Війна помсти

105

Мандан Повелитель кольорів знову малював, і це непокоїло Уто.

Після того, як молодий конаґ довідався про ганебну поразку Кейда в Нортеррі, його реакція на цю звістку виявилася дивною і викликала тривогу.

— Я той, хто пише спадок моєї Співдружності! Як конаґ, я творю історію, яку пам’ятатимуть усі. — Він подивився на своє полотно і самовпевнено кивнув.

Уто обережно зауважив:

— Це не змінює того, що сталося, Володарю.

Мандан пирхнув.

— Я зміню це на своїй картині, а потім очікую, що ти зробиш це правдою. — Він торкався пензлем фарб, змішуючи кольори. — Ти мій зобов’язаний Хоробрий.

Його новий твір був занадто великим для звичайного мольберта, що стояв у його покоях. Тому він встановив велике полотно у просторій тронній залі. І тепер, коли туди приходили воєначальники, королівські радники, лорди-васали та міністри, щоб доповісти про справи або попросити гроші зі скарбниці, Мандан стояв посеред зали і малював.

Раніше він принаймні робив вигляд, що приймає рішення і віддає важливі накази, порадившись з Уто. Тепер же конаґ відмовився від цієї відповідальності і лише відпускав недоречні коментарі. Натомість всі його думки зосередилися на битві серед стародавніх руїн міста Лютих. Він малював криваву сцену того, що, як він собі уявляв, повинно було там статися. Його картина мала дуже мало спільного з тим, що відбулося насправді, як знав тепер Уто.

З Нортерри почали прибувати поодинокі змучені солдати, залишки розбитої армії Кейда. Вони могли розповісти лише невеликі частини того, що сталося в місті Лютих. Солдати втекли, побачивши, що хід битви переломився, коли несподівано прибув король Колланан з підкріпленням. Нарешті, коли двоє командирів дісталися Конвери, вони розказали про повний розгром, про те, як люди Балена чинили відчайдушний опір в укріплених руїнах і як війська Феллстаффа змінили хід битви, змусивши армію Кейда тікати.

Невдача вкрай роздосадувала Мандана, а крім того, він до нестями розлютився на короля Нортерри. Він лаяв дурня Кейда за те, що той так розчарував його. Не стримавшись, він вдарив свою молоду дружину. Ліра, убита горем, ридала через смерть батька, і в нападі гніву Мандан знову вдарив її по обличчю. Схлипуючи, вона спробувала відсторонитися, і він вдарив її втретє, а коли жінка впала на підлогу, став бити її ногами. Він не збирався зупинятися, але Уто відтягнув його. Ліра скрутилася клубком, тихо підвиваючи.

— Твій батько мене підвів, — кричав на неї Мандан. — У нього було дуже важливе завдання, а тепер мій дядько вважає, що Нортерра може нехтувати наказами конаґа.

Ліра квилила, не чуючи його слів.

В голові Уто невпинно крутилися коліщата. Ця поразка мала набагато згубніші наслідки, ніж просто особисту образу Мандана. Регулярна армія Кейда була однією з найпотужніших військових сил у Співдружності, і Уто потребував її для своєї війни помсти. Тепер усі ці солдати були або вбиті, або втекли з поля бою, і ті, що залишилися живими, розбрелися по Нортеррі.

— А що з Хоробрим лорда Кейда? — допитувався Уто у воїнів, які повернулися до Конвери. — Чому Ґант не захистив свого лорда, якому мав служити?

Солдати, що прийшли першими, нічого не знали про це, але вже на другий день поранений кавалерист розповів, що бачив, як Кейда вбила жінка-Хоробра, і Уто зрозумів, що це, очевидно, була Елліель. Мороз пробіг у нього по хребту.

— Це допустив особистий Хоробрий Кейда, — додав вершник, похитуючи головою. — Ґант просто стояв і дивився, як Елліель зарізала його лорда. Думаю, потім він пішов на службу до короля Колланана.

Уто не міг повірити в те, що почув, але зараз ще надто багато всього залишалося незрозумілим. Він стиснув кулак так, ніби був здатен розпалити смертоносне полум’я навіть без реймера.

— Нам потрібен кожен боєць, кожен Хоробрий для нашої війни з Ішарою! Наш флот зростає. Наші воїни тренуються. Наші кузні кують тисячі мечів.

Мандан у гарячковому збудженні вигукнув:

— Ми не можемо допустити такої непокори. Наше об’єднане військо повинно рушити на Нортерру! — Напрям його думок раптом змінився. — А як же мій брат Адан? На чий бік стане він? Ми повинні взятися за Судерру теж, поки не стало надто пізно! — Його помарніле обличчя перекосилося від нападу люті. — Невже Адан у змові з Коллананом проти мене?

Уто роздратовано накинувся на нього.

— Якщо Співдружність буде втягнута в міжусобну війну, наші вороги будуть цьому тільки раді й самі почнуть складати плани, як напасти на нас. Ми повинні вдарити зараз, перетнути море й атакувати Ішару, поки в них нікому правити! Торгове судно утауків нещодавно повернулося звідти, і вони повідомили, що божки Ішари вирвалися на волю і нищать все навколо. Сереполь майже зруйнований, емпра Ілуріс зникла. Зараз наш шанс, поки там панує такий безлад!

Скрутившись у кутку тронної зали, притиснувшись спиною до холодної кам’яної стіни, Ліра продовжувала плакати.

Упродовж наступних кількох днів Уто з холодною раціональністю розробляв плани своєї війни, тоді як молодий конаґ знову занурився у фарби і кольори. На величезному полотні він спочатку накидав вугільним олівцем ескізи фігур воїнів, перші штрихи масштабної сцени, змальовуючи хаос кривавої бійні. Так Мандан уявляв собі ці події, хоча сам ніколи не бував на війні, окрім сутички на морі біля острова Фулкор.

— Ось вона, битва в Нортеррі. — Мандан відступив, щоб помилуватися своїм творінням. — Так буде написано спадок.

На зображеній ним сцені битви було повно крові і порубаних на шматки тіл, мертві солдати з перекошеними від страшних мук обличчями вкривали все поле бою. Усі загиблі воїни на картині носили кольори Нортерри. У його версії цієї події не загинув жоден хоробрий боєць Співдружності. Ще більш недолуго виглядало те, що центральною фігурою цього витвору мистецтва був воїн-переможець на здибленому породистому коні, і з його високо здійнятого меча крапала кров поверженнх ворогів. Це був Мандан.

Конаґ зобразив себе як гордого і могутнього полководця посеред битви, який веде свої війська, щоб розгромити підлих зрадників у Нортеррі. Тепер, після закінчення картини, від Мандана линули хвилі задоволення.

Сильно стривожений Уто уставився на картину, а потім прийняв вимушене рішення. Поки конаґ перебував під його контролем, він міг керувати підготовкою до війни помсти.

— Я ваш зобов’язаний Хоробрий, мій конаґу, і це буде вашим спадком — як накажете. Ми можемо урочисто виставити це полотно у тронній залі. Нам слід скликати ваших лордів-васалів, аби всі вони подивилися на нього.

— Вони будуть у захваті від моєї роботи, — мовив Мандан. — І ми вимагатимемо від них розповісти цю історію у своїх володіннях, коли вони повернуться додому. — Він торкнувся пензлем палітри, змішав насичений багряний колір і додав ще більше червоного навколо полеглих тіл на позірному полі бою. — Саме це мене надихає.

Однак Уто хотів переконатися, що юнак пам’ятає про головне.

— Ми повинні знову об’єднати Співдружність, об’єднати всі три королівства проти ішаранських тварин. Разом ми зможемо підкорити новий світ.

— Але ж нам треба розібратися з королем Коллананом. — Мандан заговорив, як капризна дитина, що вимагає десерту. — Спершу мій дядько!

Уто відчув, що в нього застукотіло в скронях, а серце пронизав біль. Він не хотів розпочинати відкриту війну в трьох королівствах, адже це коштуватиме життів стількох бійців Остерри та Нортерри, а йому потрібна вся армія Співдружності проти Ішари. Він побачив, що Мандан не відступиться, тому запропонував інше.

— Щоб об’єднати Співдружність, ми повинні усунути Колланана. І, цілком ймовірно, вашого брата Адана теж. Всіма трьома королівствами повинні управляти правителі, вірні конаґу.

На кам’яній лаві біля дальньої стіни, ніби уникаючи тронного помосту і порожнього крісла, призначеного для королеви, з застиглим поглядом, схожа на тінь, сиділа Ліра. Вона дуже сильно змінилася, відколи Мандан уперше зустрів цю милу тендітну дівчину в палаці Кейда. Минув лише тиждень після весілля, а юнак вже, здавалося, втомився від своєї молодої дружини.

Ліра сиділа на кам’яній лаві, її шкіра була бліда, як молоко, довге руде волосся сплуталося і неохайно звисало пасмами, ніби вона не розчісувала його кілька днів. Ліра більше не плакала, вона просто сиділа, бездумно втупившись перед собою. Її плечі безсило опустилися, ніби в ній загасили іскру життя.

Вона піднесла до губ келих і відпила з нього. Уто знав, що вона п’є молочко блакитного маку, з кожним днем все більше й більше. Так само, як і леді Мейра...

— Сьогодні я їду до Рівермута, мій конаґу, — оголосив Уто. — Мені треба оглянути кораблі. До нашого війська долучаються нові Хоробрі, і вони готові підняти свої мечі та реймери за нашу справу.

Мандан промовив, цитуючи:

— Війна помсти — справа не швидка, але необхідна.

Уто зрадів, що молодий конаґ пам’ятає його слова.

— Саме так, Володарю. Незабаром почнуться справжні битви.

Мандан Повелитель кольорів повернувся до своєї картини.