Війна помсти

79

Повернувшись до замку Феллстафф з перемогою, король Колланан був страшенно виснаженим, але разом з тим задоволеним, і він наказав викотити бочки з вином та приготувати частування, щоб влаштувати великий бенкет для солдатів і васальних лордів.

Солдати і лорди зібралися в головній залі, а з кухні виносили казани з гарячим супом, свіжоспечений хліб і полумиски смажених овочів з ішаранськими спеціями Тафіри. Гамір у залі стояв не менш гучний, ніж під час бою. Вояки, святкуючи перемогу, хвалилися своєю доблестю, показували один одному свої рани та співали пісні на честь загиблих товаришів.

Шадрі з великою книгою в руках ходила поміж солдатів і розмовляла з ними. Вона робила записи, збираючи історії та імена загиблих солдатів, щоб зберегти їхній спадок. Дівчина-вчена виглядала втомленою, її довге пряме волосся неохайно звисало на плечі, але вона не припиняла своїх опитувань. Вона наполягала на тому, що це завдання було не менш важливим, ніж переклад історичних записів з Тоном.

Елліель і Ласіс приєдналися до короля і королеви, з ними разом був і Тон, з обличчя якого, після того що йому вдалося зробити, не сходила блаженна посмішка. Колл з осторогою ставився до того, щоб святкувати повну перемогу, але дружина нагадала йому:

— Ворожа фортеця пала, й багато Лютих загинуло. Бодай на хвилину порадій тому, чого ми досягли.

— Гаразд, але я не дозволю їм занадто хизуватися. Кров предків... — Він все ж дозволив собі посміхнутися, згадуючи гуркіт падаючих стін і крики вмираючих крижаних Лютих. — Я сподівався, що Кво та його загін залишаться, щоб допомогти нам з обороною. Піщані Люті ненадійні союзники, якщо не гірше.

— Мені не подобається покладатися на цих істот, Володарю, — мовив Ласіс. — Ми знаємо, що вони поневолили людей, хоч і прикидаються нашими друзями. Люті! — Він виплюнув це слово, а потім подивився на Тона, який відповів легкою посмішкою.

Король став серйозним.

— Якби Кво та його піщані Люті не атакували так безрозсудно, без плану, то, можливо, не полягло б стільки наших воїнів. Серус загинув, як і майже сотня наших солдатів.

Почувши їх, лорд Бален підійшов ближче, тримаючи в руці шматок хліба.

— Серус завжди був у гущі найгарячішої битви, що б не відбувалося. Я й сам міг загинути, якби Урок не захистив мене.

Його вірний Хоробрий стояв поруч і лише тихо кивнув на знак згоди.

Ліве передпліччя Балена було перев’язане, як і його ребра, але лорд відмахувався від будь-яких запитань, стверджуючи, що його поранення надто незначні, щоб звертати на них увагу.

— Я привів усіх своїх працездатних робітників для битви на озері Бакал, Володарю, проте залишається ще багато роботи з укріплення мого старого міста Лютих. — Він злегка вклонився. — Я прошу вашого дозволу повернутися, щоб я міг перетворити руїни на оборонні споруди і захистити свій народ.

Міський голова Клефф і мешканці міста Янтон трималися разом, багато хто з них був вражений пережитим до глибини душі.

— Четверо загиблих. Мені доведеться сповістити їхні родини, коли ми повернемось додому. Четверо загиблих... — Клефф видушив із себе невпевнену посмішку. — Але решта живі, і вони зможуть розповісти історії. Ми всі заслужили великий спадок.

Шадрі квапливо наблизилася до короля з книгою в руках.

— Володарю, ми з королевою бачили, що лорд Бален зробив у старому місті. Місто дуже змінилося на краще.

— Ще недостатньо змінилося, — заперечив Бален. — У східній стіні по периметру є проломи. Тепер, після нападу на фортецю крижаних Лютих, ми не знаємо, скільки у нас залишається часу.

Елліель замислилася, кинула погляд на Тона.

— Ми можемо допомогти лорду Балену, якщо ви бажаєте, Володарю.

— Так, ми можемо, — докинула Шадрі, піднімаючи книгу. — Щойно я зберу побільше історій від цих солдатів.

— Я поїду з ними до міста Лютих, — мовив Тон. — Це місце... викликає відгук у моїй душі.

Колланан, відчуваючи сумніви, нахмурився.

— Ви можете мені знадобитися тут, у Феллстаффі, якщо крижані Люті повернуться.

— Тоді я приїду назад. Це всього лише кілька годин верхи, — сказав Тон. — Але зараз я повинен поїхати до міста лорда Балена.

— Чому? — запитала королева.

Тон розвів руками, так ніби відповідь була очевидною.

— Тому що Елліель їде туди.

Покл затягнув до великої зали візок з дровами й став підкладати їх у камін, хоча натовп уже наповнив приміщення теплом та галасливим шумом, і полум’я загуло, розгорівшись ще яскравіше. Оґно гупнув міцним забинтованим кулаком по столу і гучно виголосив тост за загиблого лорда Серуса.

Один із солдатів додав хрипким голосом:

— І за мого брата Натана! Він загинув, рятуючи мене від воїна Лютих. За нього теж! Довге життя і великий спадок.

Усі підхопили:

— Довге життя і великий спадок! — Хтось назвав ім’я ще одного полеглого воїна, а потім бійці ще і ще називали імена інших, загиблих, аж поки вся зала не загула від імен та спогадів. Колл відчував піднесення від прояву такої хоробрості й вірності, але водночас його гнітила ціна кров’ю, яку довелося заплатити. Так багато загиблих, стільки інших людей постраждало.

Шадрі записувала імена, коли їх вигукували, і Колл побачив, що міська хранителька Тума й інші роблять те саме. Як король, він заприсягнувся, що його полеглі герої не будуть забуті, як би довго не тривала ця війна.

Настала черга головної страви: трьох запечених оленів, яких цілий день смажили на вугіллі в кухні замку. Коли бійці їли, дехто звернув увагу на незвичні приправи, що їх використовувала королева Тафіра, — перець і спеції, які вкривали м’ясо скоринкою, щоб зменшити присмак дичини. Деяким гостям це подобалося, тоді як інші хмурились, бо така їжа їм не смакувала.

Серед гамору, веселих вигуків та розповідей перед королем постав капітан Рондо, виглядаючи офіційно і серйозно, попри святкування, яке панувало довкола. Він заговорив шанобливо, як і належить солдату армії Співдружності, проте в його очах поваги не було.

— Королю Колланане, я брав участь у вашому нападі на озері Бакал, як ви наполягли. Оскільки битва завершена, я повинен звернутися з офіційним запитом.

Колл погладив бороду. Водночас він відчув, як раптом напружилася Тафіра, що сиділа поруч з ним.

— Офіційний запит, капітане? Тепер, коли ви на власні очі побачили загрозу, яку становлять крижані Люті, я сподіваюся, що ваше ставлення змінилося.

Рондо продовжував стояти, прямий, як шомпол.

— Моя вірність конаґу не міняється, як хмари на небі. Мої солдати залишилися в Нортеррі за вашим наполяганням, і троє моїх людей загинули під час вашого нападу на крижану фортецю. Я ніколи цього не забуду.

— Загинуло багато людей, капітане. — Настороженість Колланана зростала. — Це лише підкреслює небезпеку, яку становлять Люті.

— Фортеця зруйнована, крижані Люті переможені, Володарю. — Рондо глибоко вдихнув. — Отже, ви більше не можете утримувати моїх воїнів. Ми знаємо, що дороги через гори відкриті, особливо північний шлях. Мої люди можуть відправитися додому... і немає жодної причини, чому ваше військо не може вирушити в похід з нами. Конаґ Мандан закликав солдатів Нортерри приєднатися до нас для участі у війні проти Ішари. Його накази вагоміші за ваші місцеві чвари. — Він додав останнє слово, ніби примусивши себе. — Володарю.

Тафіра так сильно стиснула руку Колла, що в нього аж кістки хруснули. Зробивши над собою величезне зусилля, він стримав гнів.

— За законом конаґ також зобов’язаний посилати військо на захист будь-якого з трьох королівств, коли отримає запит про таку допомогу. Я звернувся з відповідним запитом і нагадав йому про умови Хартії Співдружності. Я досі чекаю на його відповідь, але поки що вважатиму ваших людей лише першим загоном з тих підкріплень, які він має надіслати. Почувайтеся тут як удома.

Обличчя Рондо почервоніло, але він не виглядав здивованим.

— Отже, ви відмовляєтеся дозволити моїм людям підкоритися нашому законному конаґу? Співдружність воює з Ішарою, королю Колланане, — через вбивство вашого рідного брата. Ви підете на зраду конаґу?

Колланан знав, що серед солдатів Рондо зростає значне напруження, але він також відчував, що молодий Мандан — майже напевно під впливом Уто — діє не на благо трьох королівств або всієї людської раси. Його розум був затьмарений. Ставлення Рондо лише зробило Колла ще впертішим.

— Моя війна тут, у Нортеррі, капітане.

Король Колланан сподівався, що загін супроводу стане його союзником після того, як солдати побачать крижаних Лютих, але вони, здавалося, були сліпими навіть до фактів, якщо це не відповідало їхнім уже сформованим уявленням. Колл розраховував, що вони переконають Мандана послати допомогу в Нортерру, але тепер побоювався протилежного. Оскільки солдати жили в казармах, вони знали про воєнні приготування Колланана, про чисельність армії Нортерри, про їхню зброю. Якщо він відправить Рондо із загоном назад до Конвери, вони привезуть із собою надзвичайно важливі розвідувальні дані.

Отримавши таку безцінну інформацію, свавільний Мандан цілком може висунути ще більш рішучі вимоги щодо призову солдатів з усієї Нортерри і відправки всього нортерранського війська в Ішару. Колл не міг допустити, щоб капітан Рондо та його люди діяли як шпигуни.

Дружина Колла взяла його за руку. Глибоко в очах Тафіри спалахнула іскра гніву. Її голос прозвучав сухо і мелодійно.

— Навіщо починати нову війну, капітане, коли одна вже прийшла до нашого порогу? Ви надаєте перевагу помсті, а не виживанню?

Рондо зневажливо всміхнувся.

— Звичайно, ви говоритимете будь-що, тільки б захистити Ішару. Я знаю, де ваша справжня вірність. — Він різко розвернувся, щоб піти, і його блакитний плащ крутнувся навколо нього. — Так само, як я знаю, де моя.