Війна помсти

75

Уто повернувся до Конвери, занепокоєний тим, що побачив у горах Хребет дракона. Він був Хоробрим, він мав твердий, як сталь, характер, він бачив шлях до мети і не відступав від нього — це завади було його сильною стороною. Проте Онзу змусив його замислитися, чи не було це також і слабкістю. Чи не зробила абсолютна зосередженість на війні помсти його сліпим до всього іншого?

Діставшись до замку, Уто відчув тривогу, що панувала при дворі, й одразу зрозумів, що сталося щось жахливе. Підійшовши до найближчого охоронця, він запитав:

— Чому ці люди такі стривожені?

Чоловік виструнчився, але вигляд мав нещасний.

— Це через посла конаґа Мандана до королеви піщаних Лютих... королева By була... була незадоволена. — Він розповів про страшну долю посла, якого, понівечивши, запхали в скриню, ще живого.

Уто стиснув зуби.

— Знову ці Люті! Це був якийсь фокус? Чи тортури?

— Це була магія, пане. Магія Лютих! By сказала, що наступного разу, коли вона викличе конаґа Мандана, вона очікує, що він приїде особисто.

— Мандан — не її раб, — обурився Уто. — Він конаґ Співдружності!

— Я знаю, пане, але що нам робити, якщо армії Лютих вторгнуться у наші три королівства? Король Адан і король Колланан вже...

— Армії Лютих — це не наша турбота! Скажи мені краще, ішаранці вже напали на нас знову? Чи у нас ще є час?

Охоронець розгублено кліпнув.

— Ішаранці? Ні. Але король Колланан наполягає, що Люті...

— Досить вже на сьогодні про Лютих. — Уто, роздратовано пройшовши повз охоронця, попрямував до покоїв конаґа. Його так довго не було, що Мандан точно захоче одразу побачити свого Хороброго. Він сподівався, що юнак не наробив дурниць за час його відсутності.

Не звертаючи уваги на піт і пил після тривалої мандрівки, Уто крокував коридором до просторих королівських покоїв. Він пам’ятав, як Конндур Хоробрий жив у цих самих покоях, де зберігалося кілька нагадувань про війну, проте не багато, адже Конндур не був людиною, схильною до туги за молодістю і минулим. Однак, посівши трон свого батька, Мандан багато що змінив у цих кімнатах.

Тепер тут стояли три мольберти з картинами на різних стадіях завершеності. У повітрі пахло живицею і дровами, а пензлі та палітри конаґа були безладно розкидані на столі. Одна стіна була повністю завішана мапами.

Уто увійшов без стуку і побачив Мандана, який стояв перед одним із мольбертів, втупившись у полотно. Він кліпав порожніми очима і, здавалося, не помічав Хороброго. Мандан тримав пензель над палітрою, заповненою чорними, сірими та червоними фарбами. На картині був схематично і викривлено зображений понівечений труп Конндура, розпростертий на закривавленому ліжку.

— Я не можу викинути це з голови, Уто. Я подумав, що, можливо, якщо я намалюю це...

Уто схопив полотно з мольберта і повернув його зображенням до кам’яної стіни.

— Це лише загострює ваші спогади про цю подію... загострює, перетворюючи на кинджал, який встромляється в серце.

— Як би мені хотілося, щоб він був живим. Мій батько знав би, що робити! — вигукнув юнак зривистим голосом. — Мене ніхто не сприймає як конаґа. Чому вони не виконують мої накази? — Біля його ліжка на маленькому столику лежав зім’ятий лист. Мандан схопив його і високо підняв. — Я надіслав свій указ до Судерри та Нортерри, як ти сказав, але вони не дослухаються до мене. Мій рідний дядько кидає мені виклик!

Уто взяв лист і прочитав його, не вірячи своїм очам.

— Колланан вимагає, щоб ви направили до нього військо Остерри?

— Він же не може мені відмовити! — скрикнув Мандан.

— Ваша правда, він не може відмовити. — А проте Колланан саме це й зробив, відхиливши офіційне оголошення війни та заклик до зброї, посилаючись на якісь заплутані пункти Хартії. Доля Співдружності на кону!

Уто знав справжню причину такого його вчинку, і справа тут не в Лютих. Це все тому, що Елліель розповіла королю Нортерри про лорда Кейда, про видобуток морських перлів і про те, що Уто зробив з нею. Вона підбурила Колланана до цих дій.

Мандан невпевнено спитав:

— Ми не можемо просто спустити йому це, правда?

— Так, мій конаґу, не можемо.

— Б’юся об заклад, мій брат скаже те саме. Адан ще навіть не відповів.

Мандан підійшов до порожнього мольберта, поглянув на свої фарби і з огидою відкинув їх убік.

— Наш посланець сказав, що Колланан збирає військо. Гадаю, він має намір виступити проти нас.

Ця думка стривожила Уто. Він не міг собі такого уявити, але це було можливо.

Ввічливий стукіт у двері перервав їхню розмову. На порозі стояв Кейд зі своєю гарно вдягненою донькою Лірою. Побачивши рудоволосу дівчину в зеленкуватій сукні кольору морської піни, Мандан одразу весь змінився. Він усміхнувся, і його очі засяяли.

— Ліро! Я чекав вас у Конвері лише завтра.

Дівчина зашарілася і схилилася в церемонному реверансі. Намисто з морських перлів мерехтіло, немов зорі, на її блідій шкірі.

— Мій конаґу, коли ви наказали мені прибути до замку, ми поспішали, як лише могли.

Кейд шанобливо вклонився.

— Моя донька дуже хотіла побачити Конверу. Є так багато планів стосовно весілля, які потрібно встигнути втілити. Ви впевнені, що дата остаточна? Три тижні, здається, трохи поспішно.

Мандан узяв дівчину за руку і ніжно поцілував її.

— Ви освітлюєте навіть найтемнішу ніч. — Він уважніше подивився на її батька. — І так, дата остаточна. Я рахую дні.

Ліра хихикнула. Уто перевів сталевий погляд своїх очей на Кейда, і вони добре зрозуміли один одного. Серйозні справи були на часі.

— У нас буде найбільше весілля в історії Співдружності, кохання моє, — пообіцяв Мандан. — Я призначу комітет, до якого увійдуть радники, кравці, ювеліри, художники та флористи. Усі вони підготують замок, все буде ідеально. І ви станете моєю королевою.

Ліра виглядала так, ніби зараз знепритомніє, а лорд Кейд весь набундючився від гордощів. Уто сказав:

— Так, у нас багато планів. Найкраще, мій конаґу, якщо ми відпустимо дівчину до її фрейлін, щоб ми могли обговорити важливі питання.

— У Ліри буде все, що вона забажає, — перебив його Мандан.

— Так, усе, що забажає. — Уто подивився на дівчину, якій паморочилося в голові, міркуючи, чи зможе вона стати ще одним інструментом, щоб тримати Мандана в узді, або ж вона просто відволікатиме увагу. Він кинув погляд на портрет леді Мейри, який висів на стіні над ліжком конаґа. Невже вражаюча схожість не була очевидною для всіх? Здавалося, навіть Кейд не помічав нічого.

— Ми проживемо разом довге життя і залишимо великий спадок, — із сором’язливою посмішкою мовила Ліра. — Розкажіть мені більше про наше весілля.

— Зберуться усі важливі особи, — сказав Мандан, а потім раптом спохмурнів. — Але не буде короля Колланана... і, мабуть, короля Адана.

Ліра була розчарована.

— Це два інших короля Співдружності. Хіба весілля — не важлива подія?

Уто взяв дівчину за плечі і повів її в коридор.

— Потрібно знайти фрейлін, які допоможуть вам підготуватися. Ви, напевно, втомлені.

— Але я щойно приїхала! Я хочу провести час зі своїм...

— Фрейліни будуть раді бачити вас. — Уто глянув на Кейда. — Ваш батько залишиться з нами.

З тужливим виразом на обличчі Мандан спостерігав, як дівчина йде геть. Щойно троє чоловіків залишилися самі, Уто зачинив двері кімнати і пояснив Кейду, якою була відповідь Колланана на указ конаґа щодо війни. Мандан знову спохмурнів.

— Цього не можна терпіти! Король Колланан має бути покараний за цю відмову.

— Колланан Молот більше не гідний бути королем Нортерри, — мовив Уто. — Його слід усунути, замінивши правителем, більш лояльним до Співдружності.

Він подивився на Кейда, даючи зрозуміти, що це може бути він.

— Я повинен продемонструвати, — випалив Мандан, — що я правитель, а вони — мої піддані! Тут не може бути жодних сумнівів. — Він схопив ніж із коротким лезом, який лежав поруч з недоїденою вечерею, і кинув його в стіну. Ніж встромився в мапу Нортерри, його вістря пронизало назву одного з міст. — Ось, це підійде! Це містечко відчує на собі мій гнів. Я хочу, щоб солдати вирушили іуди і зруйнували його, — це покаже королю Колланану, що він не може нехтувати моїми наказами.

Кейд, ніби сп’янілий від думки, що може стати наступним королем Нортерри, підійшов до стіни і став роздивлятися мапу. Він висмикнув кинджал і поставив палець на позначене містечко.

— Янтон.

Уто ніколи не чув про це місце.

Кейд розправив плечі і повернувся до молодого конаґа.

— Як ви знаєте, Володарю, я маю велику постійну армію. Мої воїни вправляються, щоб битися з ішаранськими тваринами, але тут... — Він простягнув руку, щоб показати свої володіння на північно-східному узбережжі, і провів лінію на мапі. — Моє військо зможе пройти прямо через гори Хребет дракона і спуститися до Нортерри. Ми могли б знайти це місто і... і зробити так, як ви накажете.

Мандан зрадів.

— Це був би чудовий весільний подарунок від батька моєї нареченої.

Кейд вклонився.

— Це буде для мене честю, Володарю.

Уто погодився.

— Це буде гідна відповідь, Кейде. Ми з вами очолимо військо та знищимо Янтон. Цього разу король Колланан правильно зрозуміє наше послання. Він повинен дослухатися до указу конаґа.

Мандан зблід.

— Уто, тебе так довго не було! Ти потрібен мені тут. Я не можу бути сильним конаґом без свого відданого Хороброго. — Уто хотів було заперечити, але побачив, яким пригніченим був юнак. — Залишайся тут і допоможи мені підготуватися до великої війни. Лорд Кейд може сам очолити своїх воїнів... для мене.

Уто глянув на Кейда, той кивнув.

— Не бійтеся. Я знаю, що робити.