Неділя, 14 квітня

Учорашній день можна назвати зоряним днем нашого притулку: один напад, одне зламане стегно та одна невдала асфіксія, спричинена печивом з маслом. Швидка приїжджала до нас тричі за день. Це здійняло такий галас за чаєм та кавою, що важко було лишатися осторонь тих розмов. Навіть попри те, що я не був близько знайомий із постраждалими, це ще раз нагло нагадало ось про що: щоби звалити старе дерево, грози не потрібно. Порив вітру, уособлений у печиві з маслом, наприклад, може стати фатальним. Нам усім варто жити так, наче кожний наш день — останній, але ж ні, ми краще витрачатимемо коштовні фінальні години на порожні балачки та суцільні дурниці.

Пані Сітта, дивуючись із приїздів-від’їздів швидкої, поцікавилася, чи не скасують бува гру в бінґо. «Ті з нас, хто у формі, не повинні страждати через немічних», — нахабно заявила вона. Від цього мені майже закортіло, аби під час наступної гри в бінґо в неї стався напад, вона зламала стегно і вдавилася на смерть печивом.


Радісний запис: я збираюся завітати на чашку чаю до подруги Еф’є і водночас запросити її сьогодні на вечерю. Я замовив столик у досить непоганому ресторані.

Живи так, наче це твій останній день.

Загрузка...