Середа, 8 травня

Цього ранку на дошці оголошень у загальній кімнаті з’явився «Протокол стурбованості». У ньому було сім пунктів про боротьбу зі знущаннями. Дата на директиві була дворічної давності. Підпис пана Жана Ромме, Директора Національного Фонду для людей похилого віку. Все це відгонило початковою школою для пенсіонерів.

Пункт перший: потрібно обрати радника.

Пункт другий: мають відбуватися інформаційні бесіди про факти знущань. І так далі і тому подібне. Більшість вра-же-ні. Такий протокол водномить зупинить усі знущання. Можливо, щось таке підійде і для Сирії? Або для Афганістану? Люди катруплять одне одного по всьому світу. Глобальний протокол стурбованості — ось що нам треба. З радниками й інформаційними сесіями.

Не смішно, Груне.


Це правда: тутешні люди пліткують, принижують і висміюють одне одного так, наче це найнормальніша річ у світі. Ніщо дитяче нам тут не чуже. Найкраще — це вдавати, що нічого такого тут і близько нема. А якщо це неможливо, якщо це крає ваше серце, говоріть, ходіть чи сидіть десь в іншому місці. Або ж накиньтеся на них, як запропонував було Едвард. Такого від нього я ніколи не очікував.

Легко мені говорити, адже я рідко стаю жертвою. У притулку є кілька геть запаршивілих овець, з яких не можна очей спускати. Наче чотириногі хижаки, вони обирають найслабшу жертву, і не зупиняться, доки не розірвуть її на шматки, якщо ви їм, звичайно, таке дозволите. Найкращий варіант — це коли за бажанням жертв забіяк налаштовують один на одного. Відбувається кілька цікавих вендет. Пані Дейтс та Схондерваль прагнуть крові через пролиту три роки тому каву на крісло. Аж доки смерть не розлучить їх.

Загрузка...