Книга Еміля

Розділ 99

Щойно обірвані ниточки урд звільняються від натягу долі та ваги минулого, вони вмить сплітаються в дивовижні, непередбачувані вузли, заплутують інші нитки і найчастіше утворюють такі чудернацькі хитросплетіння, що про них зазвичай кажуть: «абсолютно неймовірний збіг обставин». Або одним словом — «чудо».

Щойно бажання зірвалося з Емілевих вуст, тонкий мелодійний звук, немов відлуння обірваної струни, наповнив повітря глибоким протяжним співом. Високий саме збирався сказати щось дошкульне, але слова так і не злетіли з губ — він стривожено завертів головою.

— Не можу повірити! — промовив Такий Самий Високий, що опинився тепер поруч із братом. — Вони наповнюються! Криниці наповнюються!

І Еміль побачив, як просто перед ним із бездонної глибини Першої Криниці стрімко підіймається вода. Її поверхня була дзеркально спокійна, але рівень зростав так швидко, ніби з глибини на божевільній швидкості підіймався гігантський ліфт. Еміль мимоволі аж відступив на крок, бо здалося, вода зараз затопить усе навколо. Але дзеркальна поверхня завмерла якраз на рівні з краєм.

— Усі три, — підтвердив Третій, що тепер теж стояв поруч. — Що він таке загадав?

— Такого не може бути! — похитав головою Високий. — Не може! Яка ймовірність, що хтось виконає Третій Постулат, уже стоячи перед Криницями! Який шанс, що його безглузда балаканина виявиться завершенням Світлої Путі! Я пропонував йому все! Все! А він обрав якогось мартина?!

— У цьому й річ, — розвів руками Такий Самий. — Хлопчик-без-Сну віддав усе за мрію.

— За чужу мрію! — заверещав Високий.

— У Постулатах про це нічого не сказано.

— Навіть навпаки! — зауважив Третій. — Пояснення до Третього Постулату говорить: «Коли віддаси усе в обмін на мрію — це лише обмін». А він, як я розумію, нічого не отримав.

— І не отримає! — загарчав Високий. — Криниці не виконуватимуть!

— Вода піднялася, — нагадав Такий Самий. — Ми вже не маємо влади.

Високий, почорнілий од люті, мовчки відступив від Криниці, й тепер уже його брат присів перед Емілем навпочіпки.

— Темна Путь завжди була підробкою, — зізнався Такий Самий. — Але тепер ти завершив Світлу, а отже, Криниці виконають усе, що ти просив.

— Усе? — здивувався Еміль.

— Три Криниці — три бажання. До Темної Путі так було завжди. Тож просто йди і напийся з кожної.

Еміль повільно нахилився над велетенським круглим дзеркалом Першої Криниці й витягнув губи трубочкою. Здавалося, він п’є небо. Вода була холодна і смачна. Він відпив великий ковток і, про всяк випадок, прошепотів бажання ще раз.

— Поглянь! — гукнув Такий Самий. — Поглянь!

Щойно брижі зникли, віддзеркалення в Криниці змінилося: синім небом тепер ширяв мартин.

…На велелюдному базарі портового містечка на плечі торговця — власника ятки, завішаної пташиними клітками, сидів мартин. «Шторм! — тужливо вигукував птах час від часу. — Біда! Біда!» Аж раптом мартин розправив крила, кілька разів змахнув ними, а коли торговець здивовано озирнувся, — злетів у небо, сильними змахами підіймаючи себе вище і вище.

«Літати! — вигукував він. — Літати! Ай-ай-ай! Літати!»

І вже коли його силует майже розтанув у хмарах, з височини долинуло щось далеке — ніби «айка-айка» або «ійка-ійка!». А може, десь над островами далекої країни в одному з Дев’ятьох Світів лунало ніжне, потаємне ім’я одного хлопчика: «Мілька-Мілька-Мілька-Мілька!».

— Сподіваюся, ніхто не забув, що хлопчик порушив клятву, дану Другому Тлумачеві? — раптово подав голос Високий. — Усі пам’ятають, чим він клявся?

— Я не порушив, — тихо заперечив Еміль, не відриваючи погляду від неба в Криниці. І додав тихіше: — Погляньте самі.

— Він не порушив! — вигукнув із захватом Такий Самий. — Гляньте! Гляньте!

Усі озирнулися й задерли голови. Кожен листочок величного Споконвічного Ясена обернувся на блакитний язичок полум’я.

— Лазурове Полум’я! — здивувалася Золота Маска. — Вогонь знову горить!

— Ти навіть не знав як! — отетеріло промовив Високий. — Я ж навіть не казав, як це зробити!

— Ви від самого початку вірили в мене більше, ніж я сам, — зізнався Еміль. — Як тоді — зі свічкою у ванній. У мене ніяк не виходило без моїх сірників, пам’ятаєте? Хоч скільки старався. Бо коли запалював сірника, то мав справжній опік, і я черпав із нього енергію…

— Маячня! — перебив Високий. — Коли ти запалював сірника, в тебе була віра, що це спрацює!

— Власне, тому й була, — погодився Еміль. — І коли я зрозумів, що не вірю, то поставив свічку за дверима, а вже вам сказав, що вогонь зайнявся. Якби двері відчинив я сам, вона б не горіла. Розумієте? Бо мені бракувало віри. А вам — ні. От і зараз. Коли я сказав: «Погляньте самі», — ви одразу повірили, що воно горить, правда?

Високий аж зашипів від люті.

— Я теж у тебе вірив! — радісно заявив Такий Самий.

— І що тепер? — спитав його Еміль. — Назад до Другої Криниці?

— Раджу по колу до Третьої, бо там ти загадав дещо дуже важливе. А з Другої пий насамкінець: вона перенесе тебе до мами, щоб ти зміг її врятувати. Якщо, звісно, не передумав.

— Не передумав, — і Еміль подався до Третьої Криниці.

— Те, що тобі вдалося провести всіх нас, не означає, що ти переможеш Гастропода, — мовив услід йому Третій.

— Треба було мене послухати, хлопче, — злісно додав Високий. — Треба було послухати!

— Я слухав дуже уважно, — всміхнувся Еміль. — Усіх вас.

Тлумачі стояли і мовчки дивились, як під велетенським деревом бігає крихітна постать хлопчика, що перерізав нитку власної долі, а тепер проворно, мов хатній павучок, сплітає нову. Дивовижну. Немислиму.

— Кому потрібне Лазурове Полум’я, якщо немає Хранителя, — з гіркотою зауважив Високий.

— Він є, — парирував Такий Самий. — Просто він більше не наш.

— Ти на чиєму боці? — обурився велетень.

— А ти? — відповів Такий Самий Високий. — На чиєму боці той, хто хотів забрати моє життя?

— Тільки те, яке ти вже прожив! Технічно — це навіть не вбивство!

По той бік Гримдрасиля маленький хлопчик дістався до велетенської круглої Криниці, знаної як Друга, опустився перед нею навколішки, ковтнув — і зненацька знемігся на краю, наче заснув. Ніби провід, яким подавалося життя в його тіло, хтось узяв і висмикнув із розетки.

— Усе, він у Пустці, — зауважив Третій.

— Ставлю на Гастропода, — азартно заявив Високий. — Хлопчика однак доконає синець.

— Приймаю й подвоюю! — похмуро відгукнувся Такий Самий. — Цей хлопчик вміє дивувати!

— Ви обидва нічого не тямите, — тяжко зітхнув Третій. — Маленька рибка лосось ось-ось розвернеться. І початок її шляху стане кінцем Світів, як і сказано у «Віщуванні»!

Він дивився на них і чекав на реакцію, але брати мовчали.

— Чого стоїте, йолопи? — прогуркотіла Золота Маска. — Скиньте його тіло в Криницю!