Остання любов президента

103

Київ. Серпень 1985 року.

Дивина та й годі! Іноді бовкнеш що-небудь похапцем, а воно стає реальністю! Я ще спав, коли мати збиралася на роботу. Вона зайшла до спальні, потрусила мене за плече та, мабуть, вирішивши не псувати собі настрою та не витрушувати мене з ліжка силоміць, поклала поруч з моєю головою на подушку величезний конверт.

Конверт я відкрив пізніше, коли пив на кухні чай. Дістав офіційний лист з печаткою та підписом і зомлів. Це була рекомендація-характеристика з військкомату на колишнього рядового Буніна С. П., видана після служби в Радянській Армії для вступу на пільгових умовах в інститут легкої промисловості. Характеристика була блискучою. Виявляється, що я був «неодноразово заохочуваний» і нагороджений знаком «За успіхи в бойовій і політичній підготовці». Цікаво, скільки коштувала мамі ця рекомендація? Хоча військкоми — народ питущий і простуватий. Гадаю, двох пляшок доброго коньяку вистачило!

Не звертаючи уваги на єхидну посмішку, що з’явилася на моєму обличчі, щось зсередини підказувало: це твій шанс, не втрачай його!

Я намагався пригадати, коли вперше замислився про громадське харчування? Може, в мене було голодне дитинство? Ніби ні. Ну й добре, Легпром, то Легпром!