Війна помсти

91

Король Адан міцно стискав віжки, а його гніда кобила риссю скакала вперед, знаходячи дорогу навіть уночі. Хоча весь їхній загін був уже виснажений, вони майже не спинялися на перепочинок, і Адан спав лише кілька годин за останні два дні після від’їзду із замку Баннрії. Гом похилився вперед, заснувши в сідлі, а от його брат Сінан не втрачав пильності, очоливши загін, поки капітан Ельціор їхав поруч із королем.

Ксар, що ширяв над їхніми головами, метнувся вперед, а потім кинувся назад, немов закликаючи їх поспішити. Із записки Пенди вони знали, що табір утауків був поблизу північного кордону Судерри, і Адан зрозумів, що вони мають бути вже близько. Його серце забилося швидше. Незабаром він буде з дружиною, і вони триматимуть у руках свою новонароджену дитину. Він сподівався, що встигне до пологів.

Раптом коні захропли, і він почув попереду крики, несподіваний шум битви, а потім моторошний рик. Адан стиснув коліна, підганяючи кобилу.

— Пендо!

Вже втомлена кобила опиралася, намагаючись триматися подалі від страхітливих звуків попереду.

Капітан Ельціор витягнув меч і пришпорив коня, наздогнавши Сінана, що їхав попереду.

— Нам варто було взяти із собою більше вартових, Володарю!

Пригнувшись у сідлі, Адан прошипів крізь стиснуті зуби.

— Зараз мені потрібна швидкість, а не кількість!

При світлі майже повного місяця вони піднялися на один з лісистих пагорбів над затишною долиною, з якого побачили вогнища та людей, які в паніці металися по табору.

І дракона.

Ксар заклацав і пронизливо закричав, пролетів повз Адана назад, а потім майнув уперед.

Гом скрикнув:

— Володарю, це чудовисько вб’є нас.

— Уперед! — вигукнув Адан. Він був радий, що міг розраховувати на захист вартових Стяга, проте він помчав би до табору, навіть якби був сам. Десь там була Пенда!

Темний дракон летів над табором, змахуючи величезними крилами. Адан бачив його кутастий силует, вигнуту шию, голову у формі стріли. Кобила в паніці намагалася вирватися і втекти геть, проте король розумів, що має спуститися вниз, до утауків, які боролися з чудовиськом. Минуле полювання на дракона в Печі показало йому, що мечі мало що можуть зробити проти такого страховища, як це, але цього разу їхня зброя завдяки королеві By була вкрита димчастим склом. Адан сподівався, що це зробить її більш смертоносною.

Коли дракон напав на табір, частина утауків розбіглася в пошуках укриття, а інші намагалися захистити своє майно і своїх одноплемінників. Вони хапали з багаття палаючі гілки і билися за допомогою цих саморобних смолоскипів. Утауки не були загартованими й безжальними воїнами, але були винахідливими та рішучими.

Дракон, спустившись, розірвав кілька наметів, і до нього кинулися двоє чоловіків у яскравому одязі, ляскаючи довгими батогами. Сплетені ремені шмагали та хльостали по шкурі рептилії. Один батіг, закрутившись, зачепив пазуристу лапу дракона, але звір рвонувся вгору і вирвав батіг, висмикнувши руку чоловіка з суглоба. Той упав і покотився, притискаючи пошкоджену руку, а потім кинувся у тінь дерев. Коли дракон розвернувся, щоб його схопити, його товариш ляснув своїм батогом, влучивши звірові по морді. Дракон заревів і вчепився в батіг, а утаук встиг пірнути під масивний віз.

Ельціор і Сінан натягнули свої тугі військові луки, які були потужнішими за мисливські луки утауків. А наконечники їхніх стріл були зроблені з димчастого скла.

Адан вирвався вперед, гукаючи:

— Пендо! Де ти? — Раптом його кобила злякано забила копитами, побачивши дракона і відчувши запах велетенської рептилії. Не в змозі втримати кобилу, Адан зіскочив із сідла, приземлившись на ноги. Він підняв меч.

— Пендо!

Ксар з клацанням і свистом підлетів до нього і повів його до Пенди.

З лісистих пагорбів ліворуч Адан почув грубе фиркання і гучні крики, не схожі на голоси утауків. Він обернувся, готовий зустріти ще одного ворога, і на свій подив побачив групу ауґів, які мчали до дракона, що кружляв навколо табору, щоб знову його атакувати.

Чудовисько роздратовано зашипіло, нагадуючи шипіння пари, що виривається з тріщин на схилах вулкана. Воїни-Люті — піщані Люті! — скакали до дракона, щоб вступити з ним в бій. Вони метнули в небо списи, які увіткнулися в броньовані груди дракона. Від болю звір закрутився в повітрі, махаючи крилами і ляскаючи колючим хвостом.

Тим часом Адан поспішав за Ксаром, відчайдушно намагаючись знайти свою дружину. Він не міг збагнути, чому тут опинилися Люті. Він бачив, як двоє воїнів із золотавою шкірою спрямували своїх ауґів до чудовиська, коли той врізався у фургон утауків, а тоді розвернувся до своїх нових супротивників. Дракон зірвав одного вершника з ауґи і з хрускотом його перекусив. Він виплюнув шматки плоті, відкинув ауґа вбік і пазуристою лапою згріб іншого воїна, перш ніж знову піднятися в повітря.

Інші піщані Люті не злякалися. Один з них видав відчайдушно хоробрий бойовий клич, і Адан впізнав Кво, брата королеви By.

Ксар кружляв перед обличчям Адана, час від часу налітаючи на нього. Гранчасті очі ска яскраво палали. Король Адан рушив за птахом-рептилією до розкиданих ковдр та подушок біля розваленого намету в кармазиново-чорних кольорах племені Орр. Він знову голосно покликав Пенду по імені.

— Мій Старфолле! — Її відповідь змусила його серце калатати швидше. Пенда та її батько тікали в бік дерев. Жінка, зігнувшись і шкутильгаючи, намагалася бігти. — У мене відійшли води... Перейми... Я не можу рухатися.

Гейл Орр допомагав їй, підтримуючи за руку.

— Кра, дракони їдять новонароджених дітей, ти ж знаєш.

— Дракони їдять все, що зможуть впіймати, — заперечила Пенда.

Адан підбіг до них і розвернувся, піднявши меч, готовий відігнати будь-що, що могло загрожувати його жінці, хай то дракон чи Лютий.

— До дерев! Там ми зможемо сховатися.

Коли вони опинилися в гущавині лісу за табором, Пенда привалилася спиною до товстого дуба. Вона сповзла вниз і обхопила руками живіт.

— Наша дитина вибрала дуже незручний час, щоб з’явитися на світ, Старфолле. — Вона сіпнулася, а потім усміхнулась. — Але ти встиг якраз вчасно.

Ксар спурхнув угору і сів на гілку прямо над її головою. Адан погладив її темне волосся.

Посеред табору двоє вартових Стяга, все ще верхи на конях, випустили в дракона ще кілька стріл з наконечниками з димчастого скла. Піщані Люті кружляли на ауґах навколо Ельціора та Сінана, і їх, здавалося, розважали зусилля вартових.

Дракон роздер великий намет, що належав старій Шеллі дін Орр, але всередині нікого не було. Опинившись неподалік, юний Гом, приголомшений і переляканий, пірнув у низький намет для припасів, але дракон зірвав тканину, не даючи хлопцю сховатися. Гом рвонув від нього в пошуках прихистку, чудовисько кинулося за ним, і хлопець різко присів, намагаючись сховатися під ковдрою, що валялася на землі.

Йому на допомогу вже скакав Сінан.

— Залиш мого брата в спокої! — Він випустив стрілу, яка глибоко встромилася в палаюче око. Дракон відскочив назад, змахнувши величезними кігтями, але Сінан встиг ухилитися.

Оскаженівши ще більше, звір став нападати на все, що рухалося, а в першу чергу — на своїх супротивників-Лютих, так ніби докучливі людці просто не були варті його уваги. Коли дракон пронісся повз одного з Лютих, той підняв спис, однак потвора помахом хвоста розчавила і ауґа, і піщаного Лютого. Кво верхи на своєму ауґові вступив у бій. Половина його військового загону вже загинула.

Привалившись спиною до великого дуба, Пенда застогнала і схопилася за коліна. Адан хотів бігти в табір, щоб допомогти капітану Ельціору та утаукам, навіть воїнам піщаних Лютих, але Пенда схопила його за руку. Він опустився біля неї навколішки.

— Я тут. Я тут!

Магиня-Люта підкралася до одноокого дракона, розставивши руки в сторони. Вона прикликала пил та вогонь і спрямувала їх у роззявлену пащу істоти, від чого дракон, зашипівши, почав задихатися. Магиня знову вдарила різким вихором, який влучив у ліве крило істоти. Дві тонкі кістки тріснули, і, коли дракон спробував піднятися в повітря, частина його крила зламалася. Чудовисько знову впало на землю, гримнувшись на магиню і воїна піщаних Лютих, що опинився поруч, і розчавивши їх обох.

Поранений дракон бився всім тілом, намагаючись стати на лапи. Кво спрямував свого ауґа до нього, щось вигукуючи, але тепер його голос звучав не так відчайдушно і зухвало.

Дракон, крутнувшись, збив Кво з ауґи. Той вдарився об землю, почувся різкий хрускіт зламаних кісток. Двоє воїнів-Лютих кинулися захищати його, але дракон роздер і їх. Залишивши тіла на землі, потвора знову піднялася в повітря над табором, б’ючи величезними крилами, хоча летіла нерівно й невпевнено, з одним засліпленим оком та пошкодженим крилом. Незважаючи на це, вона явно збиралася знову атакувати табір.

Раптом у темному небі стали з’являтися, пронизливо лементуючи, незліченні дрібні фігурки. Сотні диких ска разом з домашніми улюбленцями утауків збуджено заметушилися навколо дракона, переслідуючи його, поки він піднімався все вище й вище.

Під покровом дуба Ксар замахав крилами, ніби хотів долучитися до своїх товаришів-ска, але Пенда тримала його.

— Залишайся! Ти мусиш залишитися зі мною. — Зелений ска, видавши придушений звук, глянув на неї своїми гранчастими очима так, наче вона зрадила його, але жінка все одно не відпускала птаха.

Незліченні птахи-рептилії в небі були схожі на горобців, що діймають велику ворону, проганяючи її. Їхній галас був таким оглушливим, що перекривав навіть шум у таборі.

— Дракон летить геть! — вигукнув Адан.

Ксар не полишав спроб вирватися, але Пенда міцно тримала його, відчайдушно намагаючись не втратити свого улюбленця.

Поранений дракон, похитуючись, летів у ніч, а ска, без перестанку дзьобаючи його і нападаючи, клубочилися навколо. Незабаром усі вони стали лише силуетами на тлі зоряного світла. Адан дивився в небо, і йому здавалося, ніби ска кружляють все ближче й ближче до дракона, майже зливаючись з ним, як бджоли, що утворюють рій, аж поки величезна рептилія не поглинула їх, проте він не був впевнений, що справді побачив це у темряві та ще й на такій відстані.

Нарешті дракон, віддаляючись від табору утауків, зник удалині.

Адан встиг лише на мить відчути полегшення, як раптом Пенда пронизливо закричала від болю, і він зрозумів, що настав час народитися дитині.