Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Середа, 23 січня

Я поміж іншим поцікавився в лікаря, чи нема такої пігулки, яка вилікувала би всі недуги. Він вдав, що не второпав, про що це я. «Боюся, такої вселікувальної пігулки не існує». Я не зважився перепитувати.

Та схоже мій перелік скарг таки вразив його: нетримання сечі, біль у ногах, запаморочення, ґулі, екзема. Проте із цими болячками він майже нічим не міг зарадити. На короткий час біль втамовували то пігулки, то мазь. Він навіть виявив дещо нове — високий кров’яний тиск. Раніше такого не бувало. Тож тепер я маю пігулки ще й від тиску.

Спочила наша найстаріша мешканка — пані де Ганс. Така ж старезна, як і золота рибка, вона впродовж багатьох років мусила прив’язуватися до крісла, аби не зісковзнути, та одначе — ура! — дожила до величних дев’яноста восьми років! Тих років навіть стачило, щоби пережити Першу світову війну.

Три місяці тому представник мерії приніс пані де Ганс торт на честь дня народження, адже вона була найстарішою мешканкою округу. Її всадовили за стіл, аби сфотографувати для місцевої газети, проте, коли на мить відволіклися, вона гепнулася головою в торт зі збитими вершками. Вийшло чудове фото. На жаль, директорка не дозволила опублікувати його в газеті. Представник мерії, який так прагнув побачити своє фізію у пресі, замовив нового торта, однак до того часу пані де Ганс вже геть вийшла з ладу і її так і не змогли відремонтувати.

Тепер її більше ніхто не потривожить. Хоча значної різниці поміж нею живою і впокоєною я не бачу.

На кремацію я, мабуть, не піду. Тепер це занадто важкий тягар для мене.