Війна помсти

56

Коли Елліель і Тон повернулися з півночі, але без маленького хлопчика, який би тулився до них у сідлі, король Колланан відчув, що його серце розбите вдруге. Опустивши голову, він стиснув руку Тафіри.

— Кров предків, що вони зробили з бідолашною дитиною?

Вершники притримали коней біля воріт, де їх зустрічали король і королева. Ще не зійшовши на землю, Елліель подивилася на Колла.

— Ваш онук живий, Володарю, але королева крижаних Лютих відмовляється його відпустити. Вона вважає Вірча своїм домашнім улюбленцем.

Колланан боровся з почуттями, що охопили його. Бірч міг бути живий, але королева Онн знала про цінність дитини як заручника... якщо Люті взагалі розуміли такі речі. Коли підкріплення піщаних Лютих прибуде для нападу на фортецю біля озера Бакал, як відреагує Онн? Тепер, коли спроба задіяти дипломатію зазнала невдачі, чи не відправить вона тіло хлопчика назад як акт помсти? Наскільки вона цінує його?

— Чи знає вона, що він онук короля? — спитав Колл.

Елліель замислилася.

— Навряд, Володарю.

— Я не думаю, що вона бачить значні відмінності між людьми, — мовив Тон. — Я скористався своїми силами, щоб залякати їх, але Онн погрожувала вбити хлопчика, якщо я застосую більшу силу. Мені... мені прикро, що я не зміг досягти, чого ми хотіли.

Тафіра підвела погляд на збентежених вершників, помітивши виснажених коней, пошарпану збрую, зім’ятий одяг.

— Дякую вам за намагання. Це була відважна спроба.

— Чи готувалися Люті до нападу? — запитав Колл. — Скільки у нас є часу до того, як вони прийдуть, щоб помститися?

Тон ворухнувся в сідлі, ніби задивившись на високі стіни Феллстаффа.

— Сила Тона змусить королеву Онн двічі подумати, перш ніж нападати на нас, — сказала Елліель. — Сумніваюся, що вона коли-небудь бачила щось подібне.

— Крижані Люті збирають величезну армію на півночі, — додав Тон. — Вони вважають піщаних Лютих своїми смертельними ворогами, а люди для них, схоже, не більше, ніж якась дрібниця.

Елліель кивнула.

— Погоджуюся. Скидається на те, що Нортерра не найбільше турбує королеву.

Тон, повеселішавши, повернувся до короля.

— Однієї мети ми таки досягли. — Він поплескав по двох великих загорнутих пакунках, приторочених до сідла. — Крижані Люті запропонували всі свої історичні записи.

Посмішка Елліель була сповнена гордості.

— Ти не залишив їм вибору.

Тон відповів зніяковілою усмішкою.

— Ми з ученою дівчиною дізнаємось якомога більше про те, хто я і хто такі Люті.

У каміні палав теплий вогонь, освітлюючи замкову бібліотеку. Покл підкидав дрова двічі на годину, переважно задля того, щоб побачити Шадрі. В канделябрах горіли свічки, крізь вікна проникало слабке сонячне світло. Дівчині тут було тепло й затишно, а тому й зручно здобувати знання.

Шадрі мріяла, що колись сама зможе читати мовою Лютих. У них ще залишалися для вивчення цілі стоси документів піщаних Лютих. Вони з Тоном переклали і занотували лише невелику частину з них.

Стоячи перед довгим бібліотечним столом, Тон шанобливо розкладав пластини, які щойно дістав від королеви Онн.

— Тепер, отримавши обидва набори історичних хронік, ми маємо історію раси Лютих... моєї раси? Дуже скоро, вчена дівчино, ми знатимемо про Лютих більше, ніж будь-хто у світі.

Шадрі постукала по кришталевих пластинах і подивилася на списані аркуші поруч, на яких вона вже записала інші легенди, в тому числі апокрифічну історію про Кура, який сховався всередині гори, щоб забути своє горе.

— Я сумніваюся, що будь-яка з цих версій є правдивою. Чи були ці тексти написані одразу або ж це легенди, складені й записані набагато пізніше?

Тон узяв пластину, підніс прозорий кришталь до вогника свічки, вдивляючись, як полум’я мерехтить на вигравіюваному письмі.

— Що є правдивою історією, а що ні? Звідки нам знати? Я особисто нічого з цього не пам’ятаю, так само, як і ти.

Шадрі замислилася, а потім поставила запитання, яке вжахнуло би будь-якого хранителя.

— Чи справді ця давня історія має для нас значення зараз? Люди виживали впродовж двох тисяч років після того, як Люті знищили світ і покинули нас. Ми відновлювалися, створювали власні міста. Ми маємо записи про ті жахливі перші століття, коли ми зцілювали світ. Як дбайливі господарі, ми доглядали за пошрамованими полями й висаджували нові ліси замість знищених, і через дві тисячі років земля відновилася, стала майже здоровою. Ось що для мене важливіше.

— А тепер Люті повернулися, — мовив Тон. — Я не вважаю, що це привід для святкування.

— І я так не вважаю. — Шадрі вибрала один з кришталевих документів, які Тон привіз із півночі, а потім витягла чистий аркуш паперу. Вона так довго блукала трьома королівствами зі своїми скромними щоденниками, що звикла писати дуже густо, вщерть заповнюючи словами кожну сторінку. Тому тепер їй здавалося марнотратством списувати стільки паперу, але ж вона записує історію, документує дуже важливі нові відомості. Шадрі відчувала гордість, що виконує таку потрібну роботу.

— До справи.

Тон провів довгим пальцем по кришталевій поверхні, наче самий лише кінчик його пальця міг витягти правду з документа.

— Ти готова, Шадрі?

Вона поправила чистий аркуш, взяла перо і вмочила його в чорнило.

— Готова.

Тон уколов великий палець і крапнув кров’ю на кришталеву пластину, перш ніж його вроджені здібності до зцілення зупинили кровотечу. Кров на кристалічній пластині почала взаємодіяти з написами, активуючи їх, щоб шари тексту відобразилися, розгорнувшись у повітрі.

Тон надиктував історії про деякі з останніх битв, у яких виснажені та майже винищені армії билися в горах. Більшість людей-піхотинців вже було вбито, а частина ландшафту перетворилася на чорне скло від магічних вибухів і потоків крові.

У крутих горах, які тепер називаються Хребет дракона, королева By зійшлася в останньому бою з королевою Онн. Вони билися на вершині горн, уся земля двигтіла, текли потоки лави, і сам світ навколо них розламувався і розпадався. Дві королеви зітнулися, схрестивши кришталеві списи і гостро відточені мечі, що символізувало їхнє давнє протистояння, їхню потребу помсти.

Тон зупинився.

— Я знайшов опис цієї ж битви, написаний піщаними Лютими, і це зовсім інша історія. — Він грубувато пирхнув. — Кожна сторона бачить усе по-своєму.

Він закінчив читати про те, як By поранила Онн в обличчя, а потім велике виверження вулкана струсонуло гори, розкидавши суперниць у різні боки. Крижані Люті віднесли свою поранену королеву у безпечне місце, а піщані Люті відступили по випаленій землі. Обидві раси поринули в сон на дві тисячі років.

— Краще б вони не поверталися, — пробурмотіла Шадрі. — І залишили нас у спокої.

Тон витягнув ще одну випадкову пластину зі стосу й прочитав важливу історію про двох Лютих, які насправді билися з Оссусом. Одну величезну армію очолювала Дар з клану крижаних Лютих, хоча, як не дивно, у тексті йшлося просто про Лютих, без розрізнення, були вони нащадками Раан чи Сут. Дар поранила величезного дракона списом, а Рао, «один з найвидатніших воїнів Лютих», бився поруч із нею. Оссус був поранений і заповз по тунелях глибоко під гори, де відтоді й залишався похованим.

— Думаю, що я, напевно, був замурований у горі Вада задовго до того, як Дар і Рао билися з драконом, — сказав Тон. — Я не пам’ятаю цього.

Зацікавившись, Шадрі провела пальцем по губах.

— Отже, Дар була з крижаних Лютих, а з інших документів очевидно, що Рао походив з піщаних Лютих. У цій історії вони б’ються разом, об’єднавши зусилля проти спільного ворога.

— О, нова ідея! Хоча я впевнений, що обидві раси заперечуватимуть твою версію. Здається, вони вже забули про це.

— Та й чи було це взагалі правдою, — пробурмотіла Шадрі.

— Спис Дар висить за троном королеви Онн, — мовив Тон, — і на його лезі все ще є сліди крові дракона. Я сам бачив. Це свідчить про те, що історія принаймні частково правдива.

Шадрі була налаштована більш скептично.

— Хто завгодно може повісити на стіну закривавлений спис і розповідати байки. А ще здається безглуздим, що дракон може бути настільки великим, що його поховане тіло утворює гірський хребет. Якщо Оссус справді такий велетенський, як Люті зможуть його перемогти? Навіть якщо всі вони об’єднаються?

Тон із сумнівом подивився на неї.

— Ти знаєш, скільки лиха існує на світі. Поглянь лише, що сталося з моєю бідолашною Елліель. Ми знаємо, що ішаранці вчинили з вашим конаґом Конндуром. Ми бачили, як крижані Люті знищили людей на озері Бакал. Дракон є втіленням цього зла. Кур повинен був мати якийсь задум щодо всього цього. — Він почухав потилицю, насупивши брови. — Дивно говорити про нього так. Якщо я...

— Давай повернемося до історії, — перебила його Шадрі. — Кур очистився від усіх лихих думок і використав їх, щоб створити величезного дракона. Але це не має сенсу. Якщо все зло у світі зосереджене в драконі, похованому глибоко під горами, то чому ж воно все ще гуляє світом? — Вона розчаровано розвела руками. — Чому існує насильство, злість і помста? Ми бачимо це скрізь! Чому люди все ще заподіюють одне одному такі жахливі речі? Чому Люті все ще ненавидять своїх супротивників? Зло не поховане!

— Сумніваюся, що всі темні сили, вся темрява залишилися запечатаними всередині дракона, — відповів Тон. — Як один дракон міг умістити все це? Можливо, зло притаманне нам... або вам. Можливо, ви народжуєтеся з ним. Це виглядає, так наче Кур, очищуючись, зачерпнув відро води зі струмка, але потік води не припинився.

— Тоді на що сподіватися? — запитала Шадрі. — Якщо Люті за своєю природою недосконалі, а отже, і ми, люди, — їхні вторинні творіння — теж недосконалі, то вбивство дракона не зупинить зло.

Тон вже не звертав уваги на літери, що мерехтіли в повітрі.

— Це правда. Потік тектиме й далі.

Шадрі нахилилася ближче і запитала:

— Ти відчуваєш зло в собі? Ти не людина, і я не зовсім впевнена, що ти звичайний Лютий. Якщо ти Кур, то в тобі немає зла... Якщо ти повністю очистив себе від усієї цієї темряви, чи відчуваєш ти ненависть? Чи відчуваєш ти лють?

— Я не знаю, яким мало би бути це відчуття... — Він знизав плечима. — Можливо, нам усім потрібні твердість і м’якість, сила і слабкість, щоб бути по-справжньому сильними.

Тон змахнув рукою, і літери в повітрі зникли. Обговорення з Шадрі зацікавило його набагато більше, ніж читання документів.

— Можливо, один дракон не може вмістити всі темні сили бога. А що, як зло з Оссуса просочується у світ... і так відбувалося протягом століть?

Шадрі захопилася цією ідеєю.

— А може Оссуса вже немає, але він усе ще живе всередині кожного з нас. Якби все зло у світі було надійно поховане, якби кожне створіння — кожен Лютий і кожна людина — було цілком добрим і чистим, то як би взагалі можна було виміряти зло? Чи існувало б воно взагалі?

Тон, замислившись, надовго замовк.

— Я не знаю. — Він підняв іще одну пластину і вколов великий палець, знову відкривши рану. — Давай вдовольнимося легендами замість філософії. Іноді в цьому більше сенсу.