Остання любов президента

155

Київ. Листопад 2004 року.

Нова машина, новий водій, новий кабінет з новими італійськими меблями. Я ще іноді плутався у довжелезному коридорі на Банковій, проходячи повз свої двері. На них ще не було таблички. Коли я вперше зайшов випадково до сусіднього кабінету, його господар подивився на мене досить неприязно. Але вже наступного дня, випадково стикнувшись зі мною у коридорі, він до мене посміхнувся. Визнав за свого. Перші кілька днів, коли я ознайомлювався зі своїми новими обов’язками, мене переслідувала якась ностальгія. Ностальгія не за міністерством економіки, а за майже домашньою атмосферою, яку я відчував у своєму останньому кабінеті. Можливо, там і не було ніякої особливої атмосфери — просто звичайний фантом у прикрашеній подобі, який прилетів з недавнього минулого. Але все ж таки, коли мені повідомили, що наступного тижня у мене з’явиться секретарка і нею буде вже давно мені знайома Нілочка, не радіти я не міг. Пірнути з головою самому у незнайоме озеро завжди страшнувато. Удвох — набагато легше, особливо коли ти думаєш, що знаєш свою напарницю майже так само, як самого себе.

У вівторок мене відрекомендували президентові. Привів мене до «високого» кабінету не хто інший, як сам Догмазов. Та простояв усі три хвилини поруч, поки президент дивився на мене стомленим, недовірливим поглядом, поки тис мені руку, поки бажав успіхів на відповідальному робочому місці.

— Твій попередник накоїв багато дурниць. Було б дуже добре, якби ти вивчив його діяльність з усіма подробицями. Щоб не повторювати цих дурниць знову, — порадив він мені.

— Він усе врахує! — Догмазов закивав головою та кинув на мене попереджуючий погляд.

Він стояв між мною та президентом, і мав досить таки дивакуватий вигляд. Вищий за нас обох, Догмазов зсутулився цієї миті, ніби йому було незручно перед президентом за свій високий зріст. Але коли він поглядав на мене, його плечі розправлялися, вираз обличчя ставав якимось орлиним, хижим. Тут він ніби виконував роль мого власника.

— А куди дівся мій попередник? — запитав я Догмазова, коли ми вийшли від президента.

— Відправили послом у Монголію.

— Адже він накоїв дурниць? — здивувався я вголос. — За це мали би покарати, а не зводити до рангу посла.

— Це і є покарання. Чотири роки у Монголії — я цього навіть ворогові не побажав би! — усміхнувся Догмазов. — Хоча ні, ворогові побажав би! Та й у будь-якому випадку залишати його на Україні, та особливо у Києві, до наступних президентських виборів було б небезпечно. Нехай собі там засмагає, сьорбає кумис, на верблюдах роз’їжджає! А ти, дійсно, переглянь його папери, дізнайся про нього більше. Папери принесуть тобі після обіду. Він подарував опозиції безліч цінних людей. I за два роки нічого не зумів зробити! Адже президенту потрібна потужна суспільна підтримка. Ось саме цю підтримку він і не зумів організувати! Хоча більша частина усіх цих академіків, професорів, спортсменів та культурних діячів пішла б за нами! Зайдемо до тебе, я роз’ясню усе докладніше!

У кабінеті за горнятком кави він вже втретє за перший тиждень пояснював мені усі мої обов’язки. Я терпляче вислуховував та погоджувався.

— Розумієш, деякі питання президент самостійно піднімати не може. Має бути привід — наприклад, лист, підписаний групою видатних вчених. Тоді листу дають хід. Ти сам організовуєш цей лист. Сам збираєш згоду підписантів. Передаєш у відділ преси. Його публікують — і процес пішов!.. До речі, відразу розберися з нашим VIP-списком. Президент мусить регулярно зустрічатися з представниками культурної та наукової еліти. Але він не може зустрічатися перед камерами з одним і тим самим оперним співаком чи шахістом. Потрібно шукати нові постаті, які вже заявили про себе. Ми — молода країна, і це має помітити кожний громадянин. «Молодим — усюди в нас дорога!»

— То що, старий VIP-список взагалі не використовувати? — поцікавився я.

— Чому? Використовувати, але не повністю та не для офіційних аудієнцій. Для нагород та прийомів — будь ласка. Кілька прізвищ я викреслю через загравання з опозицією, а усі інші — цілком нормальні, приємні люди.

Викреслені з VІР-списку прізвища належали відомим рок-співакам.

Я був байдужий до року, і навіть зрадів, що мені не доведеться спілкуватися з цією публікою.