Учора о другій дня Еферта привезли на інвалідному візку до дверей його квартири в притулку. Днювальний заштовхав його всередину, де на нього чекав вітальний комітет: Еф’є, Грітьє, Греме, Антуан, Ріа, Едвард та щиро ваш покірний слуга. Комітет у святкових ковпаках стояв біля прикрашеного гірляндою крісла. Еферт раптом голосно висякався.
— Ти підхопив у лікарні застуду? — стурбовано поцікавилася Еф’є.
— О, ні, у лікарні було надзвичайно спекотно, що, мабуть, і далося взнаки, — сказав він, намагаючись якось вийти зі ситуації. — Я засмаг, — трохи за голосно додав він.
— То, може, для початку велику склянку молока? — мовив Едвард.
— Я би радше випив коктейлю, якщо не заперечуєш.
— Дозволь мені запропонувати тобі заодно дещо смачненьке, — сказав Антуан, відкриваючи ретельно підібрані гострі страви плюс солодкі ласі шматочки. На десерт — чай та шампанське.
Це був напрочуд радісний день. Як і просив раніше Еферт, про хвороби та лікарні ніхто навіть не заїкнувся.
До четвертої години останній уже лика не в’язав. А через кілька секунд він із вдоволеною усмішкою на обличчі вже спав. Зворушливе видовище! Ми закінчили з напоями, а потім прибрали. Тепер просто сподіваймося та молімося, щоби Еферт більше не втрачав пальців. Подібні вітання з нагоди повернення додому спрацьовують лише раз.
Екскурсія Едварда, згідно із розкладом, у вівторок, 28 травня. Якщо трохи пощастить, Еферт почуватиметься досить добре, аби теж взяти участь. Мені трохи незручно перед Антуаном та Ріа. Хоча ті й нічого не говорили, я відчуваю, що вони залюбки приєдналися би до наших поїздок. Я збираюся виступити на їхню користь.