Війна помсти

29

Пенда з батьком, намагаючись не привертати зайвої уваги, покинули Баннрію і вирушили на північ до пагорбів Судерри. У саквах була заготована їжа та похідне спорядження, яке їм знадобиться в мандрах.

— Я знову відчуваю себе маленькою дівчинкою, — сказала Пенда, коли коні рушили добре помітною стежкою до пагорбів.

Гейл Орр поглянув на її кругленький живіт.

— Ти дружина короля і зовсім скоро народиш мені першого онука. Я більше не можу думати про тебе як про маленьку дівчинку.

Ска кружляли над головою, ганяючись одне за одним, і по черзі сідали на плече Пенди. Хоча сердечний зв’язок Арі належав Ґлік, що була Пенді сестрою по племені, синя пташка-рептилія відчувала спорідненість і з Пендою. Жоден із ска не виказував інтересу до Гейла, а той вдавав, що не ображається.

Дочка та батько подорожували без усякого плану, і самі не знали, де опиняться, бо не хотіли, щоб хтось знав, куди вони прямують. Вони з’їхали з головної дороги і заглибилися у лісисті пагорби, слідуючи за поодинокими смугами блакитних маків — таємним знаком, який залишили утауки, мандруючи цими землями. Першої ночі, нікого не зустрівши, вони розбили табір удвох, розпалили веселе багаття й вирішили повечеряти чимось із своїх запасів, бо батько Пенди не мав схильності до полювання.

— Раніше я добре стріляв з лука. На жаль, луки та стріли більше не моя стихія. — Гейл підняв обрубок лівої руки.

Пенда простягнула йому хліб і сир.

— Нам і цього достатньо.

Ксар та Арі знайшли собі зручну гілку на сучкуватому дубі, біля якого влаштувалася на ковдрі Пенда. Небо було ясним, а повітря — свіжим. Єдиною її бідою було те, що доведеться ночувати без Адана Старфолла. Жінка спробувала переконати себе, що кожен наступний день буде кращим, але, коли поклала руку на живіт, то зрозуміла, що думатиме те саме усі ночі, поки вони будуть у розлуці.

Тим часом Гейл Орр позбирав каміння та гілки, розчистивши собі місце для ночівлі, потім розстелив ковдру, але все ніяк не міг влягтися і ворочався з боку на бік.

— Кра, серденько, ти геть зіпсувала мене зручними покоями у своєму замку. Земля ніколи не була такою твердою.

— Зате твоє тіло стало м’яким. Твої сідниці мали б послужити тобі непоганими подушками.

— Дуже смішно, — відказав Гейл і відвернувся.

Наступного дня вони натрапили на караван утауків, частина мандрівників їхали на возах, а інші — верхи на мулах та поні. Гейл упізнав бородатого чоловіка на сірому коні в яблуках.

— Меліку! Товариство нам не завадить!

Ватажок каравану, подивившись на двох вершників, угледів кармазиново-чорні кольори їхнього вбрання, і його обличчя просяяло.

— Орр... Гейл Орр! А це Пенда? — Він шанобливо кивнув. — Моя королево.

— Зараз ми просто двоє мандрівників, — застерегла його Пенда. — Ми не хочемо, щоб хтось згадував, хто ми і де були.

— Утауки вміють добре зберігати таємниці. — Мелік постукав себе по носі. — Запрошую вас до нашого каравану. Ми збираємося поторгувати в селі попереду, а потім знайдемо неподалік гарну місцину для табору. — Він намалював коло довкруж серця. — Чи маєте ви якісь новини для нас?

Гейл серйозно кивнув у відповідь.

— Нам є чим поділитися, і ми сподіваємося, що й з нами поділяться.

Село, що розкинулося на пагорбах, радісно зустріло прибуття каравану, селяни раділи строкатим тканинам, веселому настрою та цікавим товарам на продаж. Утауки продавали повні меду стільники, зібрані з дуплистих дерев, торбинки із сушеними квітами, з яких можна було зварити смачний чай, та хустки ручної роботи, які дуже полюбляли сільські жінки. Натомість утауки купували дерев’яні та залізні інструменти, голки та срібні прикраси, створені місцевими ремісниками.

Потім караван рушив далі і став табором на галявині неподалік. Нова дружина Меліка потоваришувала а Пендою, розпитуючи її про вагітність, бо й сама за кілька місяців мала народити первістка. Біля багаття ватажок каравану заходився частувати своїх гостей чаєм та пиріжками. Настав час обміну новинами та історіями.

Мелік говорив повільно, так, ніби кожне слово мало особливе значення.

— Зараз дні небезпечні, Гейле Орр. Оскільки ти проводиш багато часу за міськими мурами, то, можливо, не відаєш про всі поголоси, що долинають до нас.

— Кра, я їх чую. І у нас є новини.

Мелік кивнув кудлатою головою.

— Хоч наші племена розкидані по різних землях, утауки все одно знають, що відбувається у світі. Наші каравани перетинають три королівства, та я переконаний, що деякі з цих караванів просто зникли. — Він сьорбнув чаю, потім витягнув плаваючу пелюстку квітки. — Ми знайшли порожні села: таке враження, що люди звідти просто повтікали. Куди вони поділися?

— Їх захопили Люті, — мовила Пенда. — Поневолили. — Вона підняла руку, щоб покликати Арі. Синя пташка-рептилія пурхнула вниз і сіла на коліно Пенди. — Це не моя ска. Вона належить Ґлік.

— Дівчині-сироті? Вона кілька разів мандрувала з нами.

— Ґлік теж викрали. — Пенда торкнулася діаманта «сльоза матері» на комірі ска і показала страхітливі образи пустельних каньйонів, убогого табору, сотень змарнілих в’язнів, змушених надриватися на тяжких роботах. Мелік і його сім’я дивилися, не вірячи своїм очам. — І в той час, коли все це відбувається, королева піщаних Лютих By приїхала до Баннрії і говорила з моїм чоловіком та зі мною, заявляючи про дружбу і пропонуючи союз. Але вона не друг. Піщані Люті захопили і поневолили багатьох людей.

Мелік застогнав.

— Це гірше, ніж я думав.

— А Шелла дін Орр знає? — запитала дружина ватажка каравану. — Ми повинні попередити всі наші племена.

Гейл Орр пробурчав:

— Кра, як будь-який з наших караванів може захиститися від цього? Люті надзвичайно могутні.

— Ми не бачили Шеллу, відколи дізналися про це, — додала Пенда.

— Ми проминули основний табір кілька днів тому, — сказав Мелік. — Ми вас туди проведемо. — Він плеснув у долоні, щоб оголосити каравану свій наказ. — Плани змінюються! Завтра ми збираємо речі і повертаємося назад!

Гейл, висловивши подяку, додав;

— І нам знадобиться допомога утауків, щоб сховати і захистити мою дочку. Я боюся, що королева By захоче знайти її.

Пенді, хоч вона й пишалася кольорами свого роду, Мелік запропонував зелено-білу спідницю та блакитну шаль, завдяки яким королеву стало важче впізнати. Наступного дня караван швидко рушив уже знайомим шляхом.

Дорогою кілька юнаків і дівчат з племені утауків розійшлися по краю лану, тримаючи у руках довгу, сплетену з тонких ниток сітку. З протилежного боку лану, із шумом продираючись крізь високі трави, лякаючи перепелів і фазанів, показалися молотники. Ловці побігли вперед і високо підкинули свої важкі сітки. Більшість птахів утекли, але троє потрапили в пастку. Мисливці дістали свою здобич, тим часом інші розплутали та розправили сітки, а потім обережно згорнули їх для наступного полювання. Мелік з гордістю прийняв птахів.

— Ми зможемо поділитися ними у головному таборі. Ми будемо там десь за годину.

Пенда відчула запах вогнища та почула звуки табору ще до того, як вони піднялися на невеликий пагорб і побачили внизу лощину, заповнену фургонами, кіньми і наметами. Літаючи над головами мандрівників, двоє ска привітали кількох птахів-рептилій, які мали сердечний зв’язок з утауками в таборі. Троє хлопців-підлітків кинули свої справи і побігли назустріч каравану, що наближався до табору. Вони одразу впізнали Гейла Орра по золотому зубу та відсутній лівій руці, а невдовзі впізнали й Пенду, королеву Судерри.

У просторому наметі стара праматір Шелла дін Орр сиділа, згорбившись, на товстому тканому килимі, у якому перемішалися незліченні кольори, а кожна його нитка означала родинну лінію, дітей, племінниць, племінників, братів, сестер, чоловіків, дружин. Тисячі ліній були вплетені у візерунок, і стара жінка стверджувала, що знає їх усі. У її очах усе ще світився розум. Зовні стояли на варті її кремезні бородаті онуки, Еміль і Бурдон. Вони не впускали інших відвідувачів, щоб дати праматері можливість усамітнитися зі своїми гостями.

Гейл і Пенда, присівши поруч з нею, розказували новини. Коли старенька дивилася на зображення з коміра Арі, по зморшках на її обличчі бігли сльози. Вузлуватим пальцем вона намалювала коло довкруж свого серця.

— Мила моя Ґлік! Я знала, що ця дівчинка потрапить у біду. — Вона стиснула тонкі губи, — Чи є спосіб її врятувати?

Пенда поворушилася, намагаючись знайти зручне положення серед подушок. Вона відчувала себе такою незграбною.

— Поки ні. У мого Старфолла є армія Судерри, проте нам не вдалося б вижити у війні з піщаними Лютими.

— Кра, і ось що із цього буде, — втрутився Гейл. — Повномасштабна війна!

Пенда похитала головою.

— Ми все ще шукаємо вихід. Королева By досі не знає, що ми викрили її зраду. Я лише сподіваюся, що моя сестра Ґлік зможе вижити, поки все це триватиме.

Шелла мудро кивнула.

— Вона виживе. Я знаю цю дівчинку. — Вираз її обличчя і її слова були сповнені смутку. — Ми бачили знаки та отримували відомості з усіх земель. Мандрівники з племені утауків, що побували в горах Хребет дракона, приносять страшні звістки. Гора Вада вибухнула, і гори тріснули. Що це може бути, як не ворушіння дракона Оссуса?

— Інших драконів теж бачили, наприклад, того, що вполювали Люті в пустелі... — Пенда здригнулася. — Вони сказали, що То був усього лише маленький дракончик.

Праматір глибокодумно кивнула.

— Оссус створений з усього лихого та жорстокого, що було в серці бога. Дещо з цього зла вже проникло у світ і проявило себе. Коли з’явиться сам Оссус, цього буде достатньо, щоб знищити світ.

Гейл у відчаї скрикнув.

— Краї Гори трясуться, мов яйце, з якого вже скоро щось вилупиться.

— Я очікую, — мовила Шелла, — що у світ буде випущено більше драконів.

Попрощавшись і вийшовши з намету, Гейл та Пенда побачили, як небіж Шелли Еміль виніс невеличке барильце з якимось хімічним порошком. Діти зібралися навколо багаття й слухали, як він співає добре відому пісню про зорі, що падають з неба, і, коли куплет добіг кінця, Еміль висипав маленьку жменю порошку у вогонь. Різнобарвні блискучі мерехтливі іскри зі свистом злетіли вгору. Діти зайшлися радісним сміхом, а от ска були налякані.

— Зроби ще раз! — попросила одна дівчинка. — Ще раз!

З напускною неохотою, ховаючи посмішку, Еміль простягнув руку і кинув ще дрібку порошку, створюючи дощ барвистих іскор. Але, коли діти заходилися вимагати ще, юнак міцно закрив дерев’яну кришку.

— Кра, це рідкісний і дорогий порох! Досить розваг на сьогодні.

Пенда дивилася на іскри, і очі її сяяли. Їй завжди подобалися такі світлові вистави.

Ніч була ясною, без дощу, тому Пенда з батьком спали надворі біля маленького багаття поруч із великим наметом Шелли дін Орр. Інші утауки запропонували їм подушки і ковдри, які були набагато зручнішими, ніж ті, що вони взяли із собою.

Невгамовна Арі виводила трелі й клацала дзьобом, сидячи на гілці над Пендою. Ксар спокійно сидів поруч, зануривши мордочку в зелене оперення. Пенда лягла на спину і, слухаючи, як хропе батько, поступово задрімала.

Вона скучала за Аданом, переживала за Ґлік, відчувала, як усередині неї ворушиться дитина. Їй було цікаво, скільки їй залишилося до пологів. Це був її первісток, тому вона не уявляла, чого чекати. Пологи мали настати не більше, ніж за кілька тижнів. «Початок є кінцем є початком», — промурмотіла вона собі і поринула в сон.

Глибоко уві сні жінка бачила тисячі літаючих ска, які, зливаючись разом, набували дивних обрисів — великі, вкриті лускою крила, вигнута шия, колючі шипи та гострі ікла, а очі цієї істоти вселяли жах і були сповнені усім злом, яке коли-небудь приходило у цей світ.

Пенда прокинулася вдосвіта, уся в поту, серце нестримно калатало. Вона помацала землю навколо себе, не розуміючи, де вона.

Гейл Орр повернувся до дочки та обійняв її за плечі.

— Що сталося, серденько?

— Просто нічне жахіття — або видіння. Ґлік завжди мала небезпечні видіння.

Стривожений Ксар тріскотів і шипів, сидячи на гілці. Через сердечний зв’язок Пенда відчула сильний стукіт, водночас вона почула, що люди в таборі заворушилися. Ксар продовжував невпинно цвірінчати.

У Пенди перехопило подих — вона зрозуміла, що Арі зникла. Синя пташка-рептилія відчула її страхітливий сон і втекла, або, можливо, вона відповіла на якийсь інший поклик. Пенді здалося, що вона бачить, як високо над табором у досвітньому небі Арі мчить до зірок.

— Повернися!

Але Арі летіла далі і зникла у перших променях сонця.