Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 29 листопада

Я щойно пробігся по супермаркеті у своєму першому підгузку. За відчуттями — ніби нормально.

Тож бар’єр подолано. Це може бути якось пов’язано з тим, що у нас з’явилася нова мешканка, яку частенько бачать у коридорах з великою мокрою плямою ззаду на сукні. Хтось завжди вкаже їй на це — стримано, але й задосить голосно, щоби всі почули.

«О, я знову протекла?» — скаже тоді вона, здивовано й стривожено, так наче це не трапляється кілька разів на тиждень.

Хтось потім виявить, що її стілець також просякнутий вологою.

Я хочу за усіляку ціну не допустити ситуації, коли мені вказуватимуть на мокрі штани. Тож я взяв на пробу упаковку підгузків для нетримання сечі (міні), які сьогодні вранці дав мені геріатр.

Окрім цього, лікар сказав мені дещо нове. Жодних нових недугів («Статус-кво дорівнює прогресу», — задоволено мовив він) і жодної нової надії для Еф’є.

«Оскільки ця пані не повідомила завчасно про своє небажання доживати віку в будинку догляду, прижиттєвого заповіту так і не вдалося відшукати, а сама вона тепер не може висловлюватися зрозуміло, то, боюся, евтаназія — не варіант. Жоден лікар не ризикуватиме».