Війна помсти

47

Невблаганно і неквапливо, що не віщувало нічого доброго, військові кораблі супротивника сходилися навколо острова Фулкор, стримувані примхливими вітрами й течіями. Уто з напруженим інтересом спостерігав за неминучим зіткненням. Зараз очі Мандана блищали. Спочатку молодий конаґ злякався морської битви, потім сповнився цікавості, а тепер просто став нетерплячим. Він явно не так уявляв собі велике зіткнення.

Десять кораблів Співдружності були озброєні до зубів, а воїни горіли бажанням помсти. Їхні пронизливі вигуки розносилися над водою, розвіювалися вітром і заглушалися гуркотом хвиль. Проте Уто не відчував потреби якось реагувати на це.

До них наближалися легко впізнавані ішаранські військові кораблі — сімнадцять грізних суден, за підрахунками Уто. Завоювавши Фулкор, вони патрулювали води навколо острова, і це був набагато більший флот, ніж конаґ Конндур коли-небудь тримав тут. Натомість Конндур запросив сюди емпру, щоб поговорити про союз...

— Чому так довго? — Мандан перехилився через поруччя, його очі виблискували. Вітерець скуйовдив його каштанове волосся, але йому було байдуже. — Я хочу розбити їх, щоб ми могли повернути Фулкор.

— Маневрування кораблів в океані не схоже на атаку кавалерії, мій конаґу, — пояснив Уто. — Війна на морі повільна, тут потрібен стратегічний підхід. Ми можемо рухатися лише туди, куди нас несуть вітри, проте майстерний капітан знає, як працювати з вітрилами і такелажем. Наші сили досить швидко зіткнуться, не бійтеся. — Він стиснув руку юнака, завагався, потім стиснув ще сильніше. — Не бійтеся.

Уто міг лише уявити, як Мандан реагуватиме у гущі битви, коли навколо брязкають мечі, палають вітрила, а кровожерливі ішаранці намагатимуться порубати його на шматки.

— Рукопашний бій на палубі, — попередив він, — вимагає більшої участі, ніж спостереження за безпорадними в’язнями, яких катують до смерті. Але я захищу вас. Це моя клятва як Хороброго і як вашого вірного друга. Моя вірність належить конаґу Співдружності. Я служу вам.

Юнак кинув на нього стривожений погляд.

— Хіба ти не давав таку саму обітницю моєму батькові? Що ти захистиш його? Чому він не був з тобою у безпеці?

Уто подумав про приголомшений вираз обличчя Конндура, коли той поступово усвідомив, що його власний зобов’язаний Хоробрий має намір убити його.

— Ваш батько... дав мені інше завдання. — Він пильно подивився в очі Мандану. — Будьте певні, що я буду охороняти конаґа. Це моя обітниця. Обітниця Хороброго.

Їхній флот наближався до суворих скель Фулкора. На стінах фортеці вони побачили крихітних солдатів, що стояли на сторожових постах. Уто з такою злобою дивився на загарбників, ніби його гнів міг умертвити їх. Його флоту потрібно пройти повз ішаранські кораблі, перш ніж відважні воїни зможуть відвоювати твердиню.

Кільком капітанам Співдружності більше пощастило з примхливим вітром, і два кораблі з напнутими вітрилами йшли попереду флагмана. Шість ішаранських суден усе ще були далеко в морі, і, хоча всі вони, розгорнувши вітрила, змінили курс, у них не буде можливості взяти участь у сутичці ще протягом деякого часу. Битва скінчиться ще до того, як вони зможуть спробувати допомогти своїм ішаранським товаришам, і це покращувало шанси флоту Співдружності. Як Хоробрий, Уто мав непохитну впевненість.

Один з ворожих кораблів вирвався поперед інших, наче вітер під дією магії погнав його уперед. Ця несподівана перевага змусила Уто занепокоїтися. Він був певен, що на острові не залишилося жодного божка, інакше за цей час сутність уже стала б занадто слабкою. Чи могли ішаранські жерці творити свою магію і керувати погодою навіть без божка?

Передовим кораблем Співдружності керував капітан з буйним темним волоссям і кошлатою бородою. Він безрозсудно рушив назустріч ішаранському авангарду і спробував протаранити один з кораблів ворога. В останню мить обидва судна змінили курс, але ніс із залізним кулаком врізався в корпус і ковзнув уздовж борту, розколюючи дошки. У момент зіткнення капітан корабля Співдружності та десяток його бійців перескочили на борт судна противника. Вони кинулися в несамовитий рукопашний бій, рубаючи мечами навсібіч, хай ворогів і було значно більше. Два кораблі відштовхнулися один від одного і розійшлися.

Поки кораблі були поруч, ішаранські моряки кидали горщики з палаючим маслом на палубу корабля Співдружності. З розбитих горщиків розтікалося масло, підпалюючи дошки. Полум’я швидко огорнуло щогли й такелаж і почало пожирати вітрила.

На відкритій воді біля рваної лінії рифової піни накренилися, зіткнувшись, два інші кораблі. Таран пробив корпус корабля Співдружності і застряг у ньому, з’єднавши судна. Спочатку здавалося, що сили екіпажів двох кораблів рівні, але ішаранці заходилися методично винищувати солдатів Остерри — швидко, без передишки.

Перебуваючи на флагмані, Мандан спершу щось радісно вигукував, а потім зблід, побачивши, скільки його воїнів гине і скільки кораблів пошкоджено. Один з ішаранських кораблів прямував просто на них, націлившись на флагман конаґа металевим кулаком тарана.

Стривожений швидким наближенням ворожого корабля, Уто крикнув капітану:

— Змініть курс. Не дайте нам зіткнутися! — Йому не терпілося вступити в бій з цими тваринами, але він не мав піддавати конаґа Мандана ризику. На палубі бійці Співдружності розмахували мечами, готуючись битися з ворогом.

Наближалися інші ворожі кораблі, їх було майже вдвічі більше, ніж у флоті Мандана. Вони вибухнули залпами полум’яних стріл, намагаючись підпалити кораблі супротивника. Капітани кораблів Співдружності наказали набрати у відра морської води і приготуватися. Половина матросів на борту повинні були гасити будь-яку стрілу, щойно вона вцілить у корабель.

Одна жевріюча стріла уп’ялася в палубу за кілька дюймів від ноги Мандана. Конаґ скрикнув, і Уто хутко потягнув його в безпечне місце, тим часом прилетіло ще кілька стріл, три з яких влучили у людей на палубі. Уто затуляв Мандана власним тілом, сподіваючись, що його накидку з кольчугою та нагрудну броню не проб’є жодна стріла. Він сховав молодого конаґа між двома великими ящиками неподалік від носа корабля.

— Залишайтеся тут. Я очолю битву.

Блідий від страху, Мандан зіщулився в укритті між ящиками, більше не відчуваючи захоплення боєм.

Горіли ще два кораблі Співдружності, екіпажі яких не змогли вчасно загасити вогонь. Уто, охоплений гнівним збентеженням, побачив, що чотири з десяти їхніх кораблів були знищені або виведені з ладу, тоді як у ворога ще залишався з десяток чи то й більше кораблів. Стиснувши кулаки, він кинув погляд на високі скелі й неприступну фортецю угорі. Фулкор був їхньою метою. Хороброго не змусить відступити несподіваний опір ішаранців.

Він крикнув капітану флагманського корабля:

— Йди прямо до гавані! Як тільки досягнемо острова, ми видеремося нагору і відвоюємо фортецю. — Якщо вони зможуть потрапити у вузьку бухту, їхні кораблі затримають решту ворожих нападників у гирлі, захищеному прямовисними стінами.

Капітан флагмана вигукнув накази, стерновий змінив курс. Набираючи швидкість, флагманський корабель прослизнув повз два зустрічні ішаранські судна, не вступаючи в бій. Тепер Уто міг зосередитися лише на Фулкорі.

З віддалених вод наближалися нові вітрила в червоних смугах, і серце Уто стиснулося. Скільки кораблів у ворога? За його підрахунками, хоробрі захисники вже знищили п’ять ішаранських військових кораблів, але вони можуть собі дозволити втратити більше кораблів, ніж Співдружність. Екіпажі ворожих кораблів виявилися ще й більш вправними у гасінні вогняних стріл — вони встигали загасити їх до того, як полум’я починало розгоратися. Стріли неслися між суднами супротивників, немов метеоритний дощ.

Вцілілі кораблі флоту Мандана йшли впритул позаду флагмана, і разом вони стрімко проривалися до вузької бухти. Капітан флагмана підняв сигнальні прапори, щоб пояснити іншим план Уто. Два кораблі віддалік продовжували бій з ішаранцями, а інші чотири змінили курс прямо на Фулкор. Якщо їм вдасться захопити острів, Уто був певен, що вони зможуть його утримати.

Колись Уто багато часу провів на острові, тож знав кожну тріщинку в стінах фортеці, кожну скелю, кожну оборонну споруду. Він жестами показав капітану безпечний прохід між прихованими рифами. Потужні течії навколо острова були мінливими, але, на щастя, корабель потрапив у швидку і сприятливу течію. Флагманський корабель мчав уперед, інші слідували за ним.

Ішаранські загарбники юрмилися на стінах фортеці, готуючись захищати острів. Уто підняв кулак на знак виклику, знаючи, що дозорці помітять Хороброго навіть здалеку. Зараз йому було байдуже, чи є у цих тварин божок. Він торкнувся реймера на боці, готовий запалити його у слушний момент.

Два ішаранські кораблі вели бій у відкритому морі з кораблями Співдружності, які залишилися позаду, але Уто мав єдиний намір — дійти до бухти. Флагмана і ще трьох військових кораблів буде цілком достатньо. Він подивився на неприступні стіни, суворі оборонні споруди, зведені поколіннями воїнів Співдружності. Він вважав, що фортеця острова Фулкор неприступна. Тепер його кораблям доведеться взяти цю неприступну твердиню. Він добре знав, що це буде кривава бійня.

Коли чотири судна Співдружності наблизилися до вузької бухти, ворожі кораблі припинили переслідування, зосередившись на тих суднах, що відстали раніше. Уто був спантеличений їхнім маневром. Вони ж у першу чергу мають захищати фортецю?

По шкірі Хороброго пробігли сироти. Що, як це пастка?

Уто побачив, що на фортечних мурах угорі захисники відступили, щось готуючи. Він приклав руку дашком, прикриваючи очі від яскравого світла, намагаючись розгледіти, що вони роблять. Йому це не подобалося.

— Обережно, капітане...

Уто почув гучний дерев’яний стукіт і скрип, а потім побачив каркасну конструкцію з довгим дерев’яним важелем, що приводився в дію мотузками і пружинами, противагами і натягом. На його кінці була величезна металева чаша, схожа на кошик чи тигель.

— У них нова катапульта!

Звільнений дерев’яний важіль злетів угору і з голосним тріском врізався в упорну раму. Чаша викинула свій вміст — киплячу масу запалювальної суміші. Уто, застигнувши, дивився, як розплавлена куля летить до кораблів, немов розбурхана краплина сонця. Її тріскучий вогонь охопив корабель, що йшов позаду них. Рідке полум’я підпалило вітрила і, немов кислота, полилося на моряків і воїнів. Палуба потопала у морі вогню.

Скрутившись між ящиками, Мандан застогнав.

За кілька хвилин усі на борту охопленого полум’ям корабля або кричали в муках, або були мертві. Уто вигукнув:

— Відведіть нас від палаючого корабля! Не дайте вогню дістатися сюди.

Тим часом на стінах фортеці ішаранці раділи, що завдали нищівного удару. Вони знову заскрипіли дерев’яними колесами, відтягуючи важіль катапульти.

Три кораблі Співдружності, уникнувши зіткнення з приреченим палаючим судном, продовжили рух до бухти. У небо здіймалася стіна чорного диму, а спалений корабель дрейфував, вигорівши до ватерлінії.

Похитуючись, Мандан звівся на ноги і закричав капітану:

— Відведи нас від острова! Гавань стане смертельною пасткою. Треба відступати.

Уто захвилювався.

— Мій конаґу! Вони не зможуть використати проти нас катапульту, як тільки ми увійдемо в бухту! Ми будемо під ними. Тільки так ми зможемо напасти і відбити фортецю.

— Ні, ми потрапимо в пастку! Це мій наказ!

Нагорі велетенську облогову зброю перезарядили, відтягнувши та закріпивши важіль. Уто знав, що ці тварини знову наповнять кошик запалювальною сумішшю. Незважаючи на свою ненависть до ішаранців, він розумів, що він, Мандан і всі солдати на цих кораблях загинуть, як щури, потрапивши в оточення, якщо все ж увійдуть у вузьку бухту.

Якимось чином Мандану вдалося відновити командний голос.

— Розвертайся і відпливай від острова. Ми вже втратили надто багато кораблів. Нам треба врятувати те, що можна.

Удалині від острова у відкритому морі два кораблі Співдружності ще намагалися відбиватися під ударами ішаранців. Один корабель палав, а другий протаранили залізним кулаком, і в його корпусі зяяла пробоїна. Ішаранські бійці кинулися на палубу потопаючого судна.

З десяти кораблів Співдружності залишилися тільки їхні три.

Уто застогнав і скреготнув зубами. Він зрозумів, що їм потрібно робити. Мандан був правий.

— Так, мій конаґу. Я присягнувся захищати вас. — Капітан флагмана вже розвертав корабель від острова, намагаючись відступити. Уто раптом усвідомив, що все більше ішаранських кораблів, наближаючись, намагаються відрізати їм шлях до втечі. І в них цілком могло це вийти.

Мандан показав на південь.

— Обійдіть острів, капітане! Ми можемо втекти в той бік. — Уто не бачив там жодного ішаранського корабля, тож вибір півдня здавався вдалим рішенням.

Двоє інших капітанів уже виводили свої кораблі за межі досяжності катапульти. З гучним стогоном і тріском облоговий механізм викинув ще одну палаючу сферу, але кораблі Співдружності відійшли вже досить далеко і смертельний вогонь плеснув у воду просто біля корми.

Мандан, стогнучи, блював. Уто хотів, щоб юнак загартувався, пізнавши жахи війни, і цей процес розпочався, коли Мандан побачив понівечене тіло свого батька тієї буремної ночі. Ставши конаґом, він переживе ще багато таких моментів.

Але ця морська битва перетворилася на розгром.

Один з двох інших кораблів вирвався вперед, швидко віддаляючись від острова Фулкор. Але не встигли судна відійти далеко, як Уто почув скреготливий гуркіт і перелякані крики, — передній корабель напоровся на один з рифів, які, наче кігті, оточували острів.

Уто поглянув на зеленувато-білу лінію спіненої води, що вказувала на інші занурені у воду скелясті виступи.

— Ліво на борт!

У першого корабля, що наскочив на риф, розпороло корпус. Від удару багатьох моряків викинуло за борт, і вони закрутилися в рифовій піні, а невдовзі їх розтрощило об гострі камені або віднесло в море.

Капітан, схопившись за поручні, з жахом дивився на воду.

— Як ми можемо їх врятувати?

Ворожі кораблі вже наздоганяли їх, і Мандан вигукнув:

— Ми не можемо залишатися тут! Ішаранці наближаються.

— Ми не кидаємо своїх товаришів! — вигукнув капітан.

Уто, підвівши погляд, побачив, що ішаранці підходять усе ближче. Якщо їм вдасться зманеврувати і влаштувати пастку, флагманський корабель не зможе втекти. Конаґа Мандана захоплять або вб’ють, і Уто знав, що ішаранські тварини зроблять з ним.

Хоча слова були гіркими, як отрута, Хоробрий закричав:

— Конаґ правий. Візьміть курс подалі від цих рифів, і будемо сподіватися, що другий корабель рушить за нами. Нам треба знайти безпечний вихід у море. Треба відходити!

Так швидко, як тільки дозволяв вітер, вони пливли від острова Фулкор до рідних берегів. Від усього їхнього бойового флоту залишилося тільки два кораблі.