Війна помсти

86

Гетррени явно не збиралися відпливати, хоча військові кораблі для них вже були готові.

У нападі сильного гніву верховний жрець Кловус зажадав зустрічі з Маґдою, проте вона — ніби здираючи з нього ніжну шкірку — бачила наскрізь його самого, його пустопорожні погрози, його страх.

— Маючи стільки їжі та відпочинку, ми стаємо сильнішими і зможемо бути кращими воїнами, — сказала Маґда. — Я була б готова швидше, якби мій любчик припинив уникати мене.

Кловус відчув відразу, але, опанувавши себе, відповів:

— Якщо це те, що потрібно зробити, щоб ви сіли на кораблі і виконали обіцянку...

Маґда махнула мускулистою рукою.

— Усьому свій час. Чи готові ваші кораблі зустріти океанські шторми? Чи достатньо добре навчені ваші капітани?

— Кораблі готові, і пора вирушати на війну! Вам нема чого боятися.

Вона дала йому потиличника.

— Я не казала, що боюся! Але я не впевнена, що у Співдружності краще, ніж у цьому місті. — Вона обвела рукою весь палац, який тепер вважала своєю власністю. — Я думаю, що натомість ми просто заберемо Сереполь.

Ледь вирвавшись від Маґди, Кловус поспіхом залишив палац емпри, не в силах більше стримувати свій гнів. Він зрозумів те, що повинен був визнати раніше, — гетррени не збираються покидати Ішару. Взагалі ніколи. Він уже не міг більше потурати варварам або навіть терпіти їх, і йому доведеться прикликати свою найбільшу силу. Кловус не міг керувати гетрренами, не міг змусити їх дотримуватися укладеної ними ж угоди. Він був дурнем, довірившись обіцянці Маґди, навіть якби це принесло Ішарі повну перемогу. Натомість тепер він мусив врятувати свою землю від цих покидьків. Врешті-решт люди вважатимуть його героєм. Якщо йому все вдасться.

Кловус відчував, як темна буря назріває у його серці та розумі, як його пронизують блискавки люті, що були лише відлунням невдоволення божка... який віддзеркалював у собі почуття людей. Усі в Сереполі були налякані, обурені та розгублені, і скоро їхній гнів обернеться проти їхнього верховного жерця, якщо він нічого не зробить. Вони будуть звинувачувати його в тому, що він привів цих мерзенних варварів до їхньої столиці. Кловус мав захистити своїх послідовників, мав очистити Сереполь від гетрренів.

Він зрозумів, що непокірні дикуни ніколи добровільно не піднімуться на борт військових кораблів і не вирушать завойовувати Співдружність. Вони залишаться тут і мучитимуть людей, поки повністю не спустошать цей край.

Почуй нас, убережи нас!

Кловус усе життя чув співи, що котилися луною поміж вірян, — молитви до божків і жерців. Тепер ці слова набули іншого значення. Почуй нас, убережи нас. Він почув людей і знав, як їх уберегти.

Кловус рушив до храму Маґніфіка.

Відколи верховний жрець знову взявся за роботу, споруда збільшилася вдвічі. Раніше, коли серепольському божку доводилося існувати в підземеллі під недобудованим храмом, він уже був досить сильним, адже люди постійно підживлювали його молитвами та жертвами. Тепер, коли Маґніфіка росла, сила божества зростала в рази швидше. Хоча багато людей все ще молилися за зниклу емпру, яку вже давно ніхто не бачив, у ці непрості часи вони мали спрямувати свої молитви туди, куди вкаже верховний жрець Кловус.

Поки він прямував вулицями до храмової площі, сповнений рішучості виконати свою місію, він наказав своїм ур-жерцям скликати вірян. Час настав. Варвари були розсіяні по всьому місту, вони займали будинки і шинки, спали під відкритим небом, бо так їм більше подобалося. Послідовники Кловуса виконували його накази і намагалися не провокувати їх.

Кловус дійшов до площі, де височіли три яруси східчастої піраміди, прикрашеної незліченними скульптурами, втіленнями божків Ішари, символами надії та захисну. Хоча в кожному окрузі був свій головний божок та безліч інших місцевих божеств, серепольська сутність була об’єднанням їх усіх, і люди спрямовували свої сили саме до неї.

Кловус відчував нестримну силу енергії, що скопичилася в його храмі. І хоча сутність не розуміла конкретних деталей чи обставин, вона відчувала його емоції — і вона зробить те, що він бажає. А бажав Кловус лише одного: щоб божок очистив Сереполь від загарбників.

Натовпи вірян сходилися на площу Маґніфіка, хтось ішов сміливо, хтось — боязко. У багатьох людей очі були затьмарені страхом: вони боялися, що це зібрання може перетворитися на різанину, що гетррени, озброєні мечами та палицями, увірвуться в натовп і переб’ють їх усіх. Однак інші покладалися у своїй вірі на верховного жерця, а отже, і на божка. На площі вже зібралися сотні людей, і Кловус знав, що натовп ще зростатиме.

Верховному жерцю треба було діяти швидко, бо звістки про це зібрання неодмінно дійдуть до Маґди. Очільниця гетрренів не знала, що він задумав, але вона зовсім не дурна. Вона спробує його зупинити.

— Настав час ваших жертв! — заволав він до натовпу. — Нам потрібні ваші молитви, ваша сила і ваша кров. Принесіть жертви божку, захиснику Сереполя.

— Але ж Сереполь скоро впаде! — вигукнув хтось.

— Ні, якщо я зможу це зупинити. — Кловус боявся, що віряни перетворяться на розлючений натовп і підуть проти нього. — Гетррени збрехали нам! Вони обіцяли бути нашими союзниками проти безбожників, але натомість вони полюють на нас. — Він підняв у повітря кулак. — Це має припинитися!

Натовп вибухнув радісними криками. Численні ур-жерці та служки розійшлися вздовж фундаменту храму, займаючи свої місця біля вівтарів, аби приймати жертви. Порожні урни чекали крові, а жерці приготували ножі.

— Почуй нас, убережи нас! Божок повинен бути сильним, аби викорінити це зло серед нас.

Храм Маґніфіка завібрував і здригнувся. Камінці в стінах, розкришившись у пил, посипалися між великими блоками. Здавалося, що сутність всередині готова вибухнути. Кловус приклав руку до серця, зосередившись.

— Ще ні, ще ні!

Віра та гнів натовпу додали сили божку. Деякі люди, протискаючись уперед, різали собі руки, долоні, і кров стікала на землю, а не в жертовні урни. Шаленство, що охопило вірян, наповнювало божка ще більшою нестримною силою.

Кловус, відчуваючи запаморочення від такої зливи емоцій, стояв на кам’яних сходах. Люди напирали так несамовито, що верховний жрець злякався, що в цьому запалі його можуть розтоптати. Він піднявся на кілька сходинок вище.

Але саме цього Кловус і хотів.

Неподалік він помітив чотирьох робітників у простому одязі: непримітних сорочках і штанах. Один чоловік дивився на нього з розумінням, його погляд був незвично пильним.

— Заха, — тихим голосом промовив Кловус.

Один з непоказних чоловіків кивнув.

— Ми четверо захистимо вас, якщо натовп стане небезпечним.

— Небезпечні гетррени, — пробурмотів Кловус, почуваючись більш впевнено, коли поруч опинилися його найкращі асасини.

Усередині храму божок розростався стрімко, наче лісова пожежа, що досягла сухого бурелому. Кловусу невдовзі доведеться випустити сутність. Але ще не час...

Стоячи на підвищенні, жрець обвів поглядом натовп. Людей ставало все більше, і їхні крики відлунювали хвилями непохитної віри.

— Почуй нас, убережи нас! Почуй нас, убережи нас!

Раптом на краю площі зчинилася паніка, і крики перейшли у зойки. Верховний жрець побачив тридцять чи сорок гетрренів, що мчали на конях. Вони затоптали кількох вірян, які не встигли відскочити з дороги, і їхні понівечені тіла валялися на землі, а варвари продовжували пробиватися крізь натовп. Кілька ішаранців спробували зупинити їх, але дикі коні варварів били їх копитами. Гетррени витягли зброю і накинулися на людей.

Кловус відчув сильний спалах тривоги й жагу помсти і вже не міг стримувати свій гнів. А далі всі ці почуття були посилені й збільшені божком, який увібрав в себе емоції, що охопили натовп, і став їхнім відлунням.

Жрець стиснув свій ланцюжок на шиї, заплющив очі і спрямував думки до божества, що клубочилося, мов грозова хмара, у глибині храму. Ця істота теж була серцем Сереполя, душею цих людей, і вона мала вийти назовні й битися за них. Кловус, зосередивши свої думки, пробурмотів заклинання, випускаючи розгніване божество з його світу, з-за дверей заклинання, з-за димчастого скла.

І в цю ж мить — крізь риштування та цеглу на незавершеному третьому ярусі піраміди — назовні прорвалася буря. Божок з ревінням здійнявся вгору у вирі диму й пилу, нестримного гніву й страху. Це був живий ураган з пазурів і блискавок, щупальців, схожих на гадюк, і кулаків, подібних могутнім таранам. Сутність розкидала величезні кам’яні блоки, вириваючись на волю.

Ударна хвиля скинула Кловуса з підвищення, на якому він стояв, але Заха встиг його підхопити. Немов лавина, що з гуркотом несеться гірським схилом, серепольський божок виринув з храму і понісся крізь натовп.

Люди кричали і вили, одні — охоплені трепетом, інші — болем, адже божок змітав усе, що опинялося в нього на шляху. Кловус відчував, як божок розростається і в повітрі, і ніби всередині самого жерця.

Вершники-гетррени здійняли кулаки вгору, і Кловус побачив, як на їхніх обличчях з’явився жах.

Божок, простягнувши димні щупальця, висмикував варварів із сідел, піднімав їх у повітря, бив один об одного зі страшною силою і відкидав понівечені тіла. Він топтав диких коней і знову й знову жбурляв гетрренів високо в повітря. Деяких з них він розбив об стіни будинків.

Віряни, охоплені жахом, розбігалися з храмової площі, але багато хто з них заціпенів на місці, вражений виглядом істоти, яку вони допомогли викликати.

Знаючи, що йому було наказано Кловусом, божок швидко впорався з першими рядами гетрренів. Кловус викликав сутність, щоб очистити Сереполь від варварів, але це була істота, створена з насильства і нестримного руйнування. Вона не була здатна діяти вміло й майстерно і не розрізняла дрібних відмінностей.

Божок ринув від Маґніфіки далі, врізався в будівлі навколо храмової площі і зрівняв їх з землею, руйнуючи стіни і розтрощуючи дахи, щоб знайти і знищити гетрренів.

Він котився вперед, спалахуючи блискавками, вивергаючи клуби диму й пари. Кловус потягнувся до божка через свій внутрішній зв’язок, намагаючись відкликати його назад. Однак божок занадто довго виношував свою силу, і тепер він бушував, мов дитина в гарячковій істериці. Зовсім некерований.