Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Неділя, 7 липня

Майже ніхто з тутешніх ніколи не їздить у відпустку.

Чи варто мені обережно озвучити це іншим, аби побачити, чи зацікавляться вони невеличкою поїздкою на дегустацію вина, наприклад? (Не плутати з поїздкою Райном, яка викликає в мене картинку радісного параду інвалідів, котрих жваві волонтери з Червоного Хреста штовхають угору трапом на лікарняний корабель Генрі Дунант. Навіть якщо мені заплатять, я туди ні ногою!).

Певно, що за невеликі гроші можна найняти зручний екіпаж для невеликої групи й поїхати, скажімо, у Шампань чи провести кілька днів у гарному замку. Хороша їжа та напої, кілька дегустацій вина, собор чи два і жодних жалісливих чи плаксивих старих скнар, які могли би порушити наш спокій. Звісно ж, організатору поїздки слід врахувати і те, що там будуть люди на інвалідних візках.

Думка про відпустку прийшла до мене після хвилювань кількох останніх днів. Я потребував чогось позитивного, на що можна було би чекати з нетерпінням. Треба з’ясувати, що думає Еф’є про коротку клубну поїздку.

Сьогодні ввечері ми обговорювали, які приготування можемо зробити для Еферта. Під «ми» мається на увазі Грітьє, Еф’є, Греме, Едвард і я. Ріа й Антуан мали квитки у театр. Вони спочатку сказали, що радше залишаться вдома, щоби не пропустити зустріч, але ми змогли переконати їх піти. Ріа запропонувала перед цим приготувати якісь закуски. Для проформи ми голосно протестували: мовляв, у цьому нема потреби.

— Та звісно ж, це буде проявом люб’язності, — випалив Греме у слушний час, і відтак це стало незаперечним висновком. Греме ніяк не міг приховати свого вдоволення.