Війна помсти

94

— Сьогодні славетний день, Уто, — повторив Мандан учетверте того ранку. Очі молодого конаґа блищали, а його посмішка виглядала щирою, але Уто бачив, що все це було частиною позування: Мандан був схожий на героя власного портрету, що позує для картини.

— Дійсно, сьогодні чудовий день, мій конаґу, — погодився Уто, адже саме цього від нього очікували.

У звичайний день Уто допоміг би Мандану одягнутися, проте сьогодні був день весілля конаґа, і його пишний одяг вимагав більшої кількості помічників. Вбрання конаґа було важким, розкішним, з рясними брижами, остерранського блакитного кольору з золотим гаптуванням, що символізувало схід сонця на ясному небі. Він був не просто королевичем, що нарешті одружується, як цього довго сподівався його батько; Мандан Повелитель кольорів був конаґом усієї Співдружності. Його одруження з Лірою стане приводом для великого свята, символом єдності, хоча Уто знав, що єдність — це зовсім не те, що зараз демонструють три королівства.

Хоробрий розглядав свій чистий чорний однострій у дзеркалі. Його реймер був відполірований, але він не збирався запалювати зброю на весіллі, незважаючи на Манданові умовляння. Уто заявив суворим невблаганним тоном, як батогом шмагнув:

— Реймер не для фокусів. Це знаряддя війни. Я матиму достатньо нагод скористатися ним, коли ми битимемось з ішаранцями.

Мандан, хоч і розчарований, знав, що сперечатися з ним не варто. Слуги допомогли йому одягнути сорочку з брижами, куртку та блакитний плащ, підбитий плямистим хутром. Поки служниця порпалася із застібками, наречений узяв фетрову щітку, щоб змести кілька ворсинок, які помітив на вбранні. Один із слуг, подаючи важке розкішне золоте кольє з аквамаринами, із сумнівом поглянув на прикрасу.

— Можливо, нам слід знайти щось менше, Володарю? Чи це не занадто?

Мандан роздратувався.

— Я конаґ. Чи може щось бути занадто?

— Ми б не хотіли, аби ви затьмарили свою прекрасну наречену, конаґу.

Вираз обличчя Мандана потемнів від невдоволення.

— Ці камені належали моїй матері. Я наказав придворним ювелірам вставити їх в оправу саме для цієї події. Я одягну ці коштовності.

— Звичайно, одягнете, мій конаґу, — мовив Уто, і ніхто не став йому заперечувати.

Юнак засяяв, коли слуги повісили важкі камені йому на шию. Він гладив їх, і його погляд блукав десь далеко.

— Аквамарин... улюблений камінь моєї матері. Колір молочка блакитного маку, змішаного зі сльозами.

Уто зібрав у кулак всю свою витримку, хоч йому й не терпілося, щоб ця помпезна й довга церемонія завершилася якомога швидше.

— Ходімо, Мандане, ми повинні вирушати до святилища пам’яті. Не можна запізнюватися. — Тільки він міг так безцеремонно розмовляти з конаґом.

Мандан поправив рукави і підійшов до дзеркала.

— Це моє весілля, і воно почнеться тоді, коли я буду готовий.

— Але ж ви не хочете змушувати свою кохану Ліру чекати. Уявіть, як вона нервує.

— Нервує? Радше хвилюється. Або згорає від нетерпіння! Вона вже зовсім скоро стане королевою Співдружності.

Слуги розчахнули двері і побігли по коридору, щоб звільнити дорогу конаґу, який, виступаючи повільно й важко, направився до виходу. Його вишуканий одяг був створений для хизування, а не для зручності.

Все місто Конвера було прикрашене прапорами та вимпелами. На кожному розі менестрелі співали нові пісні про королівську пару. Ель і вино текли рікою. Пекарі виготовили особливий плетений хліб, глазурований медом, який символізував кохання щасливої пари та нерозривний зв’язок їхнього шлюбу. Печива та інші солодощі тисячами роздавали народу, що юрмився навколо головного святилища пам’яті.

У натовпі радісно пританцьовували містяни і маяли блакитні й жовті стрічки, зв’язані разом, як незабаром буде пов’язане життя Мандана та його нареченої. Продавці стрічок пробиралися крізь юрму, відрізаючи бажаючим стрічку потрібної довжини в обмін на кілька мідяків.

Уто подбав про те, щоб у перших рядах глядачів були найповажніші люди, вельможі та купці у барвистих розкішних шатах, ті, хто першими присягнули на вірність новому конаґу, запропонували солдатів для війни проти Ішари, віддали кораблі для розбудови флоту.

Після мороку й жахіття, які принесло вбивство Конндура, місто було сповнене радощів від цього яскравого свята. Уто розумів, що людям потрібне таке святкування, проте його обличчя не виказувало жодних емоцій, адже Хороброму не личить посміхатися. Його погляд залишався відстороненим, бо його розум продовжував обертати колеса війни. Стільки всього ще належить зробити.

Сильна армія Кейда вже мала б дістатися Нортерри і зрівняти з землею місто, в яке поцілив кинутий навмання кинджал Мандана. Уто радше б сам долучився до штурму, сам би нісся галопом уперед, щоб розбити бунтівників, які насмілилися не підкоритися указу конаґа.

Мандан засяяв.

— Дивися, Уто, вона вже тут!

Група вродливих дівчат стояла у вишуканих сукнях, їхнє волосся було зібране у високі зачіски з вибагливо укладеними косами. Сама Ліра була уособленням краси — висока й струнка, з довгими рудими косами, що вільно спадали на плечі, як і в матері Мандана.

— Вона найпрекрасніша наречена в історії всіх трьох королівств, — заявив Мандан, а потім ще голосніше додав:

— В історії цілого світу! Навіть стародавні Люті не змогли б змагатися у красі з прекрасною леді Лірою.

Обтяжений пишним одягом, конаґ повільно піднімався кам’яними сходами і, пройшовши поміж двох царствених кам’яних левів, ступив на верхній майданчик, де на нього чекала наречена.

Коли конаґ Мандан зайняв своє місце біля нареченої, він виглядав так, ніби у його ніг лежить цілий континент. Ліра захихотіла, їй було так не по собі від усього цього дійства, що вона мало не зомліла. Та все ж вона привітала Мандана офіційним реверансом, а він поважно вклонився їй.

— Я волів би схопити вас у свої обійми і пристрасно поцілувати, міледі. Але згодом на це буде час, коли ми залишимося удвох.

Вона зашарілася, потім відвела погляд, її настрій змінився.

— Хотіла б я, щоб мій батько був тут. Адже це день мого весілля.

Мандан став серйозним.

— Мого батька також тут немає. Ми дуже схожі. І моя матір не з нами, як і твоя... У нас чимало спільного. Хіба ми не ідеальна пара?

Ліра стривожилася, але змусила себе посміхнутися, а потім повернула сяюче личко до юрби, що зібралася перед ними.

Головна хранителька, вдягнена в парадну мантію, стояла на видноті, пишаючись своєю місією. Тепер Віколія була набагато менш похмурою, ніж тоді, коли говорила про смерть і спадок Конндура Хороброго. Вона підняла руки і звернулася до натовпу глибоким, хриплуватим голосом.

— Мешканці Конвери, ви зібралися тут, аби відсвяткувати з’єднання двох прекрасних людей, об’єднання наших сердець і умів. Ці два спадки будуть пов’язані між собою і назавжди записані поруч у книзі вічності.

Уто почув замріяні зітхання серед натовпу, побачив світлі посмішки та блискучі очі людей, які уявляли собі ідеальну любов. Однак, спостерігаючи за Манданом вже багато років, Уто не бачив справжньої любові у серці юнака. Що ж, принаймні конаґ робив все, що належить в таких випадках, і, можливо, йому навіть вдалося переконати самого себе.

Стоячи тут, Уто задумався про свою втрачену дружину і дочок. З того самого дня, як ішаранці вбили їх, Уто більше не дозволив любові проникнути у своє серце.

Головна хранителька продовжувала монотонно виголошувати церемоніальну промову, і люди повторювали фрази, які вона вимовляла. Усі піддані Конвери, а загалом і всієї Співдружності, були учасниками цього шлюбу. Коли Віколія закінчила промову, каменяр підійшов до плити білого мармуру, на якому були висічені імена конаґа Мандана Повелителя кольорів і королеви Ліри, правителів Співдружності. Перед усім натовпом, що, затаївши подих, стежив за його діями, каменяр викарбував на гладкій поверхні каменю сполучну лінію, яка з’єднала ці два імені воєдино.

Віколія здійняла руки вгору.

— Ваш спадок пов’язаний між собою у камені, у легендах та у наших серцях.

Мандан узяв Ліру за руку і високо підняв її. Натовп вибухнув радісними вигуками. Задоволена головна хранителька стиснула долоні.

— Це славетний день.

Уто відчув полегшення від того, що весілля закінчилося, але його розум уже був зайнятий думками про перемогу лорда Кейда. Нарешті він дозволив собі ледь помітну посмішку.

— Це славетний день.