Остання любов президента

8

Київ. Березень 2015 року.

Їй було десь років сорок, цій жінці, прізвище якої було передостаннім у затвердженому переліку відвідувачів. I увійшла вона до палати не сама, а з Колею Львовичем.

— У якому питанні? — втомлено поцікавився я.

— Я лише хотів вас познайомити, — неголосно промовив голова адміністрації.

Я насторожився. Коля Львович поводився підозріло ввічливо та коректно, немов хотів справити на жінку хороше враження.

— Майя Володимирівна Войцехівська, — шанобливо промовив він, вказуючи на неї поглядом.

— Дуже приємно. А у чому справа?

— Зараз вам за станом здоров’я ще зарано приймати деякі рішення...

— Що ти маєш на увазі?

— Якщо ваша ласка, я поясню вам усе завтра або післязавтра. До побачення.

Жінка привітно посміхнулася і, перш ніж вийти з палати, кивнула на прощання. Коля Львович пройшов за нею.

— Дізнайся — хто це і в чому справа! — наказав я помічникові.