Війна помсти

19

Головну вежу палацу емпри охороняли дуже добре. Ані каптані Вос, ані Семі не покидали її покоїв. Інші бійці Яструбиної варти регулярно змінювалися на своїх постах, щоб кожен з них, достатньо відпочивши, залишався пильним.

Емпра лежала на своєму розкішному ліжку бліда й нерухома, все більше схожа на добре збережений труп. Це лякало Семі щоразу, коли вона дивилася на Ілуріс. Дівчина торкнулася прохолодної руки емпри і з полегшенням відчула слабкий пульс на зап’ясті. Вона влила ложкою теплий бульйон між пересохлими губами емпри, якого вистачало, щоб підтримувати її життя.

Щодня і щоночі Семі відчувала важкий камінь на серці. Уся країна застигла на краю безодні, і порух найменших змін міг скинути їх всіх у прірву. Відставивши суп, дівчина стиснула руку Ілуріс і прошепотіла:

— Ми тут, щоб допомогти вам, але й ви повинні допомогти нам. Тримайтеся!

У кінці коридору з’явився камергер Нерев. Його обличчя виглядало виснаженим, а очі — сумними та втомленими. Він попросив дозволу зайти в королівські покої. Семі глянула на каптані Воса. Відтоді, як вони були змушені оселитися у вежі, вони часто перемовлялися тихцем, ділячись одне з одним своїми тривогами, Врешті обоє погодилися, що камергер на їхньому боці. Вос подав сигнал охоронцям.

На Нереві було чорно-фіолетове вбрання, розшите візерунками, а із золотого ланцюга на шиї звисав масивний амулет. Важко ступаючи, він зупинився перед ліжком емпри і низько вклонився, його золотий ланцюг хитнувся. Потім він повернувся до Семі і так само шанобливо вклонився і їй, хоча, як здавалося, він так і не вирішив, яке звернення використовувати до неї.

— Моя панно, верховний жрець Кловус щойно відправив ішаранський флот на відвоювання острова Фулкор. Він також відрядив для допомоги в нападі жерця з храму гавані та його божка. Я думаю, ви повинні це знати.

З вікон вежі вони вже помітили, як червоно-білі вітрила, віддаляючись, рухаються у відкрите море.

— Я не заперечую проти цього. Це важливо для Ішари... особливо після того, що там сталося. — Семі досі намагалася знайти причину, чому безплідний острів був вартий того, щоб за нього воювали стільки поколінь. Чи не робилося це лише тому, що він уже став символом? Коли вони з Ілуріс уперше побачили з палуби свого корабля похмурі прямовисні скелі, вони не справили на Семі жодного враження. — Це необхідна військова місія.

Нерев потер запалу щоку.

— Річ у тім, що верховний жрець Кловус не повинен був віддавати такий наказ. Жоден з військових радників не виступив проти нього, бо вони підтримують цей курс дій, до того ж Кловус запропонував відправити божка з храму гавані, щоб забезпечити перемогу. Але мене це непокоїть. Жоден жрець не командує військом Ішари. Це повноваження емпри.

Каптані В ос також виглядав стурбованим, однак, опустивши очі, сказав:

— Кловус стверджує, що робить те, що наказала б сама емпра, проте зараз вона не може йому суперечити. — Усі охоронці схвально загули. Вос, здавалося, переконував сам себе. — Але як ми можемо заперечувати? Напад на острів Фулкор — це очевидний крок. Після того, що там сталося з нашою матір’ю, ми повинні очистити острів від безбожних покидьків. Вони заслуговують на смерть. — Він опустив погляд на бліду Ілуріс, і Семі помітила, що його губи тремтять. — Уся Ішара хоче одного й того ж.

Семі змахнула пасмо волосся з чола емпри.

— Це має бути зроблено. Хто ще міг віддати наказ?

Камергер пильно подивився на дівчину.

— Чому б не ти? З кожним наказом Кловусу стає дедалі легше їх віддавати, а народ усе більше звикає слухатися його.

Семі намагалася уявити, що б сказала або зробила Ілуріс. Дівчина виросла у мальовничому районі Прірарі, серед садів і річок. У неї не було батьків, вона жила на вулицях, жебраючи, щоб вижити, а час від чару приносила жертви доброзичливому прірарському божку. Тут, у Сереполі, Семі тільки почала пізнавати мистецтво управління державою. Дівчина наполегливо вчилася, але ще багато чого не знала.

— Я не готова. Ви чудово це розумієте, камергере, як розуміла це й Ілуріс.

Нерев зосередив свою увагу на Семі, відвівши погляд від безмовної жінки, що лежала на ліжку.

— Я служив емпрі впродовж усього її правління. Я знаю емпру як ніхто інший, краще за будь-якого з її чоловіків. Її бажання були простими. Вона хотіла, щоб ти стала її наступницею. — Він озирнувся на бійців Яструбиної варти, що стояли на чатах, виструнчившись. — Ви також розуміли це.

Усі охоронці кивнули, схвально загомонівши.

Семі просто хотіла, щоб її люба наставниця прокинулася і все стало так, як було раніше.

— Я все ще вчуся. Я недостатньо мудра, щоб бути емпрою!

Нерев посерйознішав.

— Та все ж я знаю, чого хотіла моя емпра. А ще я знаю, що твоє серце не зіпсоване. Ішарі потрібен правитель. Негайно.

— Я не готова правити, — наполягала Семі, проте її заперечення слабшали. У глибині душі вона розуміла, що саме про це її попросила б Ілуріс.

— Ніхто не готовий, але я пропоную розпочати підготовку.

Коли Семі кивнула, він поправив одяг і повернувся, щоб вийти. Нерев рухався своєю звичайною важкою ходою, але дівчина бачила, що він позбувся значної частини своєї ноші.

Вірна служниця Аналера приносила бульйон і сік для емпри та більш поживну їжу для Семі й бійців Яструбиної варти. Аналера була вже дуже старою, її спина зовсім згорбилася, а кісточки стали настільки тендітні, що вона здавалася ляльковою фігуркою з тонких паличок, обтягнутих шкірою. Відколи вони повернулися додому, старенька опікувалася ними всіма — командувала іншими слугами, слідкувала за тим, як доглядали емпру, допомагала лікарям, які зрештою не змогли зробити нічого, окрім як вилікувати її зовнішні рани. Під керівництвом Аналери інші слуги, міняючись, приносили все необхідне, але вона часто виконувала цю роботу сама. Вона виявляла таку ж відданість, як і бійці Яструбиної варти.

Увійшовши опівдні до покоїв у вежі, жінка внесла тацю, яка, здавалося, важила більше, ніж вона сама, Від тремтіння її рук посуд брязкотів, але вона, не вагаючись, рушила далі, коли охоронці пропустили її. Повільно і обережно Аналера поставила тацю на приставний столик. Відкрита миска з бульйоном пахла яловичиною і негострими спеціями. Семі подякувала їй: — Ви добре дбаєте про нас.

Стара служниця зупинилася, стримуючи сльози.

— Ілуріс завжди була для мене сенсом мого існування. Більшу частину її життя я робила все можливе, щоб допомогти їй залишатися живою і в безпеці. Знаєш, це не вперше хтось намагається її вбити. — Жінка налила черпаком суп у миску і вклала її в долоні Семі. Служниця запропонувала погодувати емпру бульйоном з ложечки, але Семі наполягла, що зробить це сама. Аналера продовжила: — Коли я вступила на службу в палаці, мені було шістнадцять. Я починала службу, коли ще був живий емпрір Дана... який був жахливою людиною.

Вона зневажливо пирхнула, а тоді прошепотіла:

— Почуй нас, убережи нас, — ніби вибачаючись.

— Про покійного емпріра не слід говорити погано, — продовжила стара жінка, — проте він... він скористався мною, ще коли я була молода та вродлива. Тричі. — У неї перехопило горло. — Це було до того, як я навчилася уникати його. Дака занапастив своїх дружин, зробив їх нещасними, розбив їхні серця, зруйнував здоров’я та їхні душі. Він знову й знову намагався зачати синів, однак народжувалися тільки доньки.

Семі по краплі вливала густу рідину між холодних губ емпри, а потім серветкою обережно витерла краплину в кутику рота Ілуріс. Після цих слів служниці дівчина підняла брови.

— Хіба Ілуріс не єдина його дочка?

Лице Аналери зморщилося, немов родзинка, що висохла на осонні.

— О, у нього були ще доньки, проте всі вони померли. Дуже зручно — нещасні випадки. Дака не хотів бачити їх коло себе. — Її обличчя спохмурніло. — Мені не вдалося врятувати перших двох немовлят, але я заприсяглася, що збережу життя Ілуріс. Слуги добре знали, що він за людина, до того ж ми бачили, що жерці підтримають будь-яке його злодіяння. Коли народилася крихітна Ілуріс, чергова дівчинка, чергове розчарування, з нас вже було досить. Я підговорила інших слуг.

Мати дівчинки була слабкою і зломленою, і ми знали, що лише від нас залежить, чи виживе бідолашне немовля. Ми захищали її, стежили, щоб вона ніколи не залишалася наодинці з Дакою. Її годувала мамка, яку ми самі їй підібрали. Ми робили все для того, щоб Ілуріс не потрапляла на очі емпріру. Це диво, що дитина дожила до дорослого віку.

Вона важко зітхнула.

— Знаючи, якою людиною був Дака, не дивно, що він звернув свою хтивість на Ілуріс. Бідолашній дівчині було, здається, п’ятнадцять, коли він уперше зґвалтував її. На той час ми вже не могли допомогти їй. Звичайно ж, батьківська жорстокість сильно вплинула на неї, змінила її. Ось уже майже п’ятдесят років я поруч з Ілуріс.

Семі нагодувала емпру бульйоном, як змогла, а тоді сама жадібно накинулася на м’ясо, сири й фрукти, які Аналера принесла їй, проте не забула залишити половину тарілки Восу. Каптані взяв їжу, однак їсти не став. Його варта ще не скінчилася, але він продовжував слухати розповідь старої служниці. В її очах безпомилково читалася любов.

— Тоді, після початку останньої війни зі Співдружністю, — провадила далі Аналера, — емпрір Дака випав з того вікна і розбився на смерть. — Вона жестом показала на аркові вікна. — Ілуріс назвала це нещасним випадком, однак ми всі сприйняли це як диво.

Залишивши тацю, Аналера шанобливо вклонилася і пошкандибала до дверей.

— Я продовжую служити емпрі Ілуріс. Ви тільки скажіть, що вам потрібно, і я все зроблю.

— Я ціную вашу службу. Дякую вам.

З важким серцем Семі розмірковувала над тим, що їй зараз приблизно стільки ж років, скільки було Ілуріс, коли вона стала емпрою. Семі буде навчатися, водночас дбаючи про свою наставницю.

Після того, як старенька пішла, каптані Вос миттю проковтнув залишену йому їжу. Він підійшов до протилежного краю ліжка, схилився над подушками емпри. Семі відчувала емоції, які він випромінював.

Вос пішов на службу в ішаранську армію, бо в його сім’ї було надто багато зайвих ротів, щоб усіх прогодувати, але невдовзі після того його батьки, брати й сестри померли від важкого грипу. Емпра Ілуріс усиновила осиротілого юнака, зробивши його своїм прийомним сином, як і всіх бійців Яструбиної варти. Як і Семі.

Вос нахилився ближче і торкнувся щоки емпри напрочуд ніжним, майже інтимним жестом і прошепотів їй на вухо так тихо, що тільки Семі змогла його почути.

— Ми будемо пильнувати вас. — Сльози тремтіли у нього на віях. — Я не можу знову втратити свою матір.