Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Неділя, 17 березня

У нас новий Папа. Згідно з недостовірним джерелом (сестри Слотхауер), сьогодні вранці в кімнаті медитацій молилися за нього та гарну погоду. Дехто молився лише за гарну погоду.

Сумніваюся, що варто розраховувати, що ті молитви було почуто, тому й надалі триматиму напоготові зимове пальто.

Що ж до нового Папи, поки що я прихильний до нього (бо коли він був кардиналом), то їздив на роботу автобусом. Або на метро. Гадаю, йому доводилося скидати із себе мітру, коли він сідав чи виходив. (Насправді, все, що стосується високопосадовців, слід сприймати з певною долею скепсису: британський політик Девід Кемерон звик їздити у парламент на велосипеді, турбуючись про навколишнє середовище, одначе його портфель прямував за ним на службовому лімузині).

Тутешні мешканці особливо радіють за нашу королеву Максиму, адже цей Папа — аргентинець[27]. Вони очікують, що Папа Римський Франциск, будучи співвітчизником Максими, точно відвідає коронацію її чоловіка.

Для тих із нас, кого нікому провідувати, неділя — не надто радісний день. Задоволення, заради яких раніше чекали цього дня, як-от спати скільки влізе, гарно поснідати, почитати газети чи послухати музику — тепер щоденна рутина. Єдине, що, на мою думку, робить неділю неділею — приїзд відвідувачів до решти пожильців.

Щоправда, чимало відвідувачів приходять, маючи на думці одне — чимшвидше вшитися звідси. Будь-який контакт з іншими пожильцями — це гаяння часу. Коротке «добридень» у коридорі чи спільній кімнаті — це, мабуть, найбільше, на що можна розраховувати.

Ще недавно в неділю я виходив на тривалі прогулянки, проте більше не можу собі цього дозволити.