Книга Еміля

Розділ 78

— Я не знаю цієї мови, — зітхнув Еміль.

— В якому сенсі? — здивувалася Аврора. — Це ж будь-яка мова!

Вона піднесла сторінку до очей, ніби хотіла переконатися.

— Це через думкорість, — похитала головою русалка за мить. — Сторінки «Путівника» змінюються, коли ти не можеш прочитати. А насправді виходить, що прочитати ти якраз можеш.

— Тільки не розумію ні слова, — погодився Еміль. — Як із отими табличками.

— «Стережися русалок»?

— Там це написано?

— Хенті-Менті нас побоювався.

— Бо ви страшніші за нього?

Аврора знизала плечима:

— Тобі цікаво, що на сторінці, чи ні?

— Звісно, цікаво…

— Ну, то слухай!

І русалка, ведучи пальцем від слова до слова, переклала таке:

— «Ось тобі три [тут здоровезна пляма]

Знайдеш Криниці [здоровезна пляма]

Віддаси [все ще здоровезна пляма] у непроглядній темряві.

Віднайдеш [здоровезна пляма] неможливе.

[менша пляма]можливе — це перше.

[менша пляма] у непроглядній темряві — друге.

Від [менша пляма]рію — третє.

Але пам’ятай! Коли у неможливого буде доказ,

воно [пляма]. Коли бачитимеш світло в кінці тунелю, це

прос[пляма]ння. Коли віддаси усе в обмін на мрію —

це лише [знову пляма].

Тепер ти знайдеш!»

— Зачекай-но… — промовив Еміль. — «Рію» — це може бути «мрію»!

— А «прос» — це «просто»! Та в нас просто геній! — дошкульно зауважила Аврора. — Які ще спостереження? Що Криниці не в непроглядній темряві, бо всередині шматки слів і здоровезна пляма?

— Криниці точно не в темряві, — похитав головою Еміль. — І якщо вже ти казала, що вони взагалі не «де», а «коли»… То, може, і перший рядок — «ось тобі три коли»?

Аврора хотіла відмахнутися й навіть увімкнула на личку відповідну машкару, але тут мімічні маски стали швидко змінювати одна одну — й услід за здивуванням з’явився захват.

— Не знаю, хто тебе такого навчив, бо каккарі явно не здатні на такі вигадки, — обережно промовила русалка.

— Тоді виходить, знайдеш Криниці, коли зробиш щось там — у непроглядній темряві!

— Завжди знала, що вас не можна жерти, — вражено мовила Аврора.

— Що? — не розчув Еміль.

— Кажу, від захвату можна вмерти! Бо ти перший, хто сказав щось нове, відколи сторінку відправили в океанський архів.

— Але ця сторінка… Вона точно справжня?

— Порви її, — знизала плечима Аврора.

— Що зробити?

— Порви, ну ж бо!

Вона так наполегливо цього вимагала, перемикаючи на обличчі всі можливі машкари азарту, що Еміль узявся за край і смикнув. Із таким самим успіхом міг би спробувати порвати руками нейлонову мотузку. Він смикнув дужче, набагато дужче, а тоді русалка втратила терпець і вихопила в нього сторінку.

— Дивися!

Вона жваво підійшла до каміна й жбурнула сторінку туди.

— Ти чого?! — здивувався Еміль.

Але русалка знала, що робить. За якийсь час вона вигребла сторінку кочергою, підняла й обтрусила сажу.

— Ось. Навіть сліду не лишилося!

Еміль приголомшено обмацував шорстку поверхню ще теплої від вогню сторінки. Він навіть понюхав її, ніби все, що зробила Аврора, могло виявитись якимось фокусом. Сторінка пахла димом і попелом.

— А плями? Звідки вони, якщо вона така незнищенна?

— Сльози щирого каяття. Тільки вони можуть розмити чорнила. Хоч для чого б це вигадали…

— А плакав хто?

— Кит піхто! Звідки ж мені знати! Кажу тобі, її знайшли з плямами.

— Отже, якщо ця справжня, то інші — ні?

— У «Путівнику» повно сторінок, дурнику, — поблажливо усміхнулася Аврора. — Іноді мені здається, що ти розумний. З іншого боку, я й про мартина спершу так думала.

Він саме хотів відповісти чимсь дошкульним, аж раптом його груди пронизав біль — ніби пекло зсередини. Наче по шкірі пустили лаву. Еміль квапливо скинув піджак і розщепнув сорочку. На перший погляд, нічого не було. Хіба що багряна пляма, схожа чи то на опік, чи на синець. Примарний спогад про біль на самому початку завихрення майнув у його голові.

— Болить! — застогнав він. — Дуже сильно…

— Що там… — русалка розгублено дивилася на нього. — Що з тобою?

Еміль весь аж зіскулився. І раптом — усе минуло. Біль наче вимкнули.

— Все, — здивовано сказав він. — Минулося.

— Нічого хорошого в тому нема, — похитала головою русалка. — Щось, певно, пішло не так у завихренні.

— Уже не болить, — запевнив він.

— Не все так просто. Знімай сорочку, — скомандувала вона.

— Навіщо?

— Треба тебе як слід оглянути. Знімай, не мороч голову!

Невелика пляма — це й усе, що було. Він, певно, ніколи б і не зауважив, якби не цей напад.

— Від чого це може бути?

Аврора не відповіла. Стурбовано торкнулася плями пальцями, натиснула.

— Не болить, — запевнив він.

— І не буде. Це часовивернута травма в чистому вигляді. Ти або отримав її вже в завихренні, або тебе вдарило чимось часовивернутим.

— Вона мине?

— Вона буде рости.

— Сильно?

Русалка на мить замислилася.

— Скажімо так, дійдеш до Криниць і зможеш це зупинити.

— Я не марнуватиму бажання на якийсь там синець! — обурено форкнув Еміль.

Аврора сумно зітхнула.

— Емілю, часовивернуті травми неможливо вилікувати. Вона буде рости, доки тебе не прикінчить.