Остання любов президента

73

Київ. Березень 1985 року.

Ось вже третій день, як мій братан Дмитро живе у Пущі-Водиці, в інтернаті для психічно хворих, на Першій лінії. Навпроти — піонерський табір «Світанок». Зараз там тиша і спокій, облізлі спальні корпуси, сторож, який самотньо сидить на прохідній і постійно окликає свого дурного пса дворової породи.

— Дружок! — верещить він якимось зовсім не чоловічим голосом. — Дружок, твою мать.

Мабуть, сторожові самотньо.

А ми з мамою переходимо дорогу, щоби сісти на автобус тридцятого маршруту й повернутись у Київ.

Я знаю, що Дмитро зараз проводить нас поглядом із-за огорожі. Коли ми вже йшли, на його очах блиснули сльози. Але, може, ці сльози означали щось зовсім інше. Він же не такий, як ми.

Мама йому щось розказувала, якусь нісенітницю. Казала, що поїде у відрядження в Дніпропетровськ на якийсь завод. Запитувала, що йому привезти. А він кивав. Обличчя задумливе, плечі трішки підняті, ніби він щойно ними знизував і в такому положенні їх залишив, ніби хотів плечима досягти своїх вух.

— То що тобі треба? — питала мама.

Мені ж бо дуже кортіло відповісти замість нього: нічого мені не треба, мені тому й добре, що нічого не треба!

Але мама напрочуд уперта. I кінець кінцем, вона його неначе розбудила й домоглася чіткої відповіді.

— Халви, — сказав він.

«До чого тут халва до Дніпропетровська?» — подумав я.

А мама зобразила на обличчі привітне задоволення, закивала.

— Привезу! — пообіцяла й відразу ж обійняла його, тричі поцілувала й насамкінець сказала, щоб він слухався лікарів.

Увечері у вікно періщив косий дощ. Я сидів на ліжку і уявляв, яка ожеледиця буде завтра вранці. А потім втупився у ліжко Дмитра, охайно застелене і вкрите картатим старим пледом. Я дивився, і мене поймав якийсь дивний сум. Мені здавалося, що я не маю більше брата. Був і помер. У мені прокидався жаль до нього. Та й самого себе теж було шкода. А вже коли ліг і знову не міг відірвати погляду від його застеленого ліжка, уявилося мені, що ми обоє — цуценята в собачій буді. Просто господар вирішив одне цуценя, здорове, залишити. А цуценя, що було слабшим, поніс до озера. Топити.