне тіло ставало більш щільним. Піднявшись, він застиг, мов гаркітливий сторожовий пес, посаджений на ланцюг, який виглядає загрозливо, але вже не кидається на людей.

Кловус стояв внизу, дивлячись угору, на божка.

— Іди! Повертайся за заклинальні двері. Відновлюй свої сили, поки я не покличу тебе знову. Люди принесуть жертви, щоб винагородити тебе за те, що ти зробив. — Він відкинув свої сумніви і страхи, бо знав, що сутність відчуває їх. Божок полинув всередину храму, мов дим, що втягується в димар.

Кловус піднявся масивними кам’яними сходами на перший рівень і побачив зруйновані скульптури, які мали зображувати божків з усієї Ішари. Він підняв руки і подумки востаннє наказав божку:

— Повертайся на своє місце.

Божок послухався. Щойно він зник, верховний жрець відчув, що останні залишки сил покидають його, і він повалився на сходи храму. Кловус опустив голову на руки, не бажаючи помічати нічого навколо. Зараз він не хотів бачити руйнувань, не хотів рахувати загиблих.

Він боявся, що люди знову почнуть молитися емпрі з набагато більшим завзяттям.

Кловус не знав, скільки часу він пролежав так, виснажений і вкрай слабкий, але, почувши грубий голос поруч, він підняв голову. До нього підійшло кілька гетрренів, які явно постраждали від божка. Їхнє волосся було скуйовджене і сплутане, а хутро на них було подерте. У одного чоловіка зі щоки по кудлатій бороді стікала цівка крові.

З ними була і Маґда. Потворна жінка стояла перед ним ціла і неушкоджена. Вона була величезна, страхітлива, не менш зловісна, ніж божок, але по-своєму. Кловус помітив ознаки страху і поваги у виразі її обличчя. Вона нависала над ним, і Кловус намагався не зіщулитися. Зараз він був вразливим. Вона могла просто вбити його.

— Я думала, ти слабкий і м’який, любчику. Але в тобі є сила, про яку я раніше не здогадувалася. — Вона вишкірилася, блиснувши заточеним зубом. — Я змінила свою думку про тебе. З тебе кепський коханець, але все-таки ти можеш бути корисними. — Вона обійняла його мускулистою рукою, мало не розчавивши йому плечі. — Разом ми зможемо перемогти Співдружність.