Війна помсти

24

Коли з вежі пролунав сигнал тривоги, караульна Клеа кинулася кам’яними сходами на верхівку стіни, що з усіх боків оточувала фортецю. Безперервні удари гонгу скликали гарнізон до зброї, і її солдати займали свої позиції. Вартові, що стояли на виступаючих кутах стіни, пильно вглядалися у море.

Клеа оглянула обрій на сході й побачила червоно-білі вітрила семи ішаранських військових кораблів, що прямували просто до острова Фулкор. Її командний голос прогримів на все подвір’я.

— До зброї! Готуйтесь битися за своє життя!

Її солдати поспіхом хапали зброю та обладунки, а Клеа продовжувала кричати:

— Ми чекали цього! — Хоробра не відчувала страху, і тільки передчуття бою розливалося по тілу гарячим металом. Потім вона прошепотіла сама собі:

— О, як же я чекала на це.

Ворожі кораблі наближалися з дивовижною швидкістю. Хоча вимпели, які маяли та тріпотіли на дахах будівель, вказували на те, що вітер дме у протилежному напрямку, якимось чином ішаранцям вдавалося стрімко рухатися вперед. Лиха магія, жодних сумнівів.

Тут, на острові Фулкор, стояли три військові кораблі Співдружності, направлені сюди після вбивства конаґа Конндура. Клеа очікувала більшої підмоги, але навіть вона не чекала ішаранської навали так скоро.

Два кораблі Співдружності були у морі, тримаючись східного берега острова, а третій захисник залишався пришвартованим у вузькій бухті внизу, єдиній безпечній гавані острова. Під неперервні звуки тривоги моряки неслися крутими сходами до причалу, щоб підготувати третій корабель до відплиття.

Від західного берега острова нещодавно відійшло невелике судно, яке доставило гарнізону припаси та зброю, а також звістку про те, що конаґ Мандан готується до повномасштабної війни проти Ішари. Незабаром острову Фулкор, прийнявши десятки військових кораблів, належало стати плацдармом для великого вторгнення в новий світ, однак зараз Клеа не могла думати про все королівство. Ця фортеця належала їй. Вона була караульною, і вона захищатиме її.

Хоча ворог значно переважав їх чисельно, два вітрильники захисників взяли курс прямо на ішаранські кораблі, готові дати їм відсіч. Десятиліття тому ішаранський флот влаштував облогу острова, й ішаранці спробували заморити голодом солдатів гарнізону, але тоді Уто — Уто з Рифу — дістався рифів, які виступили з-під води під час відпливу, і зненацька атакував кораблі, що стояли на якорях, випустивши по них палаючі стріли, коли їм здавалося, що вони у безпеці. Тепер захисники Клеа збиралися використати ті самі довгі луки, наблизившись до ворожих кораблів і підпаливши їх.

Зі стін фортеці Хоробра спостерігала, як до них наближаються вітрила з біло-червоними смугами. З двох її кораблів, наче іскри із шліфувального круга, зливою вирвалися яскраві цятки. Більшість палаючих стріл не влучила, бо нетерплячі лучники вистрілили надто рано, але кілька стріл все ж поцілили в головний корабель ішаранців. Одна обпалила туго напнуте вітрило. Клеа знала, що її капітани будуть вести кораблі вперед, доки не випустять кілька потужних залпів вогняних стріл, а тоді відступлять у безпечне місце. Два бойові кораблі не могли сподіватися знищити сім.

Перш ніж головний ворожий корабель загорівся, уздовж його ватерлінії відкрилися дерев’яні віконниці... і те, що вихлюпнулося з вантажного відсіку, сповнило Клеа почуттям огиди: безформна маса, зліплена з вітру та хмар, диму і жаху, облич та завитків, звивистих щупальців і могутніх кулаків.

— Вони привезли з собою божка! — вигукнула вона. Солдати, що юрмилися біля захисної стіни фортеці, закричали від обурення, яке невдовзі переросло у лють.

Чудовисько вивергнулося з трюму і понеслося над водою, роздуваючись і здіймаючи бризки.

Вихор палаючих стріл вдарив у корпус військового корабля, але вони згасли, не завдавши йому жодної шкоди. Вже за кілька митей божок нависнув над першим кораблем Співдружності, знищивши його ніс спалахом блискавки й вогню і розколовши дошки палуби на тліючі дерев’яні уламки.

Десятки моряків намагалися врятуватися, та марно — їхні тіла посікло уламками, що розліталися навсібіч. Божок ринув на корабель Співдружності, з гуркотом пронісся палубою, вириваючи дошки, аж поки не досяг щогли. Блискавки вдарили по снастях, і парусинові вітрила спалахнули яскравим полум’ям. Висока щогла здригнулася, нахилися і важко гримнулася на палубу, розчавивши кількох моряків.

Клеа спостерігала зі стіни, затамувавши подих.

Божок кидався вперед, мов скажений вовк, і корабель розгойдувало з боку в бік. Потім сутність поринула крізь палубу в трюм. Вона пробила кіль і виринула з нижньої частини корпусу, пронеслася під водою, а тоді вибухнула водяним смерчем, розганяючи хвилі на всі боки.

Другий корабель Співдружності відвернув, намагаючись уникнути зіткнення з божком, але він був у владі звичайних вітрів. Ішаранський флот вже був поруч, затискаючи приречений корабель у пастці. Наближаючись, ішаранці почали випускати по ньому палаючі стріли.

Вітрило корабля Співдружності загорілося, але перш ніж полум’я встигло розгорітися, на корабель налетів божок, немов кулак, в якому переплелися пінні хвилі і громові шторми. Величезна паща розтулила водянисті нематеріальні щелепи, і з неї став вивергатися отруйний туман, поглинаючи корабель. Наостанок божок могутнім ударом пробив корпус наскрізь і зламав корму.

Цілі й неушкоджені, крім, хіба, кількох тліючих плям від вогняних стріл, сім ішаранських кораблів рішуче рушили до острова Фулкор — прямісінько до гавані.

Вражена побаченим, Клеа торкнулася обруча реймера, що висів у неї на стегні, і зрозуміла, що їй доведеться скористатися ним.

У захищеній бухті третій військовий корабель Співдружності був нарешті готовий до бою. Його вітрила були підняті, швартови віддані, а екіпаж щосили веслував, поспішаючи вивести корабель з бухти. Високі скелі закривали їм вид на інший бік острова, і тому Клеа здогадалася, що капітан ще не бачив нападників та їхнього божка, а відтак не знав, з чим його кораблю доведеться зіткнутися.

Коли ішаранські кораблі наблизилися до острова, випущений божок помчав по хвилях, залишаючи за собою широкий білий слід. Клеа збагнула, що, як тільки третій корабель Співдружності вийде із захищеної бухти, він приречений, Обернувшись, вона закричала своїм воїнам:

— На стіни! Ставте катапульти, Підготувати гаряче масло! — Вона зціпила зуби. — Вбийте їх усіх! Захистіть стіни!

Караульна торкнулася свого меча. Реймер забере всі її сили, але ним вона зможе вбити найбільше ворогів — коли настане час. Солдати гарнізону мали всю зброю, обладунки та припаси, потрібні для звичайної облоги. Клеа важко ковтнула, але вона не дасть нікому побачити свій страх. Навіть Хоробра не знала, як боротися з божком, коли він штурмуватиме стіни. Один з таких божків знищив усю їхню колонію Валаеру. Як фортечні стіни, стріли та бойові сокири могли захистити від такої істоти?

Божок врізався у третій бойовий корабель Співдружності, зі страшною силою вдаривши у борт, і проломив корпус. Не зупиняючись, він продовжив свій шлях до острова, залишивши позаду розбитий потопаючий корабель. Коли розбурхана люта потвора наблизилася, то здалася меншою, ніж тоді, коли з’явилася вперше, немовби вона зменшувалася, витрачаючи енергію. Але це не допоможе врятувати острів.

Божок, досягши входу в гавань, зупинився, чекаючи на ішаранські кораблі. Ті з них, що рухалися першими, зайшли прямо у вузьку бухту, і, коли вони причалили, з них швидко висадилися ішаранські воїни, що одразу кинулися до сходів на скелі. Ці перші чотири ішаранські кораблі зайняли усі вільні причали, а з інших кораблів, що наблизилися до гавані, ішаранці відправили невеликі човни, які доставили нових солдатів.

Останні кораблі загарбників рушили навколо острова, вистежуючи кораблі Співдружності. Клеа, озирнувшись, побачила судно постачання, що мчало на захід, до Остерри. Вона відчула слабке полегшення, зрозумівши, що принаймні цей корабель уникне страшної долі. Капітан судна постачання бачив напад на Фулкор, і він розповість усе конаґу.

— Мчи! — прошепотіла Клеа. — Розкажи їм, що тут сталося.

Вузькі сходи, що вели від причалів угору по прямовисній скелі, проходили крізь вузьке місце — ще один природний оборонний рубіж фортеці. Ішаранські нападники, видираючись крутими сходами, стукотіли по металевих планках, — і перші з них мали взнати, що поплатяться життям.

— За емпру! — кричали вони, розмахуючи мечами.

Верхня частина сходів вела в розщелину, розташовану нижче стін фортеці, через яку треба було пройти, щоб потрапити до укріпленої території нагорі. Товста металева загорожа перекривала вхід, але поки що важкий заслін залишався відкритим, щоб солдати гарнізону могли закидати нападників камінням. На круті металеві та кам’яні сходи полилося масло з великих бочок, згори прилетів смолоскип — і перші ряди загарбників запалали. Ішаранці, вкриті палаючим маслом, з криками посипалися зі сходів на скелі.

Біля проходу у скелі захисники Співдружності довгими списами простромлювали тих, кому вдавалося пробитися до цього отвору під стінами. Кров лилася рікою, та сили ішаранців здавалися невичерпними — нові й нові солдати продовжували прибувати з пришвартованих унизу кораблів. І хай захисники Фулкора були рішучими і добре озброєними, їх було небагато.

Немов буря в чорних обладунках, Клеа прорвалася до вхідних тунелів під стінами фортеці і билася пліч-о-пліч з іншими захисниками. Хоробра жадала пролити ішаранську кров, і, стрімголов кинувшись у битву, перетворилася на нищівну примару, вбиваючи десятки й десятки ворогів, але ішаранські загарбники, здавалося, були охоплені якоюсь неприродною ненавистю. Клеа цілком їх розуміла.

Та невдовзі ворожі командири змінили тактику. Вони послали божка.

Сутність прокотилася нагору по прямовисній скелі, до якої кріпилися металеві сходи. Божку не потрібні були сходи. Безформна вируюча істота неслася увись по гладкому каменю, мов вогонь несеться за цівкою масла.

Крізь відчинені ворота Клеа побачила, що божок наближається, і відчула, як всередині наростає предковічний жах. Поруч почулися зойки охоплених панікою солдатів, але, опанувавши себе, вони залишилися на місцях. Здійнявши списи та мечі, вони наставили їх на божество, що насувалося на них, однак Клеа розуміла: самим їм прохід не втримати.

— Закрити і забарикадувати ворота!

Захисникам не треба було наказувати двічі. Стогнучи від натуги, вони зрушили оббиті залізом дерев’яні двері та зачинили засув. Виючий рев врізався у ворота саме тієї миті, коли захисники увігнали на місце поперечину розміром зі стовбур дерева.

Божок вдарив ще раз — і ворота оглушливо затріщали. Скеля здригнулася, кілька захисників відступили в підземелля, проте брама витримала. Божок перетворився на живий таран і з усією своєю люттю гатив безформними кулаками у ворота.

Клеа спостерігала, як вигинаються товсті залізні пластини, як тріщить дерев’яна поперечина. Поруч із нею похмурі солдати підняли мечі. Час настав. Хоробра застібнула золоту манжету навколо зап’ястя і сильно стиснула, відчувши її металеві ікла. Вона запалила реймер своєю волею та кров’ю, і полум’яне коло охопило руку.

Бійці стояли зі зброєю напоготові, обличчя в них посіріли. Божок знову врізався у ворота — по деревині пішла глибока тріщина.

— Повертаємося до фортеці. — Клеа повільно відходила від брами. — Ми приймемо бій нагорі, за мурами фортеці. — Солдати відступили. Хоробра стишила голос. — Принаймні ми зможемо померти під відкритим небом, там, де вдосталь місця для бою.

Солдати гарнізону зібралися на подвір’ї перед високими стінами донжону, саме в ньому ішаранці вбили конаґа Конндура. Лучники шикувалися на оборонних стінах, а розлючений божок тим часом продовжував гатити у ворота внизу. Залізна брама не протримається довго, і, як тільки вона впаде, загарбники кинуться нагору слідом за своїм божком. Клеа заприсяглася, що вони дорого заплатять за свою перемогу.

Ворота внизу розлетілися на тріски, мов від вибуху, і розлючена сутність ринула вперед, за нею — ішаранські нападники. Витративши стільки енергії, ще й так далеко від дому, сутність здавалася слабшою, але все ще залишалася страхітливою.

Клеа не думала — часу не було. Вона видовжила вогонь свого реймера, перетворивши на палаючий батіг, і з несамовитим криком кинулася на божка. Її зброя шмагнула істоту, вогняне лезо розсікло драглистий дим, — і спалах блискавки ударив її у відповідь.

З рухомої маси з пронизливим верещанням виринали обличчя, відкриті роти рвалися до неї, намагаючись вкусити. Хоробра знову рубонула щосили, залишивши глибокий слід на туші вогнем реймера, але потвора відкинула її. Клеа, оглушена, відлетіла вбік, а сутність увірвалася на тренувальний майданчик і заходилася викошувати перші ряди захисників.

Хоробра, струснувши головою, скочила на ноги, розвертаючись, щоб знову атакувати божка, але той з ревом пронісся повз неї, сунучи до казарм.

Загін ішаранців, який першим кинувся крізь зруйновані ворота нагору, дістався фортеці. Вони наскочили на Клеа, і та вдарила своїм реймером перших трьох солдатів. Очищувальний вогонь прошив їх так, ніби на його шляху не було ні обладунків, ні ворожих клинків. Але все більше нападників наступали на неї, змушуючи відходити назад.

Божок вчинив страшну бурю у дворі фортеці.

А слідом за солдатами загарбників йшов чоловік у темному каптані, схожому на той, що був на верховному жерцеві Кловусі з почту емпри Ілуріс. Жрець мав виснажений вигляд, але вигукував накази на диво твердо і впевнено, і божок заревів, здавалося б радіючи його появі. Певно, саме цей чоловік керував сутністю.

Жрець не давав розійтися непокірливій силі божка, і сутність не стала руйнувати казарми, які могла знищити за лічені хвилини. Загарбники явно хотіли зайняти ці будівлі, після того як вб’ють Клеа та її товаришів.

З мечем у одній руці та реймером в іншій, Хоробра билася, немов фурія. Вона вбила п’ятьох ішаранських воїнів і, пробираючись крізь їхні тіла, намагалася дістатися до жерця. Її метою було вбити його. Коли цей чоловік загине, божок, можливо, втратить свою силу.

Навколо неї один за одним гинули захисники Фулкора, яких було значно менше, ніж ішаранців. Її лучники, опинившись у пастці на стінах, що оточували фортецю, сипали стрілами, але ішаранці взяли стіни штурмом і поскидали вартових у море.

— За емпру! — заходилися криками вороги.

Хрипким голосом Клеа вигукнула:

— За Співдружність! За те, що ви вчинили з конаґом Конндуром! — Захисники, які ще тримали оборону, відповіли на її клич, та все було марно.

Знищуючи своїм реймером одного ворога за іншим, Клеа прокладала собі шлях до жерця в темному каптані. Він побачив, що вона наближається, і на його обличчі проступив страх. Клеа, вбивши ще одного ворога, кинулася до своєї жертви.

З ревом та свистом на неї збоку обрушився непереборний струмінь повітря. Закрутившись від удару, вона боролася з істотою, все ще відчайдушно намагаючись прорватися до жерця і вбити його. Вона повинна знищити цього чоловіка, обірвати його зв’язок із божком. Але божок смикнув її назад, і Клеа відкотилася, рубаючи навколо реймером. Хоробра відчула, як гарячий подих обпікає їй горло, легені. Її м’язи тремтіли, але вона продовжувала битися до останнього.

— Жерче! — заревіла вона.

І тоді божок вгатив по ній товстими щупальцями з диму, вогню та пилу. Страшна сила відкинула її до кам’яної стіни неподалік, розбивши сильним ударом голову.

Приголомшена, Клеа намагалася залишатися при тямі. З неймовірними зусиллями вона піднялася на коліна і побачила, що жрець відскочив від неї подалі, куди їй вже не дотягнутися. Лезо її реймера ледь мерехтіло і потріскувало. Клеа зціпила зуби, намагаючись витиснути з нього ще вогню.

Марно — божок здійняв її в повітря і гепнув спиною об землю.

Вогонь у її золотій манжеті згас разом з усіма її думками.