Війна помсти

65

Піщані Люті бездумно кинулися до озера Бакал, не звертаючи уваги на крики Колланана, що лунали позаду них. Побачивши, як бойовий загін Кво понісся в стрімку атаку, солдати Колла заревли від нетерпіння. Лорди Оґно, Вітор і Тео, сіпнувшись у сідлах, повернулися до свого короля — їм не терпілося отримати дозвіл вести свої підрозділи вперед для одночасного удару з кількох напрямків. План уже розвалювався.

Колл відкинув обережність. Він підняв свій бойовий молот і вигукнув:

— Ми не можемо дозволити піщаним Лютим забрати всю битву собі! — Король пришпорив Шторма, і чорний бойовий кінь галопом помчав уперед.

Армія неслися на ворога, нестримна й спрагла до крові. Колл очолював наступ по засніженій дорозі, з гуркотом наближаюсь до фортеці, що височіла над залишками замороженого містечка. Гірка скорбота від усвідомлення того, як багато це містечко важило для нього, змушувала короля скакати ще швидше.

Поперед людського війська мчали двадцять ауґів, швидко долаючи гірську каменисту дорогу поміж сріблястих сосон, рухаючись навпростець до фортеці Лютих. Висока будівля мерехтіла вдалині, брили льоду світилися зсередини. Кво видав дикий крик, який повторили всі піщані Люті.

Заскочені посеред куп нарізаної будівельної криги та плетених мотузок, робочі крижані Люті в паніці кинулись до масивних стін. Великі ворота вже відновили, після того як минулого разу загін Колла зруйнував їх, і він не міг дочекатися, щоб зруйнувати їх знову — тепер уже назавжди. Зараз його військо було в десять разів більше, а піщані Люті обіцяли залишити від фортеці лише руїни.

Занепокоєні, але добре навчені солдати Співдружності, Рондо та його супровід, витягнули мечі. Капітан скептично дивився на височенну крижану фортецю і бездумну атаку на неї.

— Це не те, про що ми домовлялися, Володарю! — крикнув він Колланану. — Як щодо плану бою, наших окремих підрозділів? Ми ж мали атакувати всі разом! — Обличчя капітана розчервонілося. — Чи ми скачемо туди в надії здолати все, що вони кинуть проти нас? Одних сподівань недостатньо!

Колл теж був розлючений через дії імпульсивного Кво.

— Це сталося несподівано, — відповів він. Сам він теж цього не хотів, проте не міг вплинути на піщаних Лютих, хоча й потребував їхньої допомоги. — Уперед!

Ауґи неслися попереду людської кінноти, що мчала за ними галопом. Коли військо досягло берега озера, Оґно і Вітор розділилися, щоб атакувати напівзбудовану другу вежу фортеці з двох напрямків. Дикий клич Оґно лунав так гучно, як крики сотні воїнів.

Елліель і Ласіс запалили свої реймери і підняли вогняні клинки. В іншій частині війська, у загоні лорда Балена, Урок теж запалив свою золоту манжету і створив палаючий батіг, від якого в повітря злітали іскри. Разом із солдатами Балена скакали міський голова Клефф і рішучі городяни Янтона.

Коли військо наблизилося до крижаної фортеці, що стрімко здіймалася у височінь, з-за високої брами показалися крижані Люті з довгими списами та прозорими мечами. Вони їхали на величезних вовкоконях з палаючими очима, а їхні кігті нагадували гачкуваті кинджали. Крижані Люті проревіли в унісон свій моторошний клич, що пролунав могутнім ударом грому. Порив арктичного вітру пронісся над озером, обрушуючись на Колланана. Людське військо хитнулося від холодної хвилі, а потім знову рушило вперед.

Біля підніжжя нової фортечної стіни та напівзбудованої вежі, поблизу розвалених халуп, де колись жили мамули, людські солдати зіткнулися із сотнями робітників крижаних Лютих, які похапали будівельні інструменти, скориставшись ними як зброєю. Вони кинулися вперед, тримаючи дрюки та ломи, і кожен боєць був не менш могутнім, ніж будь-який людський воїн.

Загін Колла стрімголов атакував ворожі сили, і Колл стиснув свій бойовий молот в очікуванні першої жертви. Король Нортерри готувався до головної битви свого життя.

Він сподівався, що їхні тимчасові союзники піщані Люті справді такі сильні, як обіцяла королева By.

Коли холодний вітер подув їй в обличчя, Елліель була готова вбивати. Її реймер палахкотів, як смолоскип, вказуючи шлях. Неподалік від неї Ласіс теж підняв свій. Двоє Хоробрих не намагатимуться тихо прослизнути до фортеці, як це було минулого разу, коли вони шукали онука короля. Цього разу це була лобова атака. Ласіс змахнув клинком свого реймера, викресливши довгу дугу в повітрі перед собою.

Ідучи поруч з Елліель, Тон здавався зосередженим і зацікавленим. Його темно-сині очі виблискували. Він вирішив вступити в бій сьогодні разом із силами Нортерри, що давало йому можливість вивільнити свої загадкові сили.

За час, проведений з Тоном, коли вона навчилася його любити і навчила його відчувати емоції, вона також прищепила йому почуття справедливості. А всі вбиті тут містяни вимагали справедливості. Незважаючи на тисячу запитань, які залишалися щодо цього темноволосого Лютого, Елліель не сумнівалася у його можливостях.

Ворожі воїни на своїх кудлатих унуках вишикувалися в лінію, готуючись обороняти фортецю, а на флангах у них розташувалися піші воїни крижаних Лютих в броні. За ними йшли кілька блідошкірих магів у важких синіх мантіях.

— Воїни Лютих — непрості вороги, — Ласіс перекрикував зростаючий гуркіт, — але ми повинні остерігатися магів!

— Я подбаю про магів, — мовив Тон, стенувши плечима. Вони звернули вбік, відділившись від людських солдатів, які неслися за ними.

Скачучи попереду основної армії по замерзлому сірому озеру, Кво засміявся, наближаючись до головних воріт фортеці. На кризі озера головний воїн крижаних Лютих спрямував свого вовкоконя на ауґа Кво. Коли унук вдарив ауґа довгими кігтями, той, махнувши м’язистою лапою, одним рухом буквально випотрошив звіра. Вовкокінь, наступивши лапами на випалі червоні нутрощі, упав.

Вершника крижаного Лютого відкинуло на засніжене каміння, але він скочив на ноги і вихопив зброю. Кво завдав удару своїм закривавленим списом, проте крижаний Лютий заблокував його. Вони зійшлися у двобої. Навколо них билися інші піщані Люті, їхні рептилії роздирали білих вовкоконів.

Елліель і Ласіс під’їхали збоку і ударами реймерів розрубали навпіл суперника Кво, а тоді рушили далі. Ображений вельможа заволав:

— Мені не потрібна була ваша допомога, напівкровки. — Він розвернув свого ауґа і кинувся у бій. — Але тепер я звільнився, щоб убивати інших.

Високий воїн крижаних Лютих наблизився до Хоробрих, приваблений їхніми реймерами, немов нічний метелик — полум’ям свічки. Елліель подумала, чи не зустрічала вона його раніше в тронній залі королеви Онн. Його вовкокінь, ставши дибки, забив лапами в повітрі, що налякало коня Елліель, але Ласіс, промчавши повз унука, прорізав димну смугу на білому хутрі. Звір заревів від болю.

Елліель вислизнула із сідла і впала на землю, дозволивши охопленому жахом коню втекти. Широко розставивши ноги, вона вступила в бій з воїном, що сидів на пораненому унуку. Черпаючи магію у своїй крові, Елліель вдарила вогнем реймера, наче батогом.

Її супротивник, потворний Лютий з випнутою щелепою та шрамами від рун на щоках, зупинив її реймер ратищем свого списа, а іншою рукою вихопив кривий кинджал. Ласіс став поруч з Елліель, і вони разом накинулися на вершника-Лютого.

Хоробрі нанесли цілий шквал ударів реймерами і відтіснили супротивника, зламавши йому ратище списа і обпаливши шкіру. Вони збили воїна з пораненого вовкоконя, і він, здавалося, був вражений їхньою об’єднаною силою. Поки Ласіс був зайнятий унуком, який спробував наскочити на них, Елліель ударом реймера залишила ще одну димну рану на руці воїна. За кілька митей Ласіс приєднав свій клинок до її. Вони вдвох звалили воїна Лютих, і Елліель відрубала йому голову.

Поглянувши на труп, з якого здіймався дим, Хоробра запитала:

— Чи заплямували ми свою честь тим, що вдвох билися з одним супротивником?

Іншого Хороброго це не хвилювало.

— Ми повинні перемогти цих істот. Це єдине правило.

Разом вони кинулися на воїтельку Лютих, у якої з плечових пластин, наче бурульки, стирчали шипи. Її волосся було зібране в туге, як кулак, плетиво і здавалося твердим, мов блискуча крига. У кожній руці вона тримала зброю, схожу на короткий гострий серп.

Піщані Люті по кризі замерзлого озера наближалися до воріт фортеці, біля яких троє магів у синіх мантіях стояли пліч-о-пліч, піднявши кулаки. Спільними зусиллями вони викликали хуртовину, яка, мов біла стіна крижаної стружки та сніжинок, понеслася, завиваючи, по берегу, щоб поглинути бойовий загін піщаних Лютих, який наближався до них. Маги Кво задіяли для захисту заклинання, викарбовуючи на кризі руни, що палахкотіли вогнем. Потім усі разом, Інод, Улла та Аорон, створили потужну ударну хвилю, від якої у блоках фундаменту фортеці утворилися тріщини і розломи.

Елліель побачила, як Тон, що залишився на кам’янистому березі, зійшов з коня і вийшов на товсту сіру кригу озера. Опинившись один на чистому місці, він опустився на коліна, щоб зосередитися, а потім підняв кулак і вдарив ним, як молотом. Тріщина розколола лід, і темна холодна вода заструменіла, наче з глибокої рани в тілі озера Бакал. Тріщина побігла вперед, як блискавка, зигзагами перетинаючи крижане озером аж до самої фортеці. Кво та інші піщані Люті рвонули вбік, вражені тим, що зробив Тон.

Дивовижний темноволосий Лютий занурив кінчики пальців у холодну воду і змусив її кипіти й пінитися. Стіна пари здійнялася, як димова завіса, приховавши виплеск надприродної хвилі озерної води, яка ринула вперед, мов прибій, що з гуркотом розбивається об берег.

Маги крижаних Лютих, що стояли біля воріт, не могли повірити, побачивши магію Тона. Створена ним хвиля котилася вперед, все наростаючи, втягуючи в себе все більше й більше води з озера. Блідошкірі маги здійняли руки, щоб захиститися, але стіна води вже нависала над ними, похитуючись, наче гадюка, яка збирається вжалити. Вони прикликали свою захисну магію, яка встигла заморозити хвилю, перетворивши її на тверду крижану перетинку, схожу на половинку мушлі, що застигла перед ними.

Тон знову присів, здавалося, не звертаючи уваги на те, як маги-суперники напружували свої сили, намагаючись протидіяти йому. Він занурив обидві руки в тріщину у кризі, опустив їх глибше і викликав ще більшу хвилю, яка з неймовірною швидкістю помчала до крижаних Лютих. Нова хвиля перелетіла через верхівку першої замерзлої хвилі і хлинула вниз, поглинувши магів. Тоді Тон змінив дію своєї магії на протилежну і заморозив воду, вкривши ворогів суцільним крижаним пагорбом.

Кво та його воїни піщаних Лютих заходилися вигукувати образи на адресу магів-невдах, а потім, різко розвернувшись, вступили в бій з ворогами, які атакували їх. Блідошкірим воїнам вдалося вбити двох піщаних Лютих та ауґа, перш ніж Кво згуртував своїх товаришів і змусив ворога відступити.

Тепер, коли Тон знешкодив магів крижаних Лютих біля підніжжя фортеці, маги піщаних Лютих продовжили свою роботу. Інод, Улла та Аорон викликали потужний вітер, що підняв у повітря пил і камінці. За допомогою своєї магії вони перетворили його на торнадо, який врізався у фортечні стіни.

Розгніваний смертю двох своїх воїнів, Кво підібрав два каменя завбільшки з долоню і жбурнув їх у фортецю, підсиливши їхній політ магією так, що вони розбили широке центральне вікно, Тим часом безперестанний пиловий вітер його магів сточував заморожені стіни, пробивав діри й канали, ослаблюючи фундамент. Одна ділянка фортеці почала обвалюватися, крига розкололася і лавиною посипалася донизу.

Напівкулястий кокон, що утримував магів крижаних Лютих, затремтів і тріснув. Один з блідошкірих магів пробив замерзлу оболонку, розбивши лід на довгі, схожі на кинджали уламки. Він почав шпурляти цю гостру зброю, що зі свистом прорізувала повітря.

Крижані кинджали простромили двох магів Кво. Інод і Аорон схопилися за смертоносні уламки, які розтанули, коли маги повалилися на замерзлу землю. Ще один осколок потрапив Уллі в голову, оглушивши її.

Кво, відвівши руку далеко назад, метнув спис зі спіральним древком. Зброя влучила в ціль, простромивши груди крижаного мага.

Обравши нову мету, Тон ковзнув уперед, запечатуючи тріщину в кризі озера перед собою. Він досяг фасаду крижаної фортеці, де синьо-білі будівельні блоки вже потріскалися та вкрилися вибоїнами. Тон впер руки у стегна і подивився на високу блискучу споруду.

— Лід легко перетворюється назад на воду, — промовив він уголос. Він торкнувся наріжних каменів в основі величезних стін і просто розчинив їх. Потік розтоплений лід, і уся фортеця з гучним гуркотом почала падати.

Сотні людських воїнів Нортерри увірвалися на будівельний майданчик біля нової вежі, де їх зустріли піші солдати крижаних Лютих. Прискакав король Колланан, розмахуючи бойовим молотом, згадавши молодість, коли вони з братом брали участь в ішаранській війні.

Він ударив молотом в лоб одного з воїнів, але ворог відскочив назад, приголомшений, проте не мертвий. Колл завдав ще одного удару, тепер уже в скроню, і лише тоді Лютий упав. Король вирішив, що у ворогів, мабуть, страшенно товсті черепи.

Крижані Люті були могутніми, але військо Колланана значно переважало їх чисельно. Навіть якщо потрібно було п’ять людських солдатів, щоб звалити одного воїна Лютих, вони, згуртувавшись, робили це знову й знову. Його воїни билися в ближньому бою, і цього разу кусали, як ведмеді, а не жалили, як оси.

Лорди Оґно та Серус, здавалося, влаштували змагання. Вони мчали вперед, рубаючи всякого крижаного Лютого, якого бачили. Загін Балена, який король легко впізнав по палаючому реймеру Урока, обминув місце бою і напав на будівельний майданчик з тилу, там, де частина робітників відступила на оборонні позиції.

Вигукуючи підбадьорливі заклики до всіх, хто міг його почути, Колланан щосили бив молотом у всі боки. Його рука боліла, але він черпав сили в бажанні помститися за всіх людей, які загинули в містечку Лейк Бакал.

Раптом у завірюху битви увірвалася хвиля дивних створінь. Вони кинулися у бій, несамовито атакуючи Лютих власною маленькою зброєю. Мамули! Залунали здивовані вигуки, і Колл побачив, як Люті завдали удару у відповідь, вбивши багатьох із цих несподіваних союзників.

Шторм піднявся на диби, ухиляючись від довгого списа. І раптом один з мамулів кинувся на спис, жертвуючи собою, щоб врятувати короля. Бідолаху простромило наскрізь, але його тіло змусило опуститися зброю крижаного Лютого і дало Колланану змогу обрушити свій бойовий молот на супротивника, з гучним тріском розколовши ворогові череп.

Несподівано він почув зловісний гул, який перекрив шум битви, і обернувся до великої фортеці. Перед його очима постало приголомшливе видовище: крижана споруда почала повільно руйнуватися, її фасад осипався.

Кво та його вцілілі піщані Люті кинулися на своїх ауґах подалі від уламків, що розліталися навколо. Тон неквапливо, ніби вважаючи себе невразливим, біг уздовж берега, а за його спиною гуркотіла, розвалюючись, крижана фортеця.

Капітан Рондо заволав до бійців навколо нього:

— Нас усіх тут розчавить! Рятуйтеся!

— Ми зараз тут, — пробурмотів сержант Гідан, — завдяки королю Колланану.

Солдати розверталися і бігли геть від фортеці, що обрушувалася все швидше. Кілька крижаних Лютих, навпаки, мчали до неї, ніби хотіли, скориставшись магією, укріпити стіни, але руйнування були занадто великими.

Колл із задоволенням спостерігав, як уся фортеця перетворилася на гору уламків і брил, поховавши під ними всіх і все, що було всередині.