Війна помсти

36

Запах живиці та олії в королівських палатах заспокоював Мандана. Ставши конаґом, він переніс усі мапи, улюблені меблі та ідеалізований портрет своєї матері у ці набагато просторіші покої, що раніше належали конаґу Конндуру. Знову й знову Уто спонукав його думати про себе як про правителя Співдружності.

Мандан волів би планувати власне весілля, мріючи про радість, яка обов’язково настане, проте спершу він хотів закінчити цю картину. Свічки наповнювали кімнату теплим затишним світлом, а з відчинених вікон долинав прохолодний нічний вітерець, який розвіював випари фарби. Конаґ стояв перед мольбертом і широкими рухами розмазував пензлем по всій палітрі густо накладені фарби різних тонів. Саме для цієї картини Мандан Повелитель кольорів потребував багато червоної фарби.

Над його ліжком висів чудовий портрет його матері. Королева Мейра була найпрекраснішою жінкою, яку він коли-небудь бачив, і він пам’ятав, як вона пестила його, дбала, співала йому. Ліра була так схожа на неї...

Мандан був первістком Мейри, і він був для неї цілим світом, так само, як і вона для нього. Він знав, що вона любила й Адана, свого другого сина, але наступна дитина, її мертвонароджена донька, зламала її. Мейра так і не змогла оправитися від цього горя, хай би як сильно Мандан не любив її і не намагався показати, що він — це все, що їй потрібно. Мейра померла від сонної хвороби — він знав, що то не було правдою, — у грозову ніч. Маленький Мандан знайшов її холодне тіло. Він пам’ятав, як тряс і тряс її, але вона не прокидалася...

Із зусиллям відігнавши ці думки, він повернувся до картини. Деталі вимальовувалися добре, і Мандан працював, сповнений агресивної енергії. Йому вдалося пригадати кожного ішаранського раба, якого він звинуватив у вбивстві леді Альмеди, і тепер він малював їх виразно і яскраво, зображуючи їхні роззявлені роти, страждання від болю, благальні погляди їхніх очей. Він також додав тінь чистого зла, що йшла зсередини кожного з них.

Вибравши менший пензлик, він перейшов на тонший штрих і більш насичений червоний пігмент, підкреслюючи місця, де у в’язнів була здерта шкіра. Після катувань вони обвисли на дерев’яних палях, не в змозі стояти з перебитими колінами.

Ця картина покаже всім мешканцям Співдружності, що саме сталося. На жаль, Уто не дозволяв йому поки що виставляти роботу, бо це розкрило б існування ішаранських в’язнів, які збирали морські перли. Нічого, він повісить картину згодом, коли розпочнеться відкрита війна. Можливо, він урочисто продемонструє її на своєму весіллі.

Не відводячи очей від картини, Мандан заговорив до нетерплячого відвідувача, що теж був у кімнаті.

— Ішаранці! Ви ненавидите їх так само, як і я, лорде Ґоране?

Його лорд-васал сидів у пишно оздобленому кріслі, пітніючи та почуваючись незручно. Чоловіки розділили трапезу, перш ніж конаґ повернувся до малювання. Ґоран був людиною з надмірним почуттям власної значущості і не надто скромним, щоб не турбувати своїми скаргами безпосередньо Мандана.

— Звичайно, Володарю! Ішаранці — тварини! Але це все одно не дає відповіді на питання про мою особисту Хоробру. — У його голосі з’явилися плаксиві нотки, які посилювалися щоразу, коли він повторював свою скаргу. — Було надзвичайно важливо, щоб Клеа супроводжувала посольство на острів Фулкор. Уто наполягав на цьому, і я був готовий пожертвувати своїм захистом заради блага країни. Але чому вона повинна залишатися там зараз? Хіба ви не можете призначити караульним Фулкора справжнього військового командира? Коли я зможу отримати назад свою зобов’язану Хоробру?

Замислено стиснувши губи, Мандан бризнув іще крові на чоло одного з приречених рабів.

— Клеа перебуває на острові Фулкор за моїм наказом, і вона там залишиться. — Він домалював ще лахміть на тілах в’язнів. Гнів до мерзенного ворога надихав його.

Мандан вправно володів фарбами та пензлями. Він навчався у найкращих наставників. Однак більшість його попередніх робіт були портретами людей, які сиділи нерухомо, бо це давало йому можливість найкраще відтворювати їхні обличчя. Колись він хотів написати фрески із зображенням історичних битв, армій загарбників, з якими зіткнулася королева Креска на родючих землях злиття двох річок, або змалювати момент підняття перших стягів при заснуванні Баннрії дві тисячі років тому.

Для цієї ж роботи він спочатку розглядав набагато драматичнішу сцену, яка показувала б Хороброго Уто з вогнем, що струменить з його золотого реймера, коли він вражає огидних в’язнів, але зображення такої сцени виходило за межі його мистецьких здібностей.

Ґоран нервово склав долоні разом.

— Тоді я шанобливо прошу, щоб корона надала мені іншого Хороброго. Що ще мені робити для захисту?

Молодий конаґ відвернувся від картини і сердито подивився на нього.

— Ми всі повинні йти на жертви заради Співдружності. — Він замислено подивився на свою незавершену картину, на якій були зображені іноземні злочинці, приречені до страти.

Не постукавши, до покоїв короля увійшов Уто. Він виглядав розлюченим. Його чорні чоботи лунко гупали по кахляній підлозі.

— Щойно до тронної зали прибув посланець. Ходімо зі мною, щоб ви могли почути, що він скаже.

Ґоран, і без того вже збентежений моторошною картиною, злякано здригнувся, мимохіть штовхнувши таріль із залишками їжі.

Мандан опустив пензель.

— Вже пізно, Уто. Є список прохачів, з якими я зустрінуся завтра вранці. Можемо ми просто додати в нього ім’я цієї людини?

— Ходімо зараз, Мандане! — гаркнув Уто, і юнак, з брязкотом відклавши палітру та пензлик, вийшов з кімнати слідом за Хоробрим. Ґоран поспішив за ними. Не сповільнюючи сягнистого кроку, Уто пояснював, поки вони йшли коридором. — Судно постачання з острова Фулкор щойно повернулося з поганими новинами. — Він заскреготав зубами, ніби хотів перегризти комусь горлянку.

Мандан уже задихався від швидкої ходи і пітнів від тривоги.

— Що сталося?

Уто не відповів, а Ґоран розважливо притримав язика за зубами, — і вони влетіли до тронної зали.

Капітан судна стояв з темною повстяною шапкою в руці і м’яв її так, як пекар туге тісто. Він явно боявся говорити те, що збирався сказати.

Коли Мандан побачив вираз обличчя цього чоловіка, його серце впало.

Без усяких формальностей капітан випалив:

— Мій корабель врятувався, Володарю. Тільки нам вдалося втекти з острова Фулкор. Фортеця пала! Сім ішаранських військових кораблів атакували з моря, а потім ішаранці захопили острів.

Побілівши, Мандан кинув лютий погляд на Уто.

— Ми залишили там такі сили, три військові кораблі. Клеа повинна була захищати фортецю.

Уто відповів глухим голосом, у якому чулася безпросвітність.

— Ішаранці привезли божка.

У Мандана підкосилися коліна. Він, спотикаючись, піднявся сходами на поміст і важко сів на трон.

— Божка?

— Такого ж, як вони привезли в Міррабай. Острів Фулкор ближче до Ішари, тому божок мав ще більше сил для нападу.

Капітан судна заговорив поспіхом, так, ніби паніка від побаченого досі не пройшла, залишаючись цілковито реальною.

— Божок потопив наші військові кораблі, роздер їх на друзки, а потім піднявся на скелі і увірвався до фортеці. Мій корабель уже відпливав, і ми бачили вогонь і дим, бачили солдатів, які билися за своє життя на стінах фортеці. Ніхто не витримав би такої атаки. А проти божка...

Мандан, затремтівши, важко відкинувся на спинку трону. Він хотів здерти шкіру з кожного ішаранського загарбника, а тоді наказати Уто порубати їх на шматки реймером.

— Вони вбили мого батька на острові Фулкор. Ми не можемо віддати його цим тварюкам.

— Ні, Володарю, не можемо. — Уто повернувся до переляканого капітана. — Скажи своїй команді, щоб рознесли новину про те, що вони бачили. Я хочу, щоб це почули всюди — в припортових тавернах, на рибних ринках, на торгових площах. Потім пливіть назад до Рівермута. Ми дамо вам припаси і озброїмо ваш корабель, який стане частиною нашого великого флоту.

Реагуючи на різкі команди, капітан випростався.

— Я битимуся за Співдружність, але... якщо вони привезуть сюди божка? До наших берегів?

— Я сам бився з божками, — відказав Уто. — Є речі набагато страшніші. — Він, мов статуя, піднісся над троном і повернувся до Мандана. — Ми повинні відповісти на це.

Мандан кивнув і повторив:

— Ми повинні відповісти.

І він, засидівшись далеко за північ, писав з допомогою Уто укази про переміщення військ та реквізицію придатних для морської служби кораблів і розпорядження своїм воєначальникам готуватися до війни.

Наступного ранку Мандан був нещасним і дратівливим, але Уто не відступав, змушуючи його виконувати свої обов’язки. Очі юнака свербіли від недосипання, а тіло боліло, поки він, сидячи за довгим столом, де проводилася нарада, вислуховував звіти міністрів та воєначальників. Слуги принесли різні страви на сніданок, але Мандан не був голодним. Він бажав би, щоб війни не були такими складними.

Торговець-утаук у барвистому вбранні пробився на ці збори, наполягаючи на тому, що має важливе повідомлення для конаґа Мандана. Оскільки саме зараз засідала військова рада, охоронці подумали, що незнайомець приніс якесь повідомлення, що стосувалося ішаранської війни. Утауки часто мали незвичні джерела інформації.

Торговець змахнув пил зі свого зелено-бежевого дорожнього одягу, поправив ремінь і торбинки на поясі. Він випростався.

— Я Доннан Ра, представник племені утауків.

— Я бачу, — відказав Мандан різким тоном. — Ніхто так не одягається, як ваш народ.

— Ми пишаємося нашими родинними кольорами. — Доннан смикнув себе за рукав, а потім продовжив твердішим голосом. — Я пишаюся своєю минулою службою конаґу Конндуру. — Він намалював коло на грудях. — Початок є кінцем є початком.

— Багато що наближається до кінця, — перебив його Уто. — Чи маєте ви дійсно важливу інформацію для нас? Ми готуємося до війни.

— Я маю життєво важливу інформацію про страшну війну. Королева піщаних Лютих By наказала королю Адану надіслати термінове повідомлення. — Доннан сягнув рукою до своєї барвистої туніки і дістав загорнутий у шкіру гаманець, який обережно розгорнув. Він вручив послання молодому конаґу.

Мандан був роздратований.

— Чому королева By наказує моєму братові? Він — король Судерри.

Торговець ухилився від відповіді.

— Король Адан вважає це повідомлення важливим. Королева піщаних Лютих бажає зустрітися з вами особисто. Її пустельна імперія вже уклала союз із Судеррою. — Доннан чмихнув. — Принаймні так повідомляється.

Мандан взяв аркуш паперу, вчитався в кучеряві літери. Уто стояв у нього за спиною, уважно вивчаючи лист.

— Це ще одна хибна тривога, мій конаґу. Відволікання уваги.

— Зовсім не відволікання, — гордовито наполягав утаук. — Мій народ бачив страшні речі, незрозумілі речі — зниклі каравани, покинуті села, гори, що здригаються і вивергають вогонь. Люті мають велику силу, і вони збираються розбудити дракона. — У нього була страшенно зверхня посмішка. — Це вб’є нас усіх. Уся Співдружність повинна спрямувати свою увагу на цю загрозу.

Уто заговорив, не порадившись із Манданом, який залишився сидіти за столом.

— Ми чули ці древні історії. Конаґ Конндур був так наляканий на горі Вада, що відкинув усю мудрість і спробував подружитися з Ішарою. Це була його найбільша помилка як правителя. Саме це його вбило.

Мандан зблід, відклавши листа.

— Яка нісенітниця! Навіщо ви докучаєте нам?

— Я нічого про це не знаю, але я горюю за конаґом, — сказав Доннан Ра. — Конндур Хоробрий був хорошим правителем, і він добре мені платив. Повірте мені, Володарю, я сам бачив піщаних Лютих, вони небезпечні. Наскільки нам відомо, крижані Люті вже вдарили по Нортеррі. — Він став іще серйознішим. — Я пропоную вам відгукнутися на заклик королеви By. Вона не той ворог, якого ви хотіли б собі нажити.

Лорд Ґоран, що сидів досить далеко від конаґа, заговорив, намагаючись звучати поважно.

— У нас тут інші — важливіші — справи, пане. Війна з Ішарою на порозі, а піщані Люті далеко.

Гнів спалахнув у очах посланця-утаука.

— Народ Судерри не радітиме, якщо почує, як мало їхній конаґ думає про них. — Він намалював коло довкруж серця. — Я передам повідомлення королю Адану.

Мандан зіщулився, намагаючись продумати наслідки, як його вчили наставники і його Хоробрий.

— Уто, я знаю, що мій брат образиться, якщо я принаймні не відправлю посланця. Може, нам не варто повністю ігнорувати королеву піщаних Лютих? — Коли він подивився на пихатого Ґорана, юнакові спала на думку ідея. — Гаразд, якщо це так важливо, я призначаю лорда Ґорана своїм представником. — Він кивнув сам собі, подивився на Уто, щоб отримати підтвердження, і побачив справжній, глибокий гнів у очах свого Хороброго.

Уто заговорив до настирливого лорда, але його гнів, здавалося, був спрямований на посланця-утаука.

— Ґоране, візьміть супровід і знайдіть дорогу до цієї королеви By. Конаґ надішле з вами подарунки. Займіть її чимось. Зараз ми не хочемо мати ніяких справ з піщаними Лютими.

Спочатку честолюбний лорд-васал посміхнувся, потім зблід.

— Я? З мене поганий посланець, я не навчений дипломатії. Мені треба керувати своїми землями, і я...

Уто обірвав його:

— Я подбаю, щоб ви виїхали негайно. У нас тут є важливіші справи, про які слід турбуватися.

Пихатий лорд виглядав переляканим, а Мандан насолоджувався цим, радіючи, що позбудеться докучливих скарг Ґорана, і вони зможуть зосередитися на відвоюванні острова Фулкор.

А ще Мандану потрібно було планувати весілля.