Війна помсти

25

У маєтку лорда Кейда панував вогкий холод, пронизуючи тіло до кісток, — від нього не рятував навіть вогонь в камінах. Уто не відчував жодних незручностей, а от Мандан скаржився, що йому зимно. Молодий конаґ був одягнений у вовняний светр, поверх якого накинув підбитий хутром плащ, до того ж він обрав собі місце в трапезній, що було найближче до яскравого вогнища. Уто сів поруч, спостерігаючи за своїм конаґом.

Будинок Кейда мав товсті темні дерев’яні стіни та вузькі вікна, які захищали від північно-східних вітрів і частих дощів, — це робило атмосферу в ньому тужливою і похмурою. Здавалося, васальному лорду було до вподоби влаштувати бенкет у тісному колі серед гри світла й тіней від вогню. Воскові свічки, розставлені вздовж столу у розлогих свічниках, скидалися на палаючі очі, а зі стін світили підвісні ліхтарі. На стіл подали великий горщик солоної рибної юшки на овечому молоці і теплий хліб з хрусткою скоринкою. Паруючі краби на пласких тарілках мали служити делікатесом, хоча Мандан вважав, що м’ясо з панцира видобувати надто складно й не варто зусиль.

Кейд посміхнувся своєму гостю.

— Сподіваюся, їжа вам до душі, Володарю.

— Товариство мені точно до душі, — відказав Мандан. — Я вражений тим, що побачив сьогодні, і я радий, що маю васала, який розуміє, хто наш справжній ворог. Ви станете нам великою підмогою у війні.

Заговорив Уто.

— Ми повинні приватно обговорити певні політичні питання, лорде Кейде. Конаґ Мандан стоїть перед серйозними рішеннями, особливо тепер, коли на нас насувається справжня війна.

— Ішаранські тварини, — пробурмотів Кейд.

Леді Альмеда, єдина, хто був у залі, окрім них, хихикнула.

— Тварини є скрізь. Просто ішаранці — найбільш помітні з них.

— Деякі тварини корисні, — відказав Кейд. — Раби зібрали достатньо перлів, щоб я міг утримувати свою армію, і ці володіння зараз значно багатші, ніж посаг, який твоя родина запропонувала мені, коли ми одружилися.

Альмеда дзенькнула срібною виделкою об тарілку.

— Не думай, що зможеш обійтися без мене, чоловіче! Я не розмінна монета. Це буде ще одна дурня, яку ти вчиниш.

Мандан перервав палку суперечку, хоча Уто не був певен, зробив він це навмисно чи просто тому, що в його голові промайнула якась випадкова думка. Він відкрив обтягнуту оксамитом шкатулку, яку Кейд поставив перед його тарілкою.

— Я накажу своїм майстрам інкрустувати перлами мою корону та церемоніальні ланцюги. Ах, вони схожі на молоко, змішане з діамантовим пилом. Вони навіть іще прекрасніші, бо вкриті блиском відновленої справедливості. — Конаґ запустив пальці в перли, і вони з ледь чутним стукотом перекочувалися в скриньці. — Нехай полонені тяжкою працею спокутують те, що накоїв їхній народ.

Альмеда повернулася до їжі в похмурій тиші. Злостива жінка спричинила чимало проблем. Примхлива та егоїстична, вона витрачала більше енергії на особисті образи, ніж на здобуття політичної вигоди для володінь Кейда, королівства Остерри або Співдружності загалом.

Кейд знизав плечима, почувши таке побажання.

— Я міг би змусити ішаранців працювати значно більше, проте вони постійно мруть. Робочих весь час меншає, і скоро це стане проблемою. — Він зустрівся поглядом із сірими очима Хороброго, а тоді згадав, що треба подивитися на Мандана.

— Ми дістанемо вам більше в’язнів, — запевнив молодий конаґ, — хоча я був би щасливішим, якби всі вони просто загинули в бою.

— А я волів би, щоб вони померли тут, після багатьох років корисної служби, — відповів Кейд, а потім шанобливо стишив голос. — Але це, звичайно, ваш вибір, мій конаґу.

Обшиті панелями двері в трапезну відчинилися без стуку. На порозі стояв Ґант, одягнений у чорний однострій. Його обличчя було вкрите червоними плямами, наче він побував на пронизливому вітрі, але Уто знав, що то повсякчасне почервоніння на його грубій шкірі.

— Чи можу я бути корисним, мілорде?

— Будь коло мене під час трапези, — відповів Кейд. — У конаґа Мандана є свій вірний Хоробрий, тож я матиму свого.

Незграбно кивнувши, Ґант виструнчився біля дерев’яної стіни за кріслом свого лорда. Альмеда поглянула на нього, проте, здавалося, не мала ніяких думок щодо присутності Хороброго.

Уто схвально кивнув.

— Добре, що Ґант тут. У мене є новини.

Цей Хоробрий був сильним бійцем, сміливим і відданим Кейду та Співдружності. Саме Ґант допоміг Уто врятувати Мандана на острові Фулкор, коли вони разом відвели його на корабель, залишивши Клеа в гарнізоні за нову караульну.

— Це стосується вашої попередньої Хороброї, лорде Кейде, — Елліель.

Обличчя Альмеди скривилося, ніби вона ковтнула оцту.

— Ця сука.

Ґант насупив брови.

— Елліель більше не служить лорду Кейду. Її зганьблено. У неї руна забуття на обличчі.

— Вона має бути мертвою, — встряла Альмеда, і Кейд грізно глянув на неї, щоб замовкла.

— Вона перейшла на службу до короля Колланана в Нортеррі. — Уто нахилився вперед, сидячи за довгим бенкетним столом. У каміні різко тріснуло поліно, трохи налякавши присутніх. — Але вона якимось чином позбулася дії руни забуття і повернула собі пам’ять. Вона пам’ятає все. — Він зробив паузу. — Все.

— Я не вірю їй, — сказав Мандан, бо вже склав власну думку про цю історію. — Вона бреше.

Уто похмуро кивнув юнакові.

— Боюся, це все правда, мій конаґу, і усі в цій кімнаті це знають. Вона може створити великі неприємності. Вона не думає про благо усієї Співдружності.

— Хто їй повірить? — спитав Мандан. — Як конаґ я скажу, що її історія — суцільна вигадка. Я спростую її слова. Це поставить крапку в цій справі.

— Вона вже переконала Колланана Молота, — провадив далі Уто. — Він написав листа до замку Конвера, і той лист призначався для Конндура. — Хоробрий замовк, щоб смисл сказаного дійшов до них, а тоді продовжив. — Колланан знає, що ми зробили, Кейде. Він знає, що зробив я.

— Це не має значення, — наполягав Кейд. — Ніякого злочину скоєно не було. Елліель була моєю зобов’язаною Хороброю, і я міг робити з нею, що хотів.

Занепокоївшись, Ґант буркнув:

— Не для цього потрібні Хоробрі.

Кейд виглядав невдоволеним. Раптом Альмеда, знавіснівши, вибухнула:

— Ми відправимо асасинів убити її! Вони виріжуть їй язик і переріжуть горлянку, щоб вона більше не могла патякати про нас свої жахливі вигадки.

Кейд жестом обірвав пронизливий голос дружини.

— Елліель не створила би проблем, якби ти не кинулася на неї з ножем, моя люба. Все було під контролем, але ж тобі треба було все зіпсувати.

— То це я винна? Це все через тебе, бо ти не можеш тримати свій член там, де йому місце! Треба було мені відрізати його тим ножем, а не устромляти в Елліель.

Кейд, скочивши зі стільця, влупив долонею по столу.

— Елліель тримала б свою ганьбу при собі, але ти, Альмедо, — ти перетворила це на величезну проблему! Ти зміюка. Ти мегера. Якби ти не...

— Годі вже! — заревів Уто. — Ваші подружні сварки мене не обходять. Співдружності теж нема до них діла. Справжні проблеми почалися тоді, коли леді Альмеда стала погрожувати викрити використання ішаранських в’язнів та наші промисли з видобутку перлів. — Він, мов скажена буря, нависав над жінкою. — І через ваші дії Конндуру довелося б реагувати. На жаль, він не зміг би прийняти правильного рішення.

І хоч Хоробрий за своїм положенням був нижчим від будь-кого з вельмож за цим столом, усі замовкли. Він по-батьківському поглянув на свого вихованця, що сидів на чолі столу.

— На щастя, конаґ Мандан усе розуміє. Поки триватиме війна, буде ще багато нових таборів, щоб ішаранські в’язні могли допомагати нам у наших справах.

Всередині Альмеди кипіли ревнощі та злість, які жінка й не збиралася приховувати. Ґант, незугарна заміна Елліель, маячив позаду неї. Уто був глибоко стурбований її душевним станом, непокоячись, чи не бовкне вона при кому не слід щось таке, що їх видасть. Альмеда була нерозважливою і непередбачуваною. Уто замислився, чи не доведеться йому вжити певних заходів... для блага Співдружності.

Над бенкетним столом запала гнітюча тиша. Мандан, почуваючись незручно під час розмови, яку він не зовсім розумів, бавився з перлинами, що лежали в маленькій скриньці, а тоді знову взявся за рибну юшку.

Ввічливо постукавши, у дверях з’явилася сором’язлива струнка дівчина.

— Мамо? Батьку? Чи зараз зручно, щоб познайомитися з конаґом Манданом? Чи можу я приєднатися до вас за вечерею?

Уто побачив худеньку дівчину із зеленими очима, молочно-білою шкірою і довгим рудим волоссям. Їй було близько п’ятнадцяти років, і вона світилася невинністю. На овальному личку виділялися повні губи та акуратний носик.

На обличчі Альмеди так і застиг вираз незадоволення, ніби вона скуштувала протухлого сиру, Кейд натомість просяяв.

— Ліро! Як прикро, що я забув покликати тебе. Так, приєднуйся до нас. — Він підійшов до дверей і взяв її тендітну руку. — Мандане, Володарю, це моя донька.

Молодий конаґ підвівся зі стільця і вражено дивився на вродливу дівчину, що зайшла до кімнати. Відводячи очі, вона зробила офіційний реверанс. Її сіро-блакитна сукня підкреслювала струнку фігуру. Мандан заговорив:

— Мені... мені дуже приємно познайомитися з вами. Приєднуйтесь до нас. Прошу сідати поруч зі мною.

Дівчина зашарілася.

— Мене звуть Ліра. Я прийшла не вчасно?

— Ви прийшли саме вчасно, — промовив Мандан. — Я зовсім забув, про що ми сперечалися. — Він різко звернувся до Кейда. — Накажіть вашим слугам принести ще посуд і прибори. Ми повинні подбати про цю прекрасну юну особу.

Здивований несподіваною реакцією конаґа, лорд Кейд поспішив виконати його розпорядження.

— Ґанте, подбай про це. — Рухаючись крадькома, немов назустріч ворогу, потворний Хоробрий вийшов з кімнати. Кейд улесливо продовжив:

— Ліра — наша єдина донька, Володарю, але вона саме така, якою і має бути донька.

Мандан дорікнув йому:

— Чому ви не познайомили нас раніше? Зовсім не дбаєте про виконання своїх обов’язків. — Конаґ потягнувся, щоб взяти дівчину за руку, вивільнивши її від батькової, і повів на вільне місце біля себе. — Роками незліченні лорди та купці пропонували мені своїх кандидаток для одруження, і жодна з них не була підхожою. Якби я зустрів вашу дочку давно, лорде Кейде, це могло б вирішити всі наші проблеми! — Він почекав, поки Ліра сяде, а тоді сів у крісло поруч. Мандан випромінював чарівність, ніби ставши зовсім іншою людиною. — Нарешті мені, певно, вдалося знайти собі гідну дружину.

Кейд втратив дар мови, а Ліра, здавалося, була готова знепритомніти від потрясіння. Уто був не менш здивований реакцією конаґа, але, коли він дивився на бліду руду дівчину, то розумів, що бачив Мандан. Королівський шлюб — це саме те, що зараз потрібно Співдружності, і Уто всіляко сприятиме цьому союзу, навіть якщо Мандана вабило зовсім не те, що мало б.

Картина в спальні юнака ніби ожила. Щойно Ліра увійшла до кімнати, Уто збагнув, що дівчина як дві краплі води схожа на леді Мейру, померлу матір Мандана.