Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Вівторок, 7 листопада

У Норвегії люди дивляться телепрограму, в якій дванадцять годин суцільного плетіння «від вівці до светра». Щоб просувати поняття «повільного телебачення». Для голландської версії пропоную дванадцятигодинну трансляцію того, як люди зачовгують у ліфт і вибираються з нього. Ось це повільне телебачення. Сам лише поріг, це мацьопеньке підвищення, створює величезні затримки.

Якось один із ліфтів не фурикав через технічну поломку. Це спричинило чергу довшу, ніж я міг окинути оком. Чекати своєї черги — не найкраща риса наших пожильців: було багато штовханини, стусанів, ударів ногами та лайливих слів.

Беккер: «Триклятий чортовий ліфт!» Не дуже гарний заголовок для останньої книги «Hello Kitty». Було багато шокованих й обурених поглядів та трохи охання та цитькання.

Я втретє читав Еф’є. Відчуття прикольні, за винятком того, що бабця на сусідньому ліжку не припиняє бурмотіти. Я спитав у медсестри, чи вона хоч коли-небудь затикається. «Лише коли спить, але тоді вона трохи хропе», — тривожна відповідь.

Я запитав Еф’є, чи хотіла б вона, аби я приніс їй затички для вух. Вона ствердно кивнула. Я сказав їй, що подбаю про це. Це не повинно бути проблемою: вуха у наші дні — бізнес, що процвітає: за невеликий проміжок часу в торговельному центрі відкрилися дві крамниці з товарами для вух. Упевнений, що вони повинні продавати й затички.