Війна помсти

83

Як обрана наступниця емпри, Семі ніколи не уявляла, що житиме, мов щур, у тунелях під палацом. Бійці Яструбиної варти зберігали пильність, готові захистити безпомічну жінку, що нерухомо лежала на матраці. Стан Ілуріс так і не змінився, а чоловіки стали дратівливими, нетерплячими та стривоженими.

З розповідей Аналери про події в зовнішньому світі Семі знала, що чутки поширюються і що люди все дужче бажають повернення емпри, а надто тепер, коли верховний жрець Кловус впустив могутні й некеровані сили варварів у місто. Дедалі більше людей молилися за Ілуріс, і незвичайний новий божок відчував силу й віру, що надходили ззовні.

— Приємно знати, — мовила Семі, — що люди досі люблять справжню емпру.

— Кловус може викликати серепольського божка, щоб продемонструвати свою силу, — сказав Вос, — а ми можемо показати лише сплячу жінку, яка мала померти ще кілька тижнів тому. — Він сидів біля Ілуріс, гладячи її прохолодну суху руку. Каптані виглядав виснаженим від постійного напруження, а зараз говорив тихим голосом, щоб його товариші-охоронці не почули. — Ми повинні серйозно замислитися над тим, що наша матір може ніколи не прокинутися.

Фізична травма Ілуріс вже зажила, і на її голові більше не було пов’язок. Семі розчесала попелясто-русяве волосся емпри, акуратно укладаючи пасма на її плечах. Хоча Ілуріс годували бульйоном, намагаючись підтримувати її сили, було очевидно, що жінка марніє.

— Вона не померла, — сказала Семі. — Це наша іскра надії. Коли вона прокинеться, то знатиме, що робити. Люди готові піднятися на її підтримку одразу, як тільки вона повернеться. — Ця відповідь вже не була прийнятною, і дівчина зрозуміла це ще кілька тижнів тому.

— Або настав час тобі згуртувати людей. — Вос опустив погляд на нерухоме тіло емпри, на її заплющені очі. — Твій божок сильний. — Сутність залишалася з ними, виглядаючи як мерехтлива примара в повітрі, проте наразі вона відступила до вхідного отвору.

У кам’яному тунелі з’явилася стара Аналера. Підійшовши до їхньої комори, вона пірнула всередину, несучи вкритий тканиною кошик з їжею.

— Сьогодні тільки яблука й трохи черствого хліба. — Її голос звучав роздратовано. — Гетррени обшукали кухні, забрали запаси продуктів, і тепер кухарям нема з чого готувати великі обсяги. Такий бардак. — Її обличчя скривилося від огиди. — Я й так ненавиділа верховного жерця Кловуса, але те, що він накликав на нас в ім’я своєї війни... — Вона хрипко й злобно пробурмотіла. — Почуй нас, убережи нас!

— Ми знаємо, на який ризик ви йдете. — Семі вклала щире співчуття у свої слова, як навчала її Ілуріс. — Але ми також знаємо, що це не може тривати довго. Якщо люди розбурхані і не хочуть миритися з правлінням головного жерця та свавіллям гетрренів, то, можливо, нам вдасться скористатися цим на свою користь. — Вона подивилася на каптані Воса. — Число наших прихильників продовжує зростати. Ми повинні спланувати, коли для нас найкращий момент, щоб з’явитися перед народом. Коли народний рух стане достатньо сильним, щоб ми могли відкритися людям і оголосити, що Ілуріс все ще жива? Можливо, вони приймуть мене як свою тимчасову правительку, доки не прокинеться емпра.

Шість бійців Яструбиної варти висловили повну згоду з її словами, проте Вос був стривожений.

— Кловус позбавиться від тебе, можливо, навіть прикличе для цього божка.

У Аналери були свої сумніви.

— Або гетррени вб’ють вас усіх. Маґда може проломити вам череп своєю палицею. І хто її зупинить?

Вос, раптом розлютившись, скочив на ноги.

— Я зупиню! Я зроблю все, щоб захистити Семі.

— Маґда просто вб’є тебе першим. — Стара засопіла. — Але не втрачайте надії. Я впевнена, що частина ішаранського війська згуртується навколо вас, якщо ви правильно оголосите про себе і про ситуацію з емпрою.

— Це те, що ми повинні вирішити, — мовила Семі. — Інакше ми просто сидітимемо тут ще день. А за ним ще день.

Залишивши кошик з їжею, Аналера вислизнула в коридор, сподіваючись повернутися на верхні поверхи непоміченою. Однак невдовзі після того, як вона зникла в тунелі, Семі почула стривожений скрик старої жінки.

— Тебе не має тут бути... — Її слова обірвав звук удару.

Раптом новий божок повернувся на своє місце — мерехтлива сутність, простягаючись від кам’яних стін, створила схожий на камінь туман, щоб приховати вхід. Коли сутність закрила вхідний отвір, Семі вдивилася назовні крізь маскування.

Вдалині коридору біля стіни сиділа Аналера, торкаючись пальцями закривавленої губи. М’язиста жінка з вовчою шкурою на плечах нависала над зіщуленою служницею.

— Я йду туди, куди хочу, і я хочу побачити, що є під палацом.

— Пробач, Маґдо. — Аналера піднялася на ноги. — Але тут немає нічого, крім запорошених комор.

— Мені подобаються запорошені комори. — Маґда знову загрозливо підняла кулак, і служниця квапливо побігла геть, крадькома кинувши погляд у бік схованки.

За позірною кам’яною запоною, створеною божком, бійці Яструбиної варти поклали руки на ефеси мечів, готові до бою. Маскувальна стіна стала ще більш щільною, утворюю кам’яну завісу. Семі ледве могла бачити крізь неї, навіть коли притиснулася до неї обличчям. Вона знала, що з іншого боку стіна виглядає зовсім твердою.

Отаманша гетрренів йшла тунелем, роззираючись навколо. Час від часу вона била палицею по стінах, ніби їй подобався звук удару твердої деревини об твердий камінь. Коли Маґда підійшла до потаємного сховища, Семі затамувала подих.

Аналера кинулася назад до отаманші.

— Сюди, Маґдо. Я знаю ці тунелі! Скажи мені, що ти шукаєш.

— Я шукаю привід, аби вбити тебе.

— Я... я намагатимусь не дати тобі приводу. Я можу бути корисною. Я служила емпріру Дакові та емпрі Ілуріс. Я прожила все своє життя в цьому палаці і можу показати тобі всі прекрасні покої, скарбниці, навіть сховища із золотом. Ходімо зі мною!

Маґда зупинилася — всього за кілька кроків від потаємної комори.

— Навіщо ти це робиш?

— Щоб ти і твої гетррени були задоволені. — Голос старої служниці затремтів. — А якщо ти будеш задоволена, то не завдаси шкоди моєму улюбленому палацу.

— Досить вагома причина. — Маґда все ж пішла вперед.

Божок ледь помітно смикнувся і став ще твердішим. Семі відчувала, що сутність пов’язана з нею, і зір дівчини міг проникати поміж уявних частинок каменю. Це божество, очевидно, було створене глибокою вірою людей в емпру Ілуріс, але якщо вона й далі буде непритомною, а люди також молитимуться ще й Кловусу та його серепольському божку, то як довго вони зможуть зміцнювати Ілуріс? Як зробити так, щоб новий божок залишався сильним?

Утім віра самої Семі залишалася непохитною.

Нахмурившись, Маґда сягнистим кроком пройшла повз їхню схованку, дивлячись на смолоскипи на стінах. Аналера йшла за нею по п’ятах, намагаючись відволікти отаманшу варварів, але Маґда зупинилася, ніби щось помітивши. Насупивши брови, вона понюхала повітря.

— Я чую запах риби. Я чую запах спітнілих тіл.

— Я ще не купалася цього тижня, — відказала Аналера. — Та й ти... маєш певний дух.

— Я пахну як жінка, що не боїться ані працювати, ані битися. — Маґда стояла обличчям до ілюзорної стіни, всього лише за кілька футів від Семі, що принишкла з іншого боку маскування.

У Семі перехопило подих, а всі бійці Яструбиної варти завмерли, слідкуючи, щоб не дзенькнули обладунки, не скреготнув метал.

— Щось тут не так. — Отаманша гетрренів примружила очі. — Тут має бути кімната.

— Але ж це суцільний камінь, як бачиш, — зауважила Аналера.

Маґда притиснула долоню до маскувальної стіни. Божок напружився, намагаючись відштовхнути її руку, але жінка натиснула дужче. Поле вкрилося брижами, і вираз обличчя кремезної жінки просвітлів.

— Цей камінь не справжній! Це магія? Що ви тут ховаєте?

Божок перетворився на якусь напіврідку суміш, немов розчиняючись, і Маґда протиснулася крізь неї, просунувши голову в кімнату. Семі відстрибнула назад. Бійці Яструбиної варти підняли зброю і зімкнули ряди, готуючись захищати Ілуріс.

Вони знали, що гетррени не поклоняються божкам. Семі гадки не мала, у що насправді вірять варвари, але це частково сформоване божество, цей невидимий захисник, не виступив проти Маґди.

Ніби проштовхуючи своє тіло крізь бурхливий потік, жінка протиснулася в кімнату. Каптані Вос відсунув Семі собі за спину і став, витягнувши меч, готовий померти, щоб захистити її. Але дівчина не хотіла, щоб Вос помирав. Бійці Яструбиної варти стояли разом, досить сильні, щоб убити навіть розлюченого воїна-варвара, проте Маґда не зробила жодного загрозливого руху. Вона просто дивилася на них, її обличчя було сповнене цікавості. А потім вона голосно зареготала.

Божок миттю зник з вхідного отвору, немов хтось зірвав запону. Він звивався і згортався, проникаючи, мов пара, в камінь, він все ще був тут, готовий діяти, але поки що спостерігав. Чому сутність просто не вбила варварку так само, як раніше розтрощила асасинів, що намагалися вбити емпру Ілуріс?

Найбільше Маґду зацікавила бліда жінка, що лежала на матраці.

— Отакої! Це та сама зникла емпра? Кловус казав, що вона поранена. Він вважає, що вона ні на що не здатна. — Жінка пирхнула. — І все ж він боїться її. Навіщо боятися... цього? — Вона скривилася на непритомне тіло.

Вос зухвало відказав:

— Емпра прокинеться і знову очолить Ішару.

На Маґду це не справило враження.

— Продовжуйте ховатися тут, маленькі бурундучки. Що мені до вас? Ваша емпра слабка і безсила. — Вона знову розсміялася. — Але через те, що вона зникла, Кловус божеволіє від страху. Мені подобається, коли він боїться, і мені подобається знати, що ви ховаєтеся тут.

Бійці Яструбиної варти могли б всі разом накинутися на Маґду, проте вони залишалися на своїх позиціях. Більше не цікавлячись ними, жінка-варварка повернулася в тунель і схопила Аналеру за кістляву руку.

— Покажи мені, що тут ще є. Ти щось казала про скарбниці.

Їхні кроки затихли вдалині. Семі і Вос дивилися, не вірячи, одне на одного, намагаючись зрозуміти, що ж таке щойно сталося.