Остання любов президента

2

Київ. Травень 2015 року. Понеділок.

Веснянки на моєму тілі з’явилися зовсім несподівано. За місяць після операції. Спочатку на грудях, потім піднялися до плечей і вкрили передпліччя. Поступово вони зробили все моє тіло рудим, навіть долоні й пальці. Дерматолог лише звів плечима. Сказав, що на лишай це не схоже. Певно, щось генетичне.

— Пане президенте, у вашій родині були з ластовинням? — запитав він.

— У нашій родині були інсульти, інфаркти та рак молочної залози, — сказав я. — Не було близнюків і туберкульозу. Про ластовиння я не знаю.

Попри те, я переглянув усі сімейні фотографії, що лежали у двох старих шкіряних портфелях на антресолях. Смак антресольного пилу досі відчувається на моєму язиці. На чорно-білих фото я не побачив жодного обличчя з ластовинням. Зате відновив у своїй пам’яті обличчя сестер, братів, дядьків і тіток.

Професор-онколог, якого викликали до мене наступного дня, відкинув саму думку про рак шкіри.

— Рак — явище осередкове, а ви вкриті ластовинням з ніг до голови. Не турбуйтеся. Ви ж бачите, як змінюється клімат. Глобальне потепління... Тут можуть бути десятки причин, але ваша шкіра — здорова. А це що за шрам? Операція на серці?

Шрам став моїм слабким місцем. Відразу після операції. Коли я пильно розглядав його у дзеркалі, то помітив, що саме лінія шраму була епіцентром моїх веснянок. Власне, лінія була однією суцільною витягнутою веснянкою. Хоч це і звучить дивно, адже веснянка — це крапка, а крапка не може бути витягнутою.