Війна помсти

92

Божок гавані захищав набережну, кораблі та моряків, рибні ринки, причали та все, що стосувалося гавані. Колись, піднімаючись по санах священства, Кловус служив з божком гавані, до того ж він узяв цього божка із собою, коли відправився у плавання, щоб знищити рибальське містечко Міррабай.

Тепер, коли ур-жрець Ксіон прикликав божка гавані, Кловус відчув спалах надії. Може, інша сутність виявиться достатньо сильною, щоб зупинити дикий хаос, влаштований серепольським божком.

А може, й ні.

У гавані наростав безлад. Моряки та солдати не могли врятуватися з військових кораблів, пришвартованих до причалів, хіба що стрибнути за борт. Коли серепольський божок направився до ринків та сараїв з човнами, розташованих уздовж берега, всі, хто був на набережній, кинулися врозтіч. Знайшовши ще трьох варварів, які намагалися втекти, він схопив їх довгим водянистим щупальцем і, розтрощивши, кинув їхні переламані тіла у вируючий вихор сили божка гавані, що піднімався йому назустріч.

Два божества, роз’ятрюючись, здіймалися все вище. Посилений щойно принесеними йому жертвами, божок храму Маґніфіка височів над своїм суперником. Ур-жрець Ксіон стояв поруч, навколо нього носилися уламки, а сам він здавався просто крихітною фігуркою. Божки застигли один проти одного, а навколо них завивав ураганний вітер і спалахували блискавки.

Ксіон спробував спрямувати своє божество на приборкання оскаженілого божка. Кловус біг до ур-жерця, протягуючи вперед руки, намагаючись вгамувати свого власного божка. Дві сили з гуркотом, схожим на удар грому, врізалися одна в одну, і ударна хвиля від їх зіткнення покотилася навсібіч.

Верховний жрець відчайдушно намагався вхопити божка своїми думками.

— Повертайся, бодай тобі!

Але божок його не слухав.

Вибравшись із шинку, моряки з екіпажу «Ґліссанда» кинулися вулицями до причалів якраз тоді, коли божки, зіткнувшись, рознесли вщент частину портових споруд.

Більшість людей розбіглися, хоча деякі, присівши в дверях або скупчившись біля високих вікон, спостерігали здалеку за грандіозною битвою. Проте ніхто не спробував зупинити утауків, які втекли з-під варти. На палуби готових до відплиття військових кораблів, пришвартованих уздовж довгих причалів, висипали моряки і, прикриваючи очі від сонця, вдивлялися в побоїще на набережній. Будь-якої миті божки у вирі бою могли гримнутися у воду, перекинувши чимало кораблів, що стояли в гавані.

— Хутчіш! — прошипів Мак Дур, і утауки помчали до дальнього пірсу, де був пришвартований «Ґліссанд». З бортів сусідніх суден моряки щось кричали їм услід, але то були швидше застереження, ніж прокляття. Мак Дур не звертав на них уваги. Його команда вже заскакувала на борт корабля, і моряки, що добігли першими, кинулися натягувати канати, поки їхні товариші видиралися на палубу.

Відв’язавши канати від причалів, моряки відштовхнули «Ґліссанд» жердинами, і, коли він трохи віддалився від берега, шестеро чоловіків взялися за довгі маневрові весла і почали відводити граціозний корабель від пристані у бік відкритого моря. Двоє моряків видерлися на щоглу і розпустили вітрила.

— Треба швидше ловити вітер, капітане!

Тим часом на березі два божки рвали один одного, навколо клубочився дим, вирував вітер, спалахували блискавки. Мак Дур застиг, з трепетом дивлячись на них, а потім повернувся до нагальних справ. Це був їхній єдиний шанс.

Зіткнувшись, немов дві чорні хмари, божки роздирали один одного, борючись за панування. З них виривалися потужні електричні розряди й спалахи первісного полум’я, і кожен удар пронизував Кловуса так, ніби влучав у його власне тіло. Він відчував і божка гавані, і своє власне божество, і його самого наче розривало на частини.

Божки сунули вперед і назад, вибухаючи, пульсуючи. Зціпившись, вони врізалися в сарай з човнами, перекинувши і розтрощивши їх. Кловус зіщулився і пригнувся, коли в нього полетіли гострі друзки.

Ур-жрець Ксіон кричав і плакав, здіймаючи догори руки. Божок гавані продовжував битися, але серепольський божок був сильнішим. Навіть коли Кловус зробив чергову спробу підкорити своє божество, воно, ніби не помічаючи його зусиль, вирвало у свого супротивника одне зі щупальців, схожих на грозову хмару. І коли цей безтілесний шматок, відірваний від основного тіла, розвіявся, божок гавані зменшився.

Захищаючись, менший божок видовжився, і його осердя перетворилося на сотні волаючих, розгніваних облич із роззявленими ротами, що кидалися на божка Маґніфіки. Той відповів ще більш виразними образами, символами дикого гніву — вовками, ведмедями, драконами.

Тоді божок гавані перетворився на розмаїту мішанину акул, величезних щупальців кальмарів, гігантських китів, однак серепольський божок ставав дедалі сильнішим, живлячись страхом і шкодою, яку він уже заподіяв.

Кловус відчував, як обидва божки борються всередині нього... і він вловив ту саму мить, коли божок гавані усвідомив, що його переможено. Серепольський божок поглинав свого супротивника, роївся навколо нього, давив його, рвав, пожирав. Ур-жрець Ксіон бився з усіх сил, але Кловус бачив, як на його довгастому обличчі проступає відчай.

Божок Маґніфіки, навалившись, роздушив і поглинув останні залишки іншої істоти, ввібравши її сутність у себе. Кловус відчув, як помер божок гавані, а переможець увійшов у такий шалений раж, як ніколи досі.

Перед храмом гавані ур-жрець Ксіон впав, заціпенівши, просто посеред вулиці. Ця битва висмоктала всю його душу.

Моряки-утауки, поспішаючи, рухалися набагато швидше, ніжу звичайних обставинах. Чоловіки так налягли на весла, що їм здалося, наче їхні серця й м’язи зараз луснуть, і за лічені хвилини «Ґліссанд», проминувши останні пристані, взяв курс до виходу з гавані.

Коли вони пропливали повз інші кораблі, Мак Дур почув, як навздогін їм кричать ішаранські моряки, які лише зараз зрозуміли, що корабель утауків тікає. Він стиснув кулак і підняв погляд на коло, намальоване на вітрилі. Зараз їм для порятунку більше, ніж будь-коли була потрібна утаукська удача.

І хоча кілька ішаранських військових кораблів подали сигнал тривоги, повідомляючи про втечу утауків, божки, які билися на березі, зчинили такий хаос, що міській охороні було не до втікачів. Одна із сутностей здолала та поглинула іншу, і тепер переможець здіймався у височінь, мов зловісна грозова хмара.

Штурман крутив стерно, матроси тягнули канати — кожен знав свою справу. Мак Дур був капітаном судна, але зараз він не мав чого робити, окрім як надіятися. Раптом він відчув подих свіжого вітру на обличчі, достатньо сильний, щоб напнути вітрила, і розплакався.

Один ішаранський військовий корабель, піднявши вітрила, почав переслідувати їх, але «Ґліссанд» вже досяг гирла гавані, залишивши далеко позаду палаючі руїни на березі. Якщо тільки на борту корабля, що гнався за ними, не було жерця, який міг би викликати сприятливий вітер, — у чому Мак Дур дуже сумнівався, — його корабель, вирвавшись із гавані, стане недосяжним для переслідувачів.

— Все гаразд. — Мак Дур намалював коло на грудях. — Ніхто не зможе наздогнати «Ґліссанд».

Вони вийшли у відкрите море, залишивши позаду спустошений Сереполь.