Війна помсти

11

Святилищє пам’яті у Феллстаффі стало для Шадрі другим домом. Пишаючись своїм новим титулом хранительки самої королеви, молода вчена проводила там багато днів за книгами, розкладеними на довгому столі, читаючи в променях сонця або при свічках. Вона невтомно ставила запитання, бо хотіла знати все. Але сьогодні вона була рада, що їй не доведеться сидіти за вивченням книг на самоті — королева Тафіра запропонувала дівчині супроводжувати її.

Мовчазний і серйозний, як і належить охоронцю королеви, Хоробрий Ласіс у чорному плащі провів жінок вулицями міста до двоповерхового святилища пам’яті. Дорогою Шадрі не вмовкала, потік її думок нагадував своєю хаотичністю політ джмеля.

— Можливо, хранителі дадуть вам більше відповідей, ніж змогла знайти я, моя королево. Хранителька Тума виглядає роздратованою, коли я ставлю занадто багато питань.

Тафіра нахмурилася.

— Вони мають бути задоволені тим, що хтось так цікавиться нашою історією.

Ласіс порушив мовчання.

— Можливо, їм не подобається, коли вони не знають відповідей.

Шадрі усміхнулася до нього. Вона була сильною й незалежною дівчиною і вдягала товсті багатошарові спідниці та кофтини, бо в них завжди було безліч кишень, де вона могла зберігати все, що може їй знадобитися. Мандруючи світом на самоті, Шадрі носила величезну торбу, набиту харчами, зошитами, голками для штопання, сірниками, недогарками, свинцевими стилусами і маленькими торбинками для усіляких зразків, які їй траплялися під час подорожей.

Відколи Шадрі з’явилася в Нортеррі, вона охоче розповідала про все, що дізналася у своїх мандрівках. Вона надокучала всім — від Покла, хлопця, що заготовляв дрова, до самої королеви Тафіри — різними історій ми та всілякими запитаннями, що спадали їй на думку.

Ласіс відчинив двері святилища пам’яті, і Шадрі зазирнула всередину. Це було одне з її улюблених місць. Вона прочитала десятки томів і сувоїв, вивчаючи імена людей та їхні життя, їхні таланти, складені про них легенди, їхні скарби та нащадків. Вона подивилася на Тафіру, і її очі засяяли.

— Так багато людей залишили стільки різних історій!

— Звертай увагу і на живих, люба дівчинко, — зауважила Тафіра, коли вони увійшли до будівлі. — Спадок людини слід бачити на власні очі, а не просто пам’ятати.

— Я це запам’ятаю, — відказала дівчина. Книги та сувої навколо неї пахнули чудово.

Ласіс щільніше зачинив за ними двері, й Шадрі краєм ока помітила довгий шрам на його шиї. Після її настійних розпитувань він розповів їй, як королева крижаних Лютих перерізала йому горло, бо він набрид їй як полонений коханець, однак його власна магія Хороброго врятувала йому життя. Шадрі записала цю історію та віднесла документ у святилище пам’яті.

Молода вчена поважним кроком рушила вперед, оглядаючи столи та полиці з книгами і роздумуючи, з чого б їй почати сьогодні. Коли вони увійшли в передню залу, хранителька Тума вийшла привітати їх. Побачивши Шадрі, статечна хранителька насторожилася і набула напруженого вигляду, ніби згадавши, як потерпала від потоків її запитань, але королеву вона привітала тепло й шанобливо.

Тафіра поклала руку на плече Шадрі.

— Моя особиста хранителька провела велику роботу, описуючи історію нещодавнього нападу на озері Бакал. Вона вдячна за щедру допомогу, яку надали їй ваші люди.

Хранителька Тума відповіла з вимушеною посмішкою.

— Звичайно, моя королево. Я доручила двом молодшим хранителям приносити усі документи, які запитує ваша хранителька. — Тума зітхнула. — Певно, вона лише надзвичайно розлогу історію.

— Це наш спадок. — Шадрі приготувалася захищатися. — Ми повинні ділитися ним, наповнювати архіви подробицями та документами з відомостями про всіх лордів-васалів, солдатів та їхніх сімей. Кожен у Співдружності повинен пам’ятати людей, які билися на озері Бакал, і людей, які там загинули.

Ласіс виструнчився.

— Вони заслуговують, щоб їх пам’ятали.

Королева спохмурніла.

— Я часто приходжу сюди сама, щоб поміркувати про своє життя та спадок, який залишу по собі. Я вважаю, що біди, які я пережила, і любов, яку відчула, врівноважують біль.

— Чи можу я написати більше про ваше життя, моя королево? — випалила Шадрі. — Все, що ви пам’ятаєте про своє рідне село, місцевого божка, і що сталося, коли прийшла армія Співдружності. — Вона уявила, ніби розповідає романтичну казку. — І як ваш коханий Колланан забрав вас із собою.

Легка посмішка торкнулася кутиків вуст Тафіри, перш ніж вираз її обличчя знову змінився.

— Це була не зовсім радісна казка, люба дівчинко. Я думаю, не всі подробиці варто пам’ятати.

Сонячне світло проникало крізь численні вікна, освітлюючи головну читальну залу за першим рядом полиць. Столи були заставлені старими фоліантами, деякі були вже розкриті для читання, інші — складені стосами. На полицях уздовж стін стояли книги, розставлені за прізвищами та роками. Послужливі хранителі ходили залою, допомагаючи відвідувачам, які прийшли згадати померлих родичів, студентам, що вивчають історію, повіреним, які займаються майновими суперечками, молодим парам, які бажали вивчити свій родовід, готуючись до шлюбу.

Пройшовши за Тумою до читальної зали, вони побачили за одним столом групу солдатів супроводу, на яких досі були накидки та камзоли із символом відкритої руки Співдружності. На столі були розкладені книжки в товстих шкіряних палітурках, проте Шадрі сумнівалася, що ці чоловіки вивчали долі давно вмерлих предків.

Коли капітан Рондо підвів очі й побачив королеву, його обличчя набуло суворого вигляду. Він непривітно кивнув, виявляючи якнайменше поваги.

— Королево Тафіро.

— Я не знала, що історія входить у коло ваших зацікавлень, капітане.

— Як кажуть у народі, кожен день приносить нову несподіванку. Мої люди сьогодні також мали несподіванку. Король Колланан попросив нас залишитися в Нортеррі, незважаючи на те, що конаґа вбито і три королівства повинні готуватися до війни.

— Король попросив вас залишитися тут, поки він сам вирушив на південь до Судерри, щоб зустрітися з королем Аданом, — відповіла Тафіра. — Ми раді, що завдяки вам у нас з’явилася додаткова сила, яка допоможе захистити Нортерру, якщо щось станеться, поки мого чоловіка немає.

Капітан вартових насупився і відвів погляд.

— Розвідники повідомляють, — заговорила Шадрі, — що багато доріг залишаються непрохідними через виверження вулкана Вада.

— Та все ж посланець дістався сюди зі звісткою про вбивство Конндура. — Рондо простягнув руку через стіл і потягнув до себе масивний фоліант з мапою Співдружності. — Шлях через високий перевал все ще має бути відкритий, це далеко на північ від гори Вада, хоча сніги скоро перекриють і його. — Він закрив книгу. — Але ми залишимося тут, як наказав король Колланан. Я сподіваюся, він не затримається надто довго. — Його голос, сповнений обурення, звучав грубо. — Поки мої люди та я чекаємо, ми маємо намір зібрати відомості, які можуть допомогти Співдружності Ми додамо їх у донесення, яке король відправить до Конвери. — Двоє його солдатів бездумно втупилися у книги перед собою.

Шадрі одразу зацікавилася.

— І що це за відомості? Я можу допомогти?

Рондо поглянув на неї і, здавалося, взагалі не зрозумів, хто вона така.

— Ми шукаємо свідчення про ішаранців, які могли опинитися в цій країні. Вони можуть бути шпигунами або диверсантами. Конаґ повинен знати про це. — Він опустив очі на книгу, що лежала перед ним. — У Нортеррі безпечно, бо вона далеко від Ішари, а отже добре підходить для того, щоб у цих землях міг сховатися ворог. Тут можуть бути шпигуни.

— О, я сумніваюся, що ви знайдете тут ішаранців, — впевнено мовила Шадрі. — Я не бачила жодного.

Інші солдати розсіяно розглядали візерунки на сторінках, уникаючи погляду Тафіри. Королева зберігала гордовиту поставу, її очі блищали. Її довге темне волосся було перев’язане незвичними барвистими шарфами, що виділяли її серед інших, виказуючи в ній чужинку.

— Я навіть не можу спати по ночах, — докинув Рондо, — знаючи, що ішаранські тварини зробили з нашим улюбленим Конндуром. Розтяли його на шматки!

— Вірний йому Хоробрий мав захистити його, — втрутився в розмову Ласіс, немов намагаючись спрямувати їхній гнів у інше русло. — Уто не виконав свій головний обов’язок.

Шадрі знала про ті жахіття, які Уто вчинив з Елліель. Знав про це й Ласіс. Але зауваження Хороброго не змусили солдатів Співдружності відволіктися на Уто. Шадрі відчувала гнів і обурення, які хвилями розходилися від них, як нагріте повітря з каміну.

— Навіть Хоробрий не може захистити від відвертої зради, — заперечив Рондо. — Конаґ Конндур помилявся, довіряючи хоч одному з ішаранців.

Один із солдатів, сержант Гідан, пробурчав:

— Ішаранці не такі люди, як ми. Вони не відчувають такого самого болю, не знають, що таке вірність.

Навіть для Шадрі, яка часто не помічала подібних речей, стало цілком зрозуміло, що його різкий тон був спрямований на королеву Тафіру, чий екзотичний одяг, смаглява шкіра та великі карі очі явно вказували на ішаранське походження.

Обурений таким зауваженням, Ласіс поклав руку на руків’я свого меча й відкинув чорний плащ, щоб мати більшу свободу рухів. Солдати Співдружності заворушилися, а деякі схопилися на ноги, приготувавшись до бійки.

Однак Тафіра підняла руку.

— Те, що ви кажете, може бути правдою щодо деяких ішаранців, капітане. — Королева дивилася на нього, поки він не опустив очі. — Коли я була ще маленькою дівчинкою, мачуха ненавиділа мене, бо мій батько зраджував їй із селянкою, і та завагітніла мною. Він прийняв мене і любив як свою доньку, проте мачуха вигнала мене з дому наступного ж дня після його смерті. Я вижила, допомагаючи людям, виконуючи будь-яку, часто найбруднішу, роботу. Я думала, що жителі селища добре до мене ставляться, але, коли прийшли завойовники із Співдружності і почали палити поля та руйнувати села, мій народ вирішив, що єдина їхня надія на порятунок — це принести мене в жертву нашому місцевому божку. — Солдати Рондо слухали, хоч і з явним небажанням. — Наш божок був лагідним, але мешканці селища були у відчаї, бо жорстокі солдати Співдружності ґвалтували, вбивали та спалювали все на своєму шляху. Не було жодного способу зупинити їх.

Тафіра нахилилася до столу, сміливо наблизившись до збурених солдатів. Здавалося, капітан Рондо та його побратими перестали дихати.

— Моєму народу потрібна була кров для жертви, а мене вони вважали найменш погрібною, найменш бажаною людиною в селищі. Вони збиралися принести мене в жертву. — Жінка стиснула руку з перснем в кулак. — Але туди увірвався Колланан і зупинив їх, до того ж він не дав власним солдатам вчиняти звірства. Того дня він врятував мене.

Рондо та солдатам стало не по собі.

— Я не брав участі в тій війні, — сказав він. — Але воюватиму в цій.

— Так і буде, і я сподіваюся, що ви і ваші воїни зможете утриматися від звірств, на відміну від ваших попередників, — відказала Тафіра. — Наша зовнішність та наш одяг не зробили нас ворогами, капітане. Як і назва краю, де ми народилися. Важливо те, що в наших серцях.

Королева розвернулася, щоб піти. Ласіс прослідував за нею, Шадрі йшла останньою. Хоча сьогодні вченій дівчині не вдалося вивчити жодного нового документа, вона багато чого навчилася.