Війна помсти

96

Король Колланан та його військо щодуху мчали на порятунок стародавнього міста Лютих, яке опинилося в облозі. Вдалині, над підпаленими будинками в Янтоні, здіймалася помаранчева заграва.

— Вперед, — вигукнув Колланан, коли перед ними завиднілися обнесені мурами руїни. Шум бою попереду ставав дедалі гучнішим. — Вперед! Ми мусимо їх врятувати.

Вершники Нортерри ринули туди, де біля головної брами скупчилися війська Кейда. Колл видав гучний грізний рев, солдати підхопили його, і загрозливе ревіння, посилене сотнями голосів, громом покотилося над полем битви.

— Кров предків, вони знатимуть, що ми наближаємося, і це їх налякає.

Шторм нісся вперед, а Колл, нахилившись, вихопив прив’язаний до сідла бойовий молот і високо здійняв над головою.

Ласіс, не збавляючи швидкості, затиснув свій реймер на звичному місці і пустив кров, щоб запалити вогняний меч. Він підняв палаючу руку, немов маяк, щоб вести за собою армію Нортерри. Коли прибула підмога, перед брамою все ще тривала запекла битва. На темному полі бою палахкотіли ще два реймери. Один; мабуть, належав Елліель, а інший?

Кіннота Колланана вдарила армію Кейда в незахищений фланг. Війська Співдружності розверталися, щоб відбити несподіваний напад, але вершники Нортерри увірвалися в саму гущу битви, зминаючи і розсіюючи піхоту Кейда. Загарбники розмахували прапором із символом відкритої руки, наче це могло їх захистити, але Колланан вважав себе передусім нортерранцем — особливо тепер, коли конаґ виступив проти них. Він відчув біль глибоко в серці, коли поцілив молотом у шолом кремезного розлюченого солдата, який опинився прямо перед Штормом. Вони не мали бути ворогами!

Серед загарбників залунали стогони відчаю і крики невіри. Коли вони долетіли до Колла, він не одразу збагнув, що вони значать.

— Лорд Кейд мертвий. Кейда вбили!

Колланан волів би сам стратити цього зрадника. Його армія, продовжуючи атаку, вбила клин в ряди каральних сил. Кілька кавалеристів Кейда, згуртувавшись, спробували дати відсіч, але король налетів на них і, змахнувши молотом, розтрощив груди одного із супротивників.

— Здавайтеся! — закричав він. — Ваш лорд мертвий!

Невдовзі стало очевидно, що загони Колланана беруть верх над загарбниками, армія Кейда вже не могла тримати стрій, а коли його солдати дізналися про загибель свого лорда, вони кинулися врозтіч. Вершники Нортерри громили переможеного ворога, який намагався врятуватися безладною втечею. Побачивши, що їхня армія розбита, багато солдатів Кейда стали кидати мечі і здаватися в полон. Кіннотники Колланана заходилися переслідувати поодинокі групи втікачів по довколишніх полях. Навіть якщо комусь з них і вдасться врятуватися, їм знадобиться чимало часу, щоб повернутися до Остерри.

Битва затихала, бійці збиралися в загони, а Колланан поскакав до двох палаючих реймерів, які належали Хоробрим. Не встиг він дістатися до них, як вогняні мечі згасли, один за одним.

Крики нагорі нарешті припинилися, але Шадрі залишилася під землею. Ще недавно катакомби під воронкою здавалися зловісними і страхітливими, але тепер вони оберігали її. Дівчина задула свічку й заплющила очі — безглуздий вчинок у темряві — і притиснулася до стіни, прислухаючись до великої істоти, що бродила неподалік. Можливо, Шадрі доведеться відступити вглиб тунелів, хоча вона й не знала, куди саме. Та зараз дівчина була надто налякана, щоб навіть поворухнутися.

Схоже, чудовисько назовні збиралося вбити розбійників, і цьому Шадрі була дуже рада. Від них не було чутно ані звуку.

Незабаром тиша перетворилася на глибоку глуху беззвучність, хоча до Шадрі долинав шум битви, яка все ще тривала десь вдалині. Вона сподівалася, що Елліель в безпеці, і їй хотілося дізнатися, що сталося з Тоном... А що, як його теж вбито?

Через одну довгу мить мотузка, що звисала у провалля, смикнулася, рвонулася, а потім хтось потягнув її нагору. Зойкнувши, Шадрі схопила кінець, і мотузка туго натягнулася в її руці. Вона почула стукіт камінців, звуки кроків по крутому схилу, і знайомий голос покликав її:

— Ти там, учена дівчино?

Шадрі, не тямлячи себе від радості, загукала:

— Я тут! Там, там чудовисько... Я думаю, це дракон.

— Я в безпеці, — мовив Тон, і Шадрі зрозуміла, що він не відповів на її слова. — Бій майже закінчився.

Вона знайшла міцну опору під ногами і, натягнувши мотузку, полізла вгору.

Тон спускався їй назустріч, тримаючись за мотузку.

— Думаю, ми перемогли.

Шадрі помітила кров, що стікала з протилежного боку воронки, витікаючи з понівечених тіл у шкіряних обладунках. Вона впізнала блакитні туніки Співдружності, просякнуті густою червоною кров’ю.

Тон, здавалося, не бачив їх, коли протягнув їй руку.

— Давай я витягну тебе нагору.

Зап’ястя Елліель пульсувало від уколу золотою манжетою, а її рука горіла вогнем, який не згасав. Вона дивилася на іншого Хороброго, що стояв над тілом Кейда. Попри те, що ниций вельможа вже був мертвий, Елліель хотілося бити і бити його труп ногами за те, що він вчинив з нею. Але вона була Хороброю, а Хоробрі мають честь.

Ґант тримав свій палаючий реймер так, ніби не міг згадати, що з ним робити.

Елліель не рухалася.

— Ти збираєшся битися зі мною зараз? Ти знаєш, що твій лорд зі мною зробив?

Чоловік кивнув.

— Так, я знаю. Він знищив твоє добре ім’я. Він підмішав тобі наркотики і зґвалтував, а його ревнива дружина намагалася вбити тебе за те, що зробив він сам. — Його поцятковане віспою обличчя почервоніло, коли він подивився на дівчину. — Є ще щось?

Елліель була здивована.

— Можливо, але ти вхопив суть. В ім’я справедливості, в ім’я честі Кейд повинен був заплатити за свої злочини.

Ґант поглянув на рану, з якої здіймався дим.

— І він заплатив. — Хоробрий загасив полум’я свого реймера і розслаблено опустив руки, ніби навмисне залишаючи себе вразливим, якщо Елліель вирішить напасти на нього. Після миті вагань вона загасила свій реймер.

Під’їхав Ласіс, високо тримаючи свій вогняний меч. Він кинув погляд на тіло лорда Кейда, а потім пильно подивився на двох Хоробрих, намагаючись зрозуміти по їхніх обличчях, що тут відбулося.

Ґант продовжив, ніби розмовляючи сам із собою.

— Я був зобов’язаним Хоробрим лорда Кейда, і я робив, як він наказував... однак я пошкодував про своє рішення. — Він подивився на свою руку, яка ще недавно була охоплена яскравим полум’ям. — Тепер моє зобов’язання розірвано.

Елліель було гидко на душі, адже вона знала, що ще нічого не скінчилося.

— Уто ще гірший. Він завдав набагато більше шкоди, ніж цей нікчема. — Вона подивилася на поле битви навколо них, на всі ці марні смерті. — І він продовжує це робити.

— Я досить добре знаю Уто, — відказав Ґант. — Я був з ним на острові Фулкор, він не міг змиритися з тим, що Конндур запропонував союз ішаранцям.

Елліель відчула занепокоєння.

— Кожен Хоробрий знає про Валаеру, про те, що заподіяли нам ішаранці. Цей злочин не був покараний, за це ніхто ще навіть не брався.

— Це так, але конаґ вважав Лютих і Оссуса більшою загрозою. Я чув, як він розмовляв з емпрою під час їхніх перемовин, чув, як він пропонував перемир’я. Мені здалося, що емпра була готова розглянути цю ідею, проте Уто нічого не хотів чути. — Ґант замовк, ніби йому щойно спало щось на думку. — Насправді Уто був тоді вкрай розлючений... і він був останнім, хто бачив конаґа перед тим, як його вбили.

Невдовзі до них під’їхав король Колланан. Його обличчя й борода були забризкані кров’ю, з його бойового молота ще капали червоні краплі. Він їхав поміж приголомшених ворожих солдатів, не чіпаючи жодного з них.

Ласіс заговорив до Ґанта.

— Конндур був правий. Люті є нашим справжнім ворогом, і вони могутніші за всі армії Ішари разом узяті. З півночі насуваються крижані Люті, а піщані Люті таємно викрадають людей і тримають в рабстві. Після їх міжусобної війни — у якій ще невідомо, чи вдасться вижити людям, — вони хочуть розбудити дракона і влаштувати кінець світу.

Слухаючи свого Хороброго, Колланан зупинив Шторма перед Ґантом.

— Будеш битися разом з нами? Нам завищи знадобиться ще один Хоробрий.

Ґант зробив крок вперед і урочисто вклонився.

— Колланане Молоте, королю Нортерри, я вважаю, що конаґ Мандан видав злочинний наказ, пославши армію Кейда проти вас. Я знаю, що ішаранці нам не друзі, але завдяки крові Лютого, що тече у моїх жилах, я розумію легенди та спадок. — Він оглянув поле бою, освітлене поодинокими багаттями і сяйвом майже повного місяця. — І я знаю, на чиєму боці я повинен битися. — Він повернувся спиною до трупа Кейда. — Чи приймете ви мене на службу як вірного вам Хороброго?

Колланан подивився на тіло на землі, а потім глянув прямо в очі Хороброму.

— Я приймаю твою службу. Ставай до наших лав і долучайся до нас у справжній боротьбі за долю світу.