Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 23 серпня

Мене оштрафували! За те, що проїхав на своєму мобільному скутері на червоне світло. З’ясувалося, що за мною їхав полісмен на гірському велосипеді. Коп не прийняв мого заперечення, що оскільки я їхав зі швидкістю лише у 6 км/год і виконував правий поворот, то не становив небезпеки для себе чи інших.

«Червоний — це червоний! — сказав він, додавши з ноткою гордості в голосі: — Гадаю, ви найстаріший з-поміж усіх, кого я коли-небудь зупиняв і штрафував».

Там був і його напарник, якому, схоже, було ніяково. Це точно не той арешт, яким варто хизуватися на вечірках.

«Хіба ваш колега не має кращого рішення?» — не втримався я.

Ні, він не мав.

Еферт мало зі стільця не впав зо сміху, коли я йому розповів. Тепер про це знає вся кімната. Я або герой, або хуліган — думки розділилися.

У вівторок — екскурсія Грітьє. Греме потайки спостерігав за нею, бо вона непокоїлася, що наробить помилок. Вона могла щось наплутати з часом чи місцем, та й хід її думок інколи збивався. Минулого тижня, чекаючи візиту сестри та племінниці, вона прийшла додому з двома кілограмами різноманітного печива. Вона, мабуть, переплутала кілограми й унції: двох унцій було би задосить для трьох людей. Грітьє той пакет здався завеликим, а вартість зависокою, проте пані в пекарні поводилася так, наче у двох кілограмах печива не було нічого незвичайного.

Вона посміялася з себе, хоча й не дуже щиро.

Печиво розділили між усіма її друзями та знайомими.