Війна помсти

2

Колланан досі не міг оговтатися від жахливих новин із Конвери. Його серце та розум не Зняли віри почутому.

Коли лорди, прибувши на терміновий виклик, зібралися в головній залі, Тафіра, його кохана дружина, з якою вони були нерозлучні ось уже тридцять років, сиділа поруч із ним. Її довге волосся, колись чорне, як воронове крило, тепер було посріблене сивиною, що робило її зовнішність іще більш вишуканою. Хоча смаглява шкіра, пухлі губи та загострене підборіддя виказували ішаранську кров, Тафіра була його королевою тут, у Нортеррі, далеко від землі, де народилася.

Вона з тривогою поглянула на свого чоловіка.

— Я надто добре знаю тебе, коханий. Я бачу, що новини погані.

Колл лише злегка кивнув, вглядаючись з високого помосту у велику залу.

Лорди Бален, Оґно й Серус перешіптувалися поміж собою, імовірно, про свою нещодавню перемогу на озері Бакал. Урок, Хоробрий Балена, стояв за своїм лордом, немов статуя. Інші лорди-васали явно почувалися незатишно, чекаючи, коли король звернеться до них.

Уздовж стіни зали стояли стривожені солдати супроводу з Конвери, досі вбрані в однострої Співдружності. Вони виглядали найбільш збентеженими. Конндур відрядив капітана Рондо й двадцять солдатів супроводжувати Колланана додому якраз перед виверженням вулкана Вада. Цим солдатам не терпілося повернутися до конаґа, але розвідники й купці попереджали про труднощі переходу через гори, тож загін залишився гостювати у Колланана в казармах при замку.

Однак після сьогоднішніх новин вони ще більше наполягатимуть на тому, щоб повернутися до столиці.

Колл більше не міг чекати. Він підвівся з трону й заговорив голосом, від якого всі одразу затихли.

— Конаґ Конндур мертвий. — Він зробив паузу, щоб перевести дух. — Мій брат був убитий ішаранцями на острові Фулкор. Його тіло... — Горе підступало до горла, наче розпечений віск. — Королевич Мандан знайшов його порубаним на шматки. Була велика битва, емпра Ілуріс отримала важке поранення, можливо, смертельне, але ішаранці втекли.

Капітан Рондо голосно скрикнув:

— А королевич Мандан? Він у безпеці?

Перед очима Колла все розпливалося, проте він змушував себе продовжувати, слово за словом, уперто, наче важко ступаючи крок за кроком.

— Він у безпеці. Його, очевидно, захистив Уто. — Колл зустрівся поглядом зі своєю Хороброю Елліель. Вона відчула огиду аж до нудоти, почувши ім’я чоловіка, що заподіяв їй стільки лиха. Гарячий рум’янець залив її щоки. Поруч із нею стояв Тон, темноволосий чужинець-Лютий, він подивився на неї, потім на Колланана, тоді на решту присутніх, намагаючись зрозуміти, про що мова. — Мандан тепер конаґ. Я ж у скорботі за моїм дорогим... — Колл не міг продовжувати. Слова повисли в повітрі. Моїм братом. Його плечі здригалися під нестерпним тягарем спогадів.

Солдати супроводу розлючено загули, а їхні руки ніби самі потягнулися до мечів. Один із них наставив кинджали на королеву Тафіру.

— Ішаранські тварюки, — пробурмотів він, ніби звинувачуючи її.

— Нортерра повинна вирішити, що робити, — сказав Колланан. Його зазвичай суворий голос тепер звучав розгублено. Але він був королем. — І я теж повинен.

— Вирішити, що робити? — Капітан Рондо поглянув на своїх товаришів, ніби не вірячи почутому. — Ми повинні повернутися до Конвери і запропонувати наші мечі конаґу Мандану проти Ішари!

— Може й так, однак я вимагаю, щоб ви залишилися тут ще на деякий час. Я маю скласти звіт... новому конаґу про те, що відбувається в Нортеррі. Ми мусимо підготуватися до того, що замислили проти нас крижані Люті.

Через деякий час, коли присутні трохи відійшли від почутих новин, король скликав своїх лордів-васалів на закриту військову нараду. Після нещодавнього нападу Колла на фортецю крижаних Лютих на озері Бакал усі вони усвідомлювали цілком реальну ймовірність того, що кровожерливі Люті можуть напасти на людські поселення по всій Нортеррі.

Колланан стиснув свою велику руку в кулак.

— Ми з королем Аданом разом побували в Конвері. Ми попередили Конндура про Лютих, але мого брата більше непокоїли напади ішаранців на узбережжя. Королевич Мандан навіть насміхався із самої думки про Лютих. Він цілковито під впливом Уто. — Колл зітхнув. — Однак після того, що діялося з горою Вада, Конн, я думаю, переконався у правдивості наших слів, а тому вирушив на острів Фулкор заручитися підтримкою емпри Ілуріс як союзниці. Але тепер Мандан, якщо ішаранці дійсно вбили його батька, не перейматиметься нашими проблемами тут. — Очі Колла спалахували при думці про бідолашного брата, проте ще більш болючими були свіжі спогади про доньку та її чоловіка, його онука та всіх інших, кого так легко повбивали крижані Люті в Лейк Бакал. — Ми повинні вберегти себе від того, що насувається на нас із півночі.

— І воно прийде, — сказала Елліель, статечна у своєму чорному вбранні Хороброї. Суворий вираз її обличчя підкреслювала руна забуття, витатуювана на щоці.

— Ми будемо сильними — я так вже точно! Ха! — вигукнув Оґно, найбільш могутній та страхітливий з усіх лордів-васалів. — Ми будемо готові, Колланане Молоте.

Колл сперся бородатим підборіддям на руку.

— Адан також знає, яку загрозу становлять Люті для Судерри. — Його голос знову затремтів. — Він теж отримав звістку про смерть свого батька. Я повинен вирушити до нього, щоб обговорити, як два наші королівства зможуть захистити себе. Якщо піщані та крижані Люті збираються знищити одне одного, ми опинимося між двох вогнів.

Темні очі Тафіри зблиснули.

— Можливо, тобі вдасться переконати піщаних Лютих битися на нашому боці, проти спільного ворога.

Колл нахмурився.

— Я спочатку пораджуся з Аданом.

Елліель випросталася.

— Я поїду з вами в Судерру. — Вона кинула запитальний погляд на загадкового Тона, який кивнув на знак того, що поїде разом з нею.

— І я, — мовив Ласіс, Хоробрий служив Колланану набагато довше за Елліель, та нещодавно крижані Люті спіймали його, а потім кинули помирати.

Колланан похитав головою.

— Ні, Ласісе. Поки мене не буде, ти захищатимеш мою королеву.

Тафіра посміхнулася.

— І твоє королівство.

Хоробрий вклонився.

— Так, Володарю. Можливо, нам варто попросити капітана Рондо та його солдатів Співдружності залишитися тут, щоб посилити наш захист, поки вас не буде?

— Це слушна думка, — відповів Колл.

— Нам потрібні постійні кінні розвідники, Володарю. — Лорд Тео провів пальцем по своєму довгому лівому вусу. — Вони зможуть попередити нас, якщо Люті наближатимуться.

— Що нам із того попередження, якщо вони можуть стерти нас із лиця землі своєю холодною магією? — запитав лорд Бален.

— Це дасть нам можливість вивезти мешканців селищ, — відказав Вітор. — Сховати наших людей у глушині. Когось ми все-таки зможемо врятувати.

— Мої землі — це відкрита місцевість, рівнини та пагорби, вкриті травами, — сказав Алькок. — Ми фермери, наші села широко розкидані, у нас нема безпечної місцини, де можна було б сховатися. Нас не прикривають стіни фортеці, як у Феллстаффі.

Тео відповів:

— Нортерра не воювала вже багато століть, не було навіть сутичок між нашими володіннями. Ми вразливі.

— Ось вам і слабкість, яку приносить мир, — пробурчав Оґно.

— Боюся, мирні часи скінчилися, — сказав Колланан.

Урок, зазвичай мовчазний Хоробрий Балена, промовив:

— Ми можемо зміцнити свою оборону. Ми повинні це зробити.

— Навіть якби я й схотів, то які стіни можна звести проти Лютих? — засумнівався сухорлявий Серус. — З чого мають бути зроблені ці стіни, щоб витримати напад крижаних Лютих?

Тон заговорив стриманим задумливим тоном.

— Хіба Люті не воювали між собою століттями? Їхні оборонні споруди витримували найстрашніші навали, і ці стіни досі стоять. — Він подивився на Елліель своїми дивними очима, що виблискували, мов подрібнений сапфір. Він виглядав майже як людина, але не зовсім. — Елліель та вчена дівчина показали мені одне зі стародавніх міст Лютих.

— А, руїни! Шадрі й досі сповнена рішучості дослідити їх краще, — додала Елліель. — Багато покинутих міст Лютих все ще цілі, тож ми можемо перетворити їх на фортеці, якщо відремонтуємо.

Колланан сів у своє масивне крісло.

— Феллстафф має найкращі оборонні споруди, найтовстіші стіни. Ми завжди були сильними задля захисту всієї Співдружності. — Ще одна хвиля смутку несподівано накотилася на нього при думці про конаґа Конндура, його брата, соратника, друга. Три королівства повинні були триматися разом, але, зіткнувшись із власною бідою, Колл відчував себе далеким від ішаранської загрози десь там, за морем. Він занадто довго кохав свою дружину Тафіру, тож тепер не міг думати про її народ як про безжалісних тварин, навіть якщо це правда, що вони зарізали Конндура. — у моєму окрузі є велике місто Лютих, — сказав Бален. Запропонована Елліель ідея йому явно сподобалася. — Ми можемо зробити з нього фортецю.

Алькок опустив голову, почухав темну борідку.

— Ми завжди уникали руїн Лютих, бо вважали їх лихими місцями, можливо, навіть з привидами.

— А тепер вони можуть нас урятувати, — заперечив лорд Айбер.

Того вечора Колл сидів у своїх покоях біля вогню, тримаючи в руках невеличку вирізьблену зі шматка деревини корову. Не найкраща з його робіт, але вона займала його руки. Тафіра приготувала чай із жимолості та присіла біля вогню, читаючи хроніку зі святилища пам’яті Феллстаффа, в якій оповідалося про життя їхньої доньки Джакі, написану ученою дівчиною Шадрі. Колл полюбляв спостерігати, як дружина читає цю розповідь і втішає себе тим, що зберігає їхні спогади живими.

Колл також не забував про доньку, проте саме зараз він був заклопотаний думками про брата. Під час ішаранської війни вони командували загонами армії Співдружності, що просувалися новим світом. Вони вирушили карати ішаранців за якусь примарну провину, яку Колл навіть не міг пригадати.

Конндур Хоробрий і Колланан Молот, герої війни.

Колл і Конн.

Хранителі багато що перебільшували у легендах про двох братів, однак Колл пам’ятав, якими темними були ті часи для обох сторін. Його солдати, зовсім втративши розум на війні, хотіли зрівняти село із землею, а ішаранські селяни, такі ж безжальні, вирішили принести в жертву своєму божку Тафіру, дівчину-сироту. Колл врятував її. Вона стала його трофеєм, а потім дружиною. Коли та війна скінчилася нічим, Колл думав, що йому більше ніколи не доведеться перейматися через ішаранців.

Тепер, вирізьбивши ще кілька штрихів на фігурці дерев’яної корови, він пригадав свій напад на фортецю крижаних Лютих. Колл сподівався врятувати свого онука, якого ті забрали в полон, однак Бірча там не було. Хлопчика тримали в’язнем у палаці королеви Онн, і Колл не знав, як визволити онука.

Гострим кінчиком кинджала він вишкрябав ще кілька ліній, а тоді відклав фігурку вбік і взяв інший шматок дерева. Він виготовив багато іграшкових тваринок для своїх онуків. І сподівався одного дня подарувати цю іграшку Бірчу.