Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Четвер, 13 червня

Іноді я відчуваю ледь вловиму неприязнь до мене моїх співпожильців. Знаю, що вони часто пліткують про наш маленький клуб. «Пихаті ділки», ось ми хто для них. «Невдячні», бо вернемо носа від чималої кількості розваг, що нам пропонують тут.

«Самозакохані… Хіба ж ні?» — це ще одне звинувачення.

Для декого розчарування від власної покинутості перетворюється на заздрість і злобу. Заздрість і злоба мали достатньо часу, аби вкоренитися тут.

Ніколи не недооцінюй недоброзичливців, інтриганів і наклепників. Вони безжально переслідують своїх спокійних, байдужих чи наївних співпожильців. Приниження зазвичай незначні, але якщо вони тривають довго, то наслідком може стати презирство, висміювання та ненависть. Якщо впродовж безліку днів основним твоїм заняттям є безділля, то кротовина може перетворитися на гору. Людський час має бути чимось заповнений, а увага на чомусь зосереджена. Негативні риси характеру так чи інак проявляються. Попри всі ваші очікування, під тягарем старості вузьколобість зростає, а терпимість маліє. Старі та мудрі — це радше виняток, аніж правило.

Інколи я відчуваю тут напругу. Коли я наближаюся, люди починають покашлювати в кулак. Розмови змовкають. Починаються переглядання.

Сьогодні вранці за кавою я обмовився про це Едварду та Греме. За нашим столиком було незвично порожньо. Слід зізнатися, що іноді ми їм також платимо тією ж монетою. Це не дуже добре, проте ми мусимо якось вирішити цю проблему, бо нічого іншого нам не лишається.