Книга Еміля

Розділ 58

Напевно, Еміль машинально пожбурив у нього каструлю, бо вигнута, наче шабля, клешня на півдорозі до його голови змінила траєкторію, спритно впіймала посудину і зім’яла метал, наче то був аркуш паперу. На Емілеве щастя, щойно краб відчув, як щось ухопив, він одразу потяг це до рота й заходився метушливо обмацувати своїми молитовно складеними ногощелепами. До того ж між Емілем і крабом опинився верескливий мартин, і членистоногий, звісно, спробував ухопити й мартина теж. Усе це подарувало Емілеві рятівні секунди, щоб мерщій кинутися геть.

Він щодуху біг схилом угору — до освітленої криваво-червоними відблисками вежі маяка. Здається, весь цей час щось пронизливо волав мартин. Еміль наважився озирнутися лише на півдорозі — й одразу пошкодував, що витратив на це дорогоцінні секунди: краб виставив перед собою розкриті клешні й різкими, швидкими галсами біг слідом. Мартин раз по раз злітав над ним, губив пір’я, незграбно приземлявся майже в самі клешні й знову злітав. Через птаха краб добряче відстав, але його намір поласувати чимось живим видавався цілком серйозним.

Тільки тепер Еміль відчув, як шалено калатає серце і бракує легень, щоб надихатися. Перед очима миготіли кольорові плями. Він біг далі й думав лише про одне: якнайшвидше сховатися всередині маяка. А краб позаду нього невпинно виписував вигадливі зиґзаґи.

Еміль схопився за клямку на дверях, що похилилися на єдиній завісі, і з жахом подумав, що не зможе їх зачинити. Переступив поріг і полохливо смикнув на себе. Двері зарипіли і вперлися, але він тягнув щосили, і поступово ті піддалися.

Аж тут різкий звук змусив його обернутися. Вузенький хідник до єдиної кімнати повністю перекрив плаский панцир двометрового краба, що впхнувся між одвірками вертикально. У напівтемряві коридору він скидався на моторошну чорну постать. Його довгі кігтисті лапи займали весь простір від стіни до стіни. І щойно Еміль звів очі, краб загуркотів хітином і незграбно кинувся на нього.

На щастя, для стрімкої атаки було замало місця. Еміль устиг вистрибнути назовні. Могутні головогруди показалися в дверному отворі, і краб одразу спробував схопити Еміля клешнею. Тільки дивом той устиг налягти на двері миттю раніше. Єдина ціла завіса раптом передумала пручатися, голосно тріснула, і двері грюкнули. Однак Еміль би нізащо не втримав краба всередині, якби завісу знову не заклинило. Краб просунув назовні одну з лап, двері перекосило, здавалось, вони от-от зламаються, але відчинити їх хітинова почвара однак не змогла. Еміль сполохано озирнувся, шукаючи, чим би підперти двері… Якраз вчасно, щоб побачити колишнього переслідувача за якийсь десяток метрів. Настирливий крабисько прийшов за ним від самої води.

Першим поривом було знову тікати, але в останніх відблисках червоного сонця стало чудово видно приземкуваті тіні велетенських, завбільшки з телят, крабів, що заполонили тепер увесь берег.

Хижак не зупинявся, гнаний голодом та інстинктом. Єдиний прихисток був зайнятий, і замкнений там краб люто рвався назовні, немов кіт, який вирішив будь-що виборсатися з тазика для купання. Тоді Еміль гарячково запхнув руку в кишеню. Мерехтіла моторошна думка, що, поки біг, він міг загубити рішату-рішту… Але ні, довгасті ампули були на місці, й Еміль мерщій запхав одну з них у рота й приготувався до найгіршого. Ампула глухо вдарилася об зуби. Пружна, мов нестиглий аґрус, яким Еміль ласував там, удома, щойно ягоди встигали почервоніти з одного боку. Він відступив до стіни й про всяк випадок легенько стис ампулу кутніми зубами. Краб перед ним раптом завмер, готуючись до стрибка чи що він там собі задумав… Аж тут периферійним зором Еміль помітив рух згори й задер голову.

На висоті приблизно десяти метрів над ним на стіні маяка сиділа ще одна членистонога почвара. Краб був просто гігантський. Рази у два більший, ніж отой скажений обідній стіл, що гнався за ним від океану.

«Я лицар сплячого леопарда…» — шепоче голос у голові, й Еміль відчуває, як від жаху свинцем наливаються ноги.

Розчепіривши клешні, краб летить униз — просто на Еміля, й він щосили стискає зубами довгасту, немов ягода жимолості, ампулу рішату-рішту.

«Я сплю, не буди мене».