Війна помсти

77

Стоячи біля прозорого крижаного вікна і оглядаючи замерзлий світ, Онн спостерігала, як до палацу наближається загін брудних і змоклих крижаних Лютих. Вони виглядали пошарпаними, хтось був поранений, їхні вовкоконі шкутильгали, і королева не могла зрозуміти, хто це.

Її губи скривилися в холодній посмішці. Це, мабуть, баламутка Кору зі своїм загоном. Вони відправилися штурхонути дракона Оссуса під горами.

Онн була втомлена від довгої ночі бурхливих любощів. Після століть, проведених у заклинальному сні, Іррі став неймовірно витривалим, і тепер Онн могла сповна насолодитися цим. Якби всі воїни були такими ж сильними, як він, її армія була б непереможною супроти піщаних Лютих.

З нетерпінням чекаючи прибуття вершників, королева відправила Іррі зустріти загін і з’ясувати, які новини вони привезли. Дещо згодом Онн сидітиме на своєму високому троні, дивитиметься на Кору згори вниз і слухатиме про її поразку. Настав час її доньці прийняти те, що для крижаних Лютих є справді найважливішим.

По дорозі до тронної зали вона наказала своїм мамулам принести їжу. Заради своєї забави Онн також покликала Бірча, щоб хлопчик сидів біля неї. Він здавався тихим і похмурим, таким же покірним, як і мамули. Можливо, все ж варто було відіслати його додому, в Нортерру, як її просили два посланці.

Онн була вбрана у легку, мов серпанок, сукню з білого шовку, а її тонкий стан огортав пояс, прикрашений діамантами. Оскільки тепер її думки були зосереджені на війні, вона припасувала до стегна меч з міцним лезом молочно-білого металу. Вона сиділа на троні і чекала, проводячи пальцем з гострим нігтем по нижній губі. Чому цей загін так затримується?

Мамули зайшли до зали, принісши гарно оздоблені таці з їжею. Там були холодні фрукти, морожене м’ясо, нарізане настільки тонкими скибочками, що виглядало як просто плівка червоних волокон. Бірч ішов разом з мамулами, немов був одним з них, і навіть сам ніс тацю. Побачивши, що її вихованець опустився до рівня мамулів, Онн роздратовано вихопила тацю з рук хлопчика.

— Ти не слуга! Я наказала мамулам принести мені їжу. Чому ти ходиш за ними, як тупоумний раб?

На якусь мить вона побачила несподіваний спалах непокори на його обличчі, перш ніж він знову надав йому бездумного й замкненого виразу.

— Вони дбають про мене, — відповів Бірч. — Ви послали мене до них.

— Сядь біля мого трону, на нижню сходинку. Тут твоє місце, поки я не відпущу тебе.

Бірч слухняно виконав те, що вона йому наказала. Королева Онн оглянула їжу на таці, яку він приніс, — таріль зі сріблястими крижаними рибками, що були вкриті намерзлими кристалами, але й досі смикалися. Беручи рибок пальцями, вона ковтнула дві з них, а потім відклала тацю убік, щоб подивитися, які ще витончені страви принесли їй мамули.

Нарешті Іррі повернувся до тронної зали, його синьо-срібні обладунки були прикрашені шипами, волосся ззаду зібране в довгий і вільний хвіст, схожий на хвіст комети. Онн помітила на його щоці подряпину, яку залишила в мить пристрасті.

Один з мамулів запропонував Іррі тацю з їжею, але той не звернув на нього уваги. На обличчі воїна проступили злість і тривога. За ним зайшли кілька поранених крижаних Лютих, які виглядали так, ніби зазнали поразки, але це не був загін її дочки. Натомість вони принесли набагато гірші новини.

Бірчу вже вдалося сховати кілька гострих ножів у різних місцях крижаного палацу, де крижані Люті ніколи їх не знайдуть. Іноді він, набравшись сміливості, носив один з них при собі. Хлопчик також навчив мамулів, як виготовляти зброю.

Тепер, ідучи за ними до тронної зали королеви Онн, Бірч заховав за пояс невеличкий ніж, виготовлений із якихось старих уламків металу. Лезо було не довшим за його палець, але цим лезом він міг поранити когось із Лютих, якщо доведеться. З кожним днем Бірч ставав усе сміливішим. По дорозі до тронної зали хлопчик навіть схопив з таці і з’їв кілька крижаних рибинок і ягід, знаючи, що королева цього все одно не помітить.

Він уважно дивився, як Іррі ввів брудних і змоклих Лютих у тронну залу. Шість воїнів та один вельможа, обшарпані й поранені, наблизилися до трону. Бірч ще ніколи не бачив ошелешених Лютих. Вони виглядали приголомшеними, переможеними.

Першим заговорив один з воїнів.

— Ми втекли з Лейк Ба кал, моя королево. — Він схилився в поклоні, зморщившись від болю, коли довга рана на його блідій оголеній руці відкрилася і почала кровити.

Бірч оживився, почувши назву свого містечка.

— Наша фортеця зруйнована, — сказав єдиний вельможа. — Ми бачили, як вона руйнується, коли відступали на північ.

Онн підвелася з трону, виглядаючи так, ніби нічого не зрозуміла.

— Ні, моя фортеця розбудовується і укріплюється.

— Вона перетворилася на руїни, моя королево, — заперечив розбитий вельможа. — На нас напали.

Воїн, з ран якого сочилася кров, по-військовому швидко й чітко доповів подробиці останніх подій.

— Король Колланан прийшов з військом, набагато більшим, ніж те, що він приводив раніше.

Онн подивилася на нього, не вірячи почутому, а потім насмішкувато кинула:

— Знову людські солдати? Чому ви їх не знищили? — Бірч відвів погляд, ховаючи посмішку.

— З ними був військовий загін піщаних Лютих. — Поранений воїн зробив паузу, щоб його слова прокотилися луною, відбиваючись від крижаних стін. — Піщаних Лютих, моя королево... там були воїни, маги і вельможа.

— І ще були напівкровки, — додав інший воїн, — разом з тим темноволосим, який приходив сюди і показував свою силу. — Він кинув погляд на Іррі, який роздратовано рикнув, згадавши той випадок. — Вони повалили стіни, моя королево... вбили всіх, хто був усередині, знищили наше військо.

— Це неможливо, — заперечила Онн. — Навіть піщані Люті не можуть бути такими могутніми.

Вельможа подивився на неї і, ледве ворушачи язиком, відповів:

— І все ж це сталося.

Іррі вдарив об підлогу смертоносною пікою. Він сердито подивився на вцілілих Лютих.

— Король Колланан вступив у союз із піщаними Лютими!

— Очевидно, це лише перший з їхніх ударів проти нас, — сказав брудний і зіпрілий вельможа.

Мамули стояли нерухомо, тримаючи таці з їжею, а серце Вірча радісно забилося від усвідомлення, що його дідусь завдав такої шкоди крижаним Лютим. Одного разу він зробить те саме.

— Піщані Люті! — Вигукнула королева Онн до склепінчастої стелі. В гніві вона вихопила свій крижаний меч. — Піщані Люті! — Вона збігла сходами вниз, зовсім знавіснівши.

Мамули розуміли, що на них чекає, проте не рухалися. Наосліп розмахуючи мечем, Онн порубала маленьких істот на шматки. Крижаний клинок входив у їхню плоть, як у м’який сир.

Бірч здригався, коли кров бризкала на його шкіру. Кожен із цих мамулів був його другом. Він щільніше закутався у свою нову вовняну ковдру, боячись видати бодай звук, але його охопив швидше гнів, ніж страх. Королева Онн вважала себе здатною вбити велетенського дракона в самому осерді світу, але поки що всі, кого вона вбила, — це беззахисні мамули. Хлопчик зненавидів королеву Онн усім серцем.

Глянувши на влаштовану нею криваву різанину, Онн, важко дихаючи, повернулася до Іррі.

— Я не збиралася звертати увагу на цих людей. Вони не варті мого часу, але тепер я не можу відмахнутися від них, особливо якщо вони допомагають піщаним Лютим. Я повинна відправити їм швидке і недвозначне послання.

Губи Іррі скривилися в посмішці.

— Дозволь мені бути твоїм посланцем, моя королево. Я тебе не розчарую.

— Гаразд. Знайди когось із цих людей і вбий їх. — Онн довгу мить дивилася на Вірча, щось вирішуючи, а потім відвернулася. — Будь-хто підійде. Розберися з цими паразитами, щоб вони більше не заважали нашій війні.